15 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5466/24 пров. № А/857/28245/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року (суддя - Главач І.А., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 у липні 2024 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила про: визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті їй, як дружині померлого військовослужбовця його грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 24.02.2022 з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов'язання нарахувати та виплатити їй, як дружині померлого військовослужбовця, його грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 24.02.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила Військова частина НОМЕР_1 , яка із покликанням на його незаконність, необґрунтованість до чинного законодавства, оскільки суд першої інстанції, не дійшов законних висновків та не дослідив у повному обсязі наявні матеріали справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та і ухвалити нове судове рішення яким відмовити повністю у її позовних вимогах. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на перерахунок суми грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 24.02.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є вдовою після загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка - колишнього військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 (далі - загиблий), який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Факт загибелі ОСОБА_2 24.02.2024 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 26.02.2022 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (а.с.8).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.03.2022 №54, загиблого виключено зі списків особового складу з 24.02.2022 (зворотна сторона а.с.8).
Перебування позивача та загиблого у шлюбі підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 , виданим відділом РАГС Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області (а.с.7).
Після смерті ОСОБА_2 , позивач звернулась до відповідача із заявою від 07.06.2024, в якій просила:
- надати довідку-розрахунок про розмір виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 01.09.2020 по 16.09.2024 з розбивкою по місяцях та зазначення сум виплаченої щомісячної індексації грошового забезпечення;
- нарахувати та виплатити їй місячне грошове забезпечення за період з 01.09.2020 по 30.04.2023 з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум;
- надати довідку-розрахунок про розмір виплаченого ОСОБА_2 грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 24.02.2022 з розбивкою по місяцях та зазначення сум виплаченої щомісячної індексації грошового забезпечення;
- нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення ОСОБА_2 , під час проходження ним військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням базового місяця - січня 2008;
- нарахувати та виплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 24.02.2022 різницю між сумою індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 та розміром підвищення грошового забезпечення з урахуванням вимог абзаців 4 та 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- нарахувати та виплати ОСОБА_1 місячне грошове забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.02.2020 по 24.02.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум;
- нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ОСОБА_2 календарні дня щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2022, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу військової частини (а.с. 12).
Відповідач листом від 29.06.2024 №816/484/1/2048/пс повідомив, що нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.09.2020 по 30.04.2024 та померлому чоловіку позивача з 01.02.2020 по 24.02.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного раку на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум, у Військовій частині НОМЕР_1 немає підстав (а.с. 13-14). До листа відповідач долучив, зокрема, витяг з розрахункової відомості на виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.01.2016 по 24.02.2022 (а.с. 15-16).
Не погоджуючись з цим рішенням щодо відмови у нарахуванні і виплаті, як вдові загиблого військовослужбовця його грошового забезпечення, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до п. 1 Розділу ХХХ Порядку № 260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з п. 2 розділу ХХХ Порядку № 260, грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
З наведеного вбачається, що саме належне грошове забезпечення виплачується дружині військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, а не те, на яке він мав право за життя, та не отримав.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що загиблому чоловікові позивачки за життя під час проходження військової служби до дня смерті відповідачем було нараховане, але не виплачене грошове забезпечення, на отримання яких в останнього виникало право за життя.
Отже, за відсутності нарахованих але невиплачених грошових коштів, належних до дня смерті загиблому ОСОБА_2 , зокрема грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 24.02.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, у позивача немає підстав для отримання таких грошових виплат, оскільки виплаті підлягає лише належне (нараховане), але не отримане за життя грошове забезпечення.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що законодавець в Порядку №260 визначив поняття «належні» суми, тобто ті, які особа мала б право отримати за будь-яких обставин, як приклад місячне грошове забезпечення, визначене контрактом. При цьому, Порядком №260, а так само і іншими нормативними актами не визначено право на правонаступництво, успадкування, тощо, сум (грошового забезпечення та його складових), які не нараховані, а також не визначені відповідними актами індивідуальної дії, як то наказ, контракт, угода, тощо.
Натомість, законодавець в разі загибелі військовослужбовця визначив компенсаційні виплати іншими нормативними актами, як то Постановою КМ України від 28 лютого 2022 року № 168, Постановою КМ України від 25 грудня 2013 р. № 975, та інші.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно зі ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до вимог ст.ст. 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які були нараховані, належали до виплати особі за життя і залишилися неотриманими у зв'язку з його смертю.
Предметом спору у цій справі є визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , його грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 24.02.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 років відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року.
Аналізуючи зазначені вище правові норми, слід дійти висновку, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Подібний за змістом правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 223/793/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у нарахуванні і виплаті позивачу грошове забезпечення за період з 01.09.2020 по 30.04.2024 та померлому чоловіку позивача з 01.02.2020 по 24.02.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного раку на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум, діяв правомірно у спосіб передбачений законом.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 300/5466/24 скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська