15 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3281/24 пров. № А/857/30451/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року (суддя - Біньковська Н.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради про визнання незаконними дій,-
ОСОБА_1 у квітні 2024 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради, в якому просила про: визнання протиправною та скасування рішення від 26.03.2024 № 43 в частині відмови, як внутрішньо переміщеній особі, в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка; зобов'язання видати посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №345 від 19.03.1996.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що враховуючи наявність в національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав та основних свобод, зокрема у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, а також з метою реалізації положень ст.46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд повинен стати на бік позивача, щодо протиправність рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, в частині що стосується прав позивача.
Зазначає, що статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11.12.2003 №1382-IV зазначено, що місце перебування - це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги. З аналізу наведеної норми слідує, що головною умовою терміну перебування є його тривалість, а саме менше шести місяців на рік. Як наслідок, оскільки позивач проживає більше шести місяців у гірському населеному пункті, зокрема в м. Яремче, суд помилково дійшов висновку, що таке проживання, слід вважати тимчасовим , а тому наявні всі підстави для надання позивачу відповідного статусу особи, що проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського та видачі посвідчення.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 14.11.2022 за № 2618-5002320188 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи (а.с.11).
ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою щодо встановлення статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка. Рішенням Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 26.03.2024 № 43 «Про відмову в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту» відмовлено внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в додатку до рішення в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка. Згідно додатку до вказаного рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 26.03.2024, ОСОБА_1 внесено до списку (за номером 3) внутрішньо переміщених осіб, яким відмовлено в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка (а.с.12).
У рішенні Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 26.03.2024 № 43 зазначено, що внутрішньо переміщені особи проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту тимчасово, і у зв'язку із таким вимушеним тимчасовим перебуванням у відповідному населеному пункті отримують ряд прав та гарантій з боку органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік.
Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка та вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» №56/95-ВР від 15.02.1995 (далі - Закон №56/95-ВР) та Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закону №1706-VII).
Критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, встановлено Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №56/95-ВР до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.
Згідно з ст.2 Закону №56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року №647 «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських» затверджено перелік населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, до якого, серед інших, включено і м. Яремче, Івано-Франківської області.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.
Відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» Кабінет Міністрів України постановою №345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту (далі - Положення №345).
Відповідно до п.п.1, 2 Положення №345, таке регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Відповідно до п.4 Положення №345 посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.
Згідно з п.7 Положення №345 посвідчення видаються таким категоріям громадян: а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських; б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського); в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських; г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об'єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.
Відповідно до п.8 Положення №345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів: а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом; б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи; в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу. Разом із зазначеними документами громадяни (крім осіб у віці до 16 років) подають дві фотокартки розміром 30 х 40 міліметрів.
Згідно з ст.1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на вебсайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).
Відповідно до ч.3 ст.7 Закону №1706-VII громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Як встановлено судом, виконавчий комітет Яремчанської міської ради рішенням від 26.03.2024 № 43 відмовив у видачі посвідчення, а підставою відмови стало те, що внутрішньо переміщені особи відсутні у переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення. До Положення № 345 не внесено змін, які врегульовували можливість надання статусу осіб, які проживають, працюють (навчаються) на території населеного пункту на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт її внутрішнього переміщення та містить відомості про фактичне місце проживання, однак місцем постійного проживання внутрішньо переміщених осіб є «покинуте постійне місце проживання».
Суд апеляційної зауважує, що посвідчення громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), видається, серед іншого, на підставі довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом (п.8 Положення №345). Втім, з матеріалів справи вбачається, що у позивача такий документ відсутній, натомість апелянт ототожнює довідку про постійне проживання у гірському населеному пункті з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Так, відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні урегульовані Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 №1871-IX.
Згідно з ч.1 ст.4 цього Закону особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Разом з тим, відповідно до п.10 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1871-IX на період тимчасової окупації російською федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій російською федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зареєстрованим місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_1 .
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Однак у цьому Переліку с. Павлівка, Донецької області не зазначено.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що за правилами ч. 1 ст. 5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Зі змісту аналізу вказаного положення Закону слідує, що така довідка не може підтверджувати постійне проживання у гірському населеному пункті, оскільки носить тимчасовий характер (видається на період наявності певних обставин), позивач інших доказів постійного проживання на території гірського населеного пункту не надала.
Апеляційний суд резюмує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для видачі позивачу відповідного посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року в справі №300/3281/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська