15 грудня 2025 року
м. Київ
справа №580/2022/24
адміністративне провадження №К/990/48268/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів - Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №580/2022/24 за позовом ОСОБА_1 до Лип?янської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лип'янської сільської ради, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення сесії Лип?янської сільської ради Звенигородського району Черкаської області №5-29/23 від 28 серпня 2023 року «Про дострокове припинення повноважень Лисянського сільського голови Звенигородського району Черкаської області ОСОБА_1 ».
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 19 березня 2025 року та від 12 травня 2025 року касаційні скарги повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
24 листопада 2025 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №580/2022/24. Заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху.
Так, Суд установив, що її подано з пропуском строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).
Частиною п'ятою статті 251 КАС України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 04 лютого 2025 року у відкритому судовому засіданні. Повний текст постанови виготовлено 10 лютого 2025 року. Касаційну скаргу позивач втретє надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв'язку 15 листопада 2025 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 329 КАС України.
Позивач у касаційній скарзі зазначає, що повний текст постанови виготовлено 10 лютого 2025 року та направлено на адресу позивача, проте відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення вручене невідомій особі 19 лютого 2025 року, про що позивач дізнався під час ознайомлення з матеріалами справи 04 квітня 2025 року. В межах строків на касаційне оскарження ним на підставі тексту постанови, яка була опублікована в Реєстрі судових рішень, подано касаційну скаргу. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 19 березня 2025 року скаржнику повернуто касаційну скаргу на підставі пункту 4 частини п'ятої стаття 332 КАС України. Зазначена ухвала вручена скаржнику 02 квітня 2025 року, що підтверджується трекінгом поштових відправлень. О4 квітня 2025 року скаржник ознайомився з матеріалами справи №580/2022/24 в Черкаському окружному адміністративному судів та отримав особисто копію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року. Ця касаційна скарга подається з виправленням недоліків, визначених ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року, в межах розумних строків, які були необхідні скаржнику для приведення касаційної скарги у відповідність до вимог процесуального закону. Враховуючи, що з моменту отримання скаржником ухвали від 19 березня 2025 року та до подання цієї касаційної скарги пройшло не більше двох тижнів (починаючи з 02 квітня 2025 року), просить врахувати вжиття скаржником добросовісних заходів для виправлення недоліків, визнати поважною причину пропущення строку для подання касаційної скарги та поновити його.
Верховний Суд зазначає, що статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Тому, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а, отже, остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Водночас, поважними причинами пропуску процесуального строку звернення до суду визнаються лише ті, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Також Суд звертає увагу заявника, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу заявника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Разом з цим, скаржник не наводить обґрунтованих підстав пропуску процесуального строку на касаційне оскарження за період з 12 травня 2025 року (ухвала Верховного Суду про повернення касаційної скарги) до 15 листопада 2025 року (втретє направлення касаційної скарги до суду касаційної інстанції) та не надає доказів на їх підтвердження.
Тобто, заявником не наведено об?єктивних перешкод для направлення касаційної скарги у найкоротші терміни, як і не надано доказів на їх підтвердження.
За таких обставин, Суд дійшов висновку, що зазначені позивачем підстави пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнанні неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, заявнику необхідно надати заяву (клопотання) про поновлення процесуального строку, із зазначенням інших поважних і об'єктивних причин його пропуску та надати докази, що їх підтверджують.
Також касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Проте, Суд зазначає, що за змістом доводи касаційної скарги свідчать, що підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, в обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі №530/1721/16-а щодо застосування частини десятої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування»; від 17 липня 2020 року у справі №824/766/18-а щодо застосування статті 47, статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядування» та не застосування статті 13 Закону України «Про місцеве самоврядування» та пунктів 3, 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року №996.
Суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)).
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Верховний Суд зауважує, що висновки викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
При цьому, колегія судів зауважує, що висновки Верховного Суду щодо «оцінки обставин та доказів в іншій справі» не є тим висновком, який є обов'язковими для застосування судами попередніх інстанцій у відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо «застосування норми права у подібних правовідносинах».
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Зі змісту постанов Верховного Суду, на які посилається позивач в обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що оцінка правомірності прийняття рішень відповідними радами про дострокове припинення повноважень голови ради здійснювалася судом касаційної інстанції виходячи із установлених судами попередніх інстанцій конкретних обставин справ, що були підставою для прийняття означених рішень та досліджених ними доказів.
Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими задоволено позовні вимоги у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
Отже, фактично обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
З огляду на викладене, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Суд додатково звертає увагу на те, що у випадку, якщо позивач не погоджується з процедурою дослідження доказів у справі, обґрунтовуючи касаційну скаргу останньому необхідно обов'язково обґрунтувати наявність підстави касаційного оскарження визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу) у поєднані з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу), при цьому обов'язково необхідно наголосити на тому, які докази необхідно дослідити та як вони вплинуть на вирішення справи по суті.
У випадку, якщо скаржник дійде до висновку про визначення підставами касаційного оскарження пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у поєднані з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу, заявнику необхідно також обґрунтувати підстави касаційного оскарження визначенні пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд зауважує, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалах від 19 березня 2025 року та від 12 травня 2025 року щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення.
Касаційна скарга за змістом співпадає зі змістом попередньої касаційної скарги, яка також додано до цієї касаційної скарги..
Зазначене свідчить, що позивач формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Також Верховний Суд повторно звертає увагу позивача, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, за правилами статей 169, 332 КАС України касаційну скаргу необхідно залишити без руху з установленням заявнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду клопотання (заяви) про поновлення процесуального строку, із зазначенням інших поважних і об'єктивних причин його пропуску та надати докази, що їх підтверджують, уточнену касаційну скаргу.
Керуючись статтями 248, 332 КАС України,
Визнати неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку касаційного оскарження рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №580/2022/24.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №580/2022/24 за позовом ОСОБА_1 до Лип?янської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк у частині надання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження у відкритті касаційного провадження буде відмовлено, у разі невиконання ухвали суду в частині надання уточненої касаційної скарги - касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська