15 грудня 2025 року
м. Київ
справа №160/1736/25
адміністративне провадження №К/990/48192/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/1736/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
До Верховного Суду 24.11.2025 надійшла касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/1736/25.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року відмовлено у задоволені адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: №0537272408 від 22.08.2024 про визначення сум - податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 107.956,99 грн; №0537822408 від 22.08.2024 про визначення сум податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 27.360,00 грн та штрафних санкцій з податку в розмірі 6.840,00 грн; №0537712408 від 22.08.2024 про визначення сум податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в розмірі 24.145,43 грн та штрафних санкцій з податку в розмірі 1.637,87 грн; №0537752408 від 22.08.2024 про визначення сум податкових зобов'язань з військового збору в розмірі 2.012,11 та штрафних санкцій в розмірі 139,49 грн; №0537882408 про застосування штрафних санкцій за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6.651,00 грн; №0537252408 від 22.08.2024 про визначення сум податкових зобов'язань в розмірі 200.564,00 грн та штрафних санкцій в розмірі 50.141,00 грн з податку на додану вартість, а також про скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-0537842408 від 22.08.2024 в сумі 23.855,58 грн. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 залишено без змін.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Пунктом 4 частини 4 статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами статті 257 КАС України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржником вказано, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, позивач позбавлений можливості спростувати обставини, які належним чином не були встановлені оскарженим судовим рішенням (з прийняттям оскаржуваних Постанови апеляційного суду та Рішення суду першої інстанції вважаються встановленими), суд розглянув у порядку спрощеного , позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, під час розгляду іншої справи, судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, які призвели до помилкового встановлення відповідних обставин, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібний правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що позивачем було сплачено прийняті за результатами перевірки рішення та податкові повідомлення-рішення, докази сплати знаходяться в матеріалах справи, а тому, розгляд оскаржуваних податкових повідомлень рішень та оцінка правомірності дій платника податків мали відбуватись з урахуванням сплати, а не виходячи з інформації про всі порушення, які описані в акті перевірки. На думку скаржника, надання переваги змісту акта перевірки, який містить інформацію як про порушення, з якими позивач погодився, так і про порушення , з якими він не погодився та вважає, що останні не мали місця, є порушенням процесуального закону, а саме статей 73, 76, 90 КАС України.
Скаржником зауважено, що справа №160/1736/25 містить питання права, в тому числі, процесуального права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки відсутня постанова Верховного Суду, яка б визначала, що наявність в акті перевірки інших порушень, ніж ті, стосовно яких оскаржується податкове повідомлення-рішення, не є підставою для висновку щодо неправомірності його дій в цілому.
Щодо податкових повідомлень-рішень, прийнятих у зв'язку з тим, що контролюючий орган визнав поворотну фінансову допомогу, отриману позивачем від ТОВ «РЕМДЖИЛОР ТРАНС» доходом фізичної особи, отриманим за продаж товарів (нафтопродуктів), скаржником вказано, що висновок судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано доказів погодження зміни призначення платежу, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, оскільки разом з позовною заявою позивачем були надані договори поворотної фінансової допомоги, платіжні доручення та листи ТОВ «РЕМДЖИЛОР ТРАНС» про необхідність зарахування в бухгалтерському обліку позивача отриманих сум саме як сум поворотної фінансової допомоги, а не оплати за товари. На думку скаржника, зазначаючи про врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 19.06.2018 у справі №809/34/17, від 01.07.2020 у справі №824/74/19-а, від 17.02.2022 у справі №1.380.2019.003363, суди першої та апеляційної інстанції в дійсності її не врахували.
ФОП ОСОБА_1 зауважено, що необхідність перегляду даної справи судом касаційної інстанції полягає в тому, що позивач позбавлений можливості спростувати вищенаведені обставини в інших судових спорах.
Хоч в рамках законодавства дана справа і є малозначною, загальна сума оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить 451303,47 грн, що є надмірним тягарем для фізичної особи-підприємця.
Скаржником зазначено, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково, оскільки справа є досить складною, потребує вивчення багатьох доказів і формування відповідної правової позиції.
Верховний Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, то у ній мають зазначатися, щонайменше, новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджуванні питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні, не містять доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми для висновку, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Також скаржником не обґрунтовано, які саме обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями він позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої справи, не конкретизовано відповідну справу. Фактично, такі доводи зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій та правовою оцінкою встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що не є тотожним неправильному (помилковому) встановленню обставин у справі, які скаржник позбавлений можливості спростувати.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Контролюючим органом не обґрунтовано, в чому висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, не наведено відповідні норми матеріального права, неправильно застосовані судами попередніх інстанцій, не конкретизовано, які саме висновки Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах не враховано судами попередніх інстанцій.
Також Верховний Суд зауважує, що у випадку посилання скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд касаційної інстанції зазначає, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Скаржником не вказано конкретну норму матеріального права, не обґрунтовано в чому полягає неправильне застосування відповідної норми матеріального права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та як така норма має застосовуватися, який правовий висновок має бути сформовано у даній справі.
Доводи касаційної скарги зводяться викладення фактичних обставин справи, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права не підміняють визначення підстав касаційного оскарження та також не можуть вважатися належним правовим обґрунтуванням касаційної скарги у розумінні частини 4 статті 328 цього Кодексу. Невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано дану підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Отже, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Відповідно до частини 4 статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору. До касаційної скарги також додаються її копії відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга подається до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги в електронній формі через електронний кабінет до неї додаються докази надсилання її копії іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Скаржником не надано документ про сплату судового збору.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Позов було подано у 2024 році. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 грн.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
В даному випадку сума, що оскаржується, складає 451.303,47 грн.
Згідно з підпунктом 3 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, скаржнику слід сплатити 9.026,07 грн судового збору (451.303,47 грн * 1% * 200%) та надати до суду оригінал платіжного документа.
Реквізити для сплати судового збору:
Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Печерс. р-н/22030102.
Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783.
Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП).
Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007.
Код класифікації доходів бюджету: 22030102.
Найменування податку, збору, платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 у справі №160/1736/25 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження, сплати судового збору та надання оригіналу платіжного документа.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
Р.Ф. Ханова
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду