15 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/11870/24 пров. № А/857/8002/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Курильця А.Р., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року (головуючий суддя: Валюх В.М., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРНЕЙ» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРНЕЙ», 20.10.2024 звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205030/2024/000071/2 від 20.09.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларант на підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення разом з митною декларацією надав митниці необхідні і достатні документи, які підтверджують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Подані до митного оформлення документи є вичерпні, між ними немає жодних розбіжностей та не містять ознак підробки.
Також, зазначено, що спірне рішення митного органу не відповідає вимогам пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України (МК України), оскільки не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування; формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товариством транспортного засобу від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу її визначення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205030/2024/000071/2 від 20 вересня 2024 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРНЕЙ» судові витрати в загальній сумі 4 422,40 грн.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення не було враховано, що підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товару стало виявлення у поданих документах до митного контролю розбіжностей, які безпосередньо впливали на можливість визнання заявленої за першим методом митної вартості, а також не усунення в подальшому вказаних розбіжностей декларантом. Також вважає, що розмір відшкодованих витрат на професійну правову є завищеними та підлягають зменшенню.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає, що всі обставини справи досліджені судом першої інстанції та в частині рішення суду першої інстанції що їх стосується, судом постановлене законне та обґрунтоване рішення, у відповідності до норм матеріального права
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.09.2024 декларант ПП «СІА-БРОК» в інтересах ТзОВ «КАРНЕЙ» подав МД №24UA205030010450U2, за якою задекларовано ввезення, зокрема, такого товару:
- товар № 1 «Картон (тест-лайнер) в рулонах, двошаровий, коричневого кольору з обох сторін, без додаткової обробки, без друкованого зображення та малюнків, без водяних знаків, не крейдований, непросочений, не тиснений, неперфорований, не каландрований, негофрований, не фарбований, виготовлений із 100% макулатури, волокна отримані механічним способом: - Testliner 1, поверхнева щільність 140 грам/м2, ширина 2500 мм - 11673 кг. Торгівельна марка: JASS. Країна виробництва: EU», ціна товару згідно графи 42 МД становить 3618,63 євро;
- товар № 2 «Папір для гофрування, призначений для внутрішнього шару гофрокартону High Perfomance Fluting: - Щільність 120 г/м2, формат (шир.) 2350 мм- 7344 кг. Папір для гофрування, призначений для внутрішнього шару гофрокартону. Папір виготовлений з 100% вторинної сировини (макулатури). Містить 100 % волокон, отриманих механічним способом, одношаровий, некаландрований, невибілений, нефарбований, некрейдований, не перфарований, негофрований, непросочений, без малюнку. Папір не піддається додатковій обробці, постачається в рулонах. Використовується для виробництва тари. Торгівельна марка: JASS. Країна виробництва: EU», ціна товару згідно графи 42 МД становить 2276,64 євро.
На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного основного методу її обчислення декларантом до вказаної МД були подані такі документи: пакувальний лист від 16.09.2024 №ST7846942 (а.с.12 зворот), сертифікат про походження товару від 18.09.2024 №S202678796, рахунок-фактура (інвойс) від 16.09.2024 № F66257-3 (а. с. 12), автотранспортна накладна від 16.09.2024 № б/н (а. с. 82), банківський платіжний документ від 12.09.2024 № 121 (а.с.14), рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 17.09.2024 № 389 (а. с. 21), документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 17.09.2024 № 1709/1 (а. с. 20), зовнішньоекономічний договір (контракт) від 29.09.2022 №2022.Т438 (а. с. 10-11), договір про надання послуг митного брокеравід 25.06.2024 № 872, копія митної декларації країни відправлення від 16.09.2024 №24DE343042718280В2 (а. с. 18-19).
З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів від 20.09.2024 №UA205030/2024/000071/2 (а.с. 9) видно, що митна вартість товару за МД №24UA205030010450U2 від 19.09.2024 не була визнана митним органом у зв'язку з тим, що подані документи містять розбіжності:
- сума, вказана у платіжному дорученні, не відповідає сумі інвойсу;
- платіжне доручення містить посилання на рахунок-проформу № 2024.Т433 від 10.09.2024, про що в митного органу відсутня інформація;
- платіжне доручення не може бути взяте до уваги, оскільки відсутній підпис та печатка платника, а також відсутній підпис уповноваженої особи банку;
- до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати та рахунок та оплату, однак не надано договір на перевезення, заявку на перевезення та калькуляцію транспортних витрат.
У зв'язку із наявністю розбіжностей та відповідно до частин другої, третьої статті 53 МК України у вказаному випадку митного оформлення декларанту була надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) банківські платіжні документи, що підтверджують вартість товару; 6) транспортні (перевізні) документи в т.ч. Заявку на перевезення; 7) банківські платіжні документи, що підтверджують оплату транспортних послуг; 8) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 9) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Листом від 20.09.2024 № б/н декларант повідомив митний орган про подання усіх наявних документів для підтвердження митної вартості (а. с. 61-63).
Волинська митниця, 20.09.2024 прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205030/2024/000071/2 (а. с. 9).
З графи № 33 вказаного рішення видно, що документи, подані до митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості. Декларанту надіслано вимогу відповідно до частини другої, третьої статті 53 МК України про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості та у зв'язку із неподанням декларантом документів згідно з переліком, заявлену митну вартість не визнано. Проведено консультації з декларантом згідно із статтею 57 МК України. Митну вартість товарі визначено за резервним методом згідно із статтею 64 МК України, рівень митної вартості визначено згідно рівня на подібні/ідентичні товари за ЄАІС Держмитслужби, а саме: товар № 1 на рівні 0,57 євро/кг за МД №UA100240/2024/5552804 від 08.08.2024, товар № 2 на рівні 0,42 євро/кг за МД №UA205100/2024/007249 від 19.08.2024.
В подальшому, спірний товар було випущено у вільний обіг за МД №24UA205030010544U1 від 20.09.2024 (а. с. 23-24).
Не погоджуючись із прийнятим Волинською митницею рішенням про коригування митної вартості товарів позивач звернувся із цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним нормам МК України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Так, ч. 1 ст. 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України).
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 57 МК України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57 МК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Так, ч. 2 ст. 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. (ч. 6 ст. 54 МК України).
Так, ч. 7 ст. 54 МК України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
З системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовою підставою для винесення рішення про коригування митної вартості є: виявлення обставин, що заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі невірного визначення митної вартості товарів; невірне проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу; відсутності у поданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Крім цього, обов'язок доведення митної ціни товару покладений на позивача. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 804/16271/15, від 18 травня 2022 року у справі № 620/1735/20, від 21 вересня 2023 року у справі № 520/18432/21.
Апеляційний суд зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант позивача подав разом із митною декларацією документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару згідно з частиною другою статті 53 МК України: пакувальний лист від 16.09.2024 №ST7846942 (а.с. 12 зворот), сертифікат про походження товару від 18.09.2024 №S202678796, рахунок-фактура (інвойс) від 16.09.2024 № F66257-3 (а. с. 12), автотранспортна накладна від 16.09.2024 № б/н (а. с. 82), банківський платіжний документ від 12.09.2024 № 121 (а.с. 14), рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 17.09.2024 № 389 (а. с. 21), документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 17.09.2024 № 1709/1 (а. с. 20), зовнішньоекономічний договір (контракт) від 29.09.2022 №2022.Т438 (а. с. 10-11), договір про надання послуг митного брокеравід 25.06.2024 № 872, копія митної декларації країни відправлення від 16.09.2024 № 24DE343042718280В2 (а. с. 18-19).
На думку суду, подані декларантом документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікували оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Однак у даному випадку оскаржуване рішення прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Щодо тверджень Волинської митниці про те, що сума, вказана у платіжному дорученні, не відповідає сумі інвойсу та платіжне доручення містить посилання на рахунок-проформу №2024.Т433 від 10.09.2024, про що в митного органу відсутня інформація, то апеляційний суд зазначає таке.
Між компанією FIRGOS INTERNATIONAL B.V. (продавець) та ТзОВ «КАРНЕЙ», 29.09.2022 укладено контракт № 2022.Т438 (а.с. 10-11), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує і приймає паперову продукцію, іменовану в подальшому «Товар». Товар поставляється партіями, під партією розуміється будь-яка обумовлена кількість товару, відвантаження якого повинна бути здійснена в обумовлений строк (пункт 1.1 контракту).
Покупець здійснює передоплату в розмірі 100%, якщо інше не передбачено в проформі-інвойсі. Передоплата проводиться в євро (пункт 5.1 контракту).
На виконання умов контракту від 29.09.2022 № 2022.Т438 продавець поставив покупцю товар, загальна вартість якого становить 18631,00 євро, що визначено в проформі-інвойсі від 10.09.2024 №2022.Т433 (а. с. 13). При цьому партія товару (яка була включений у загальну поставку товару згідно проформи-інвойсу від 10.09.2024 № 2022.Т433) поставлена за комерційним інвойсом до даного договору від 16.09.2024 №F66257-3 на суму 5895,27 євро (а.с. 12).
В свою чергу, покупець ТзОВ «КАРНЕЙ» 12.09.2024 здійснив оплату за всю партію товару в сумі 18631,00 євро, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №121 (а. с. 67), а у платіжному дорученні наявне посилання на проформу-інвойс від 10.09.2024 №2022.Т433 (тобто, на всю поставку товару) та контракт від 29.09.2022 №2022.Т438, позаяк інвойс №F66257-3 складений 16.09.2024, тобто після проведення платежу (12.09.2024), що виключає в платіжній інструкції посилання на нього (а.с. 67).
Стосовно доводів про те, що у платіжному дорученні № 121 від 12.09.2024 відсутній підпис уповноваженої особи банку, печатка, підпис платника, то апеляційний суд зазначає, що платіжна інструкція в іноземній валюті № 121 від 12.09.2024 була виготовлена через систему Інтернет - банкінг AT «ПУМБ» з застосуванням кваліфікованого електронного підпису банку та ТзОВ «КАРНЕЙ» з дотриманням вимог постанови Правління національного банку України від 28.07.2008 № 216, у відповідності до інструкції для клієнтів АТ «ПУМБ» по заповненню платіжної інструкції в іноземній валюті. В подальшому вказана платіжна інструкція в іноземній валюті була проведена банком та банками - кореспондентами, про що міститься відмітка в графі «Підпис надавача платіжних послуг».
Щодо доводів митниці про те, що позивачем до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати та рахунок та оплату, однак не надано договір на перевезення, заявку на перевезення та калькуляцію транспортних витрат, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 5 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
При цьому, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування норма права, викладені у постанові Верховного Суду від 07.07.2023 у справі № 803/718/17, які полягають тому, що якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Таким чином, довідка про транспортні витрати від 17.09.2024 № 1709/1 (а. с. 20) підтверджує, що вартість транспортно-експедиційних послуг по іноземній території до п/п Ягодин складає 76170,00 грн. Крім того, в довідці зазначено, що вартість навантажувальних робіт становить 500,00 грн, а вантаж не був застрахований.
Аналогічні відомості зазначені в рахунку на оплату від 17.09.2024 № 389 (а. с. 21).
Апеляційний зазначає, що як довідка про вартість перевезення вантажу від 17.09.2024 № 1709/1, так і рахунок на оплату від 17.09.2024 № 389 містить числове значення витрат щодо транспортування товару до кордону України та ці транспортні витрати були включені до митної вартості відповідно до частини десятої статті 58 МК України.
Крім того, апеляційнйий суд звертає увагу на те, що до відзиву на позовну заяву відповідачем додано договір організація транспортного експедиційного обслуговування від 12.09.2024 № 1209-24/2 (а. с. 72-74) та заявку від 12.09.2024 № 751 (а. с. 80), які були надані декларантом під час митного оформлення товару.
Отже, подані позивачем документи містять інформацію про товар та його ціну, інші складові митної вартості, які не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Митним органом не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення митним органом у спірному рішенні про неподання декларантом додаткових документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, без наведення детальних пояснень щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення.
Суд вважає, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.
Суд зазначає, вимога про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частинах третій-четвертій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту (документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товару, митна вартість якого визначається; виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; документи, що підтверджують вартість навантаження товару; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару) може мати місце лише тоді, коли документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
Однак за обставин цієї справи відповідач не довів наявність таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
При цьому, суд зазначає, що відсутність договірних відносин із третіми особами вже само по собі робить невиконуваною вимогу митного органу надати договір (угоду, контракт) з третіми особами, пов'язаними з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається, а також рахунки про здійснення платежів третім особам. Тому митний орган не може покликатися на ненадання декларантом таких документів, яких у нього не було і не могло бути.
Ненадання додаткових документів (інших платіжних та/або бухгалтерських документів, каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товарів не свідчить про недобросовісність позивача та не може позбавляти його можливості декларувати товар на підставі інших документів, про які домовилися сторони зовнішньоекономічного контракту і які за правилами частини другої статті 53 МК України підтверджують митну вартість товару.
Суд наголошує, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. А тому необґрунтованою є і вимога митниці про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є зовнішньоекономічний контракт (додаткові угоди до нього) та рахунок-фактура (інвойс).
При вирішенні спору суд також враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За змістом пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 червня 2012 року за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі №825/648/17.
Між тим у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації (МД №UA100240/2024/5552804 від 08.08.2024, МД №UA205100/2024/007249 від 19.08.2024), на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим. На думку суду, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10 червня 2021 року у справі № 815/6854/17, від 14 липня 2020 року у справі № 809/1734/16) приписами МК України встановлено, що митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, які зобов'язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
На думку суду, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки подані декларантом відповідачу документи надавали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору, тобто за основним методом, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів підлягає скасуванню.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладен в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем подано, зокрема: договір про надання правової допомоги від 01.10.2024 № 6 (а. с. 120), квитанцію до прибуткового касового ордеру від 30.11.2024 № 40 (а. с. 121), акт наданих послуг (виконаної роботи) від 30.11.2024 № 1 (а.с.122), ордер серії ВА № 1093946 (а. с. 119). Згідно наданих документів, позивачу ТзОВ «КАРНЕЙ» адвокатом Івановим О.В. у цій справі надано правову допомогу у фіксованій сумі 4000,00 грн (пункт 4.1 Договору від 01.10.2024 № 4).
Проаналізувавши надані послуги позивачу на предмет їх обсягу, складності, якості, співмірності, тривалості витраченого адвокатами часу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вартість послуг у 4000 грн є завищеними. Оскільки, спірні правовідносини регулюються нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню, не передбачають. Крім того, на даний час існує стала судова практика розгляду вказаної категорії справ щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів, що спрощувало роботу адвоката та не потребувало значних затрат часу для підготовки позовної заяви. Дана справа належить до категорії справ незначної складності, що також необхідно врахувати при визначенні розміру витрат на правову допомогу. Вищевказана інформація підтверджує той факт, що підготовка даної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала значних затрат часу та коштів.
Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Враховуючи вищенаведене та проаналізувавши предмет розглядуваного спору, обсяг наданих послуг адвокатом в суді першої інстанції, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 2000 грн.
Таким чином, апеляційна скарга Волинської митниці не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі № 140/11870/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді А. Р. Курилець
В. В. Ніколін