15 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/9424/24 пров. № А/857/30657/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року (суддя - Гресько О.Р., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 у серпні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив про: визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду рапорту від 13.03.2024 щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 1 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; зобов'язання розглянути рапорт по суті та прийняти рішення щодо звільнення з військової служби, на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 1 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному об'ємі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що військова частина протиправно не розглянула рапорт позивача про звільнення зі служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 1 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не прийняла жодного рішення по суті такого рапорту.
Зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог закону не дослідив та не дав оцінки доказам, в заяві ОСОБА_2 , на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 з проханням ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби.
Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач проходив військову службу на посаді радіотелефоніста відділення управління мінометного взводу батальйону оперативного призначення у Військовій частині НОМЕР_1 .
13.03.2024 позивач підготував командиру військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) рапорт, у якому просив здійснити ряд організаційно-розпорядчих заходів для звільнення з військової служби відповідно абзацу 7 підпункту «г» пункту 1 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У переліку додатків до рапорту зазначено: копія посвідчення №4 від 05.03.2004, копія висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 12.12.2023, копія довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №288809 від 15.02.2024, копія посвідчення серії НОМЕР_2 від 27 січня 1993 року.
У позовній заяві позивач вказує, що відповідний рапорт було скеровано 15 березня 2024 року через поштового оператора «Нова Пошта».
На підтвердження відповідної обставини, позивач надав скріншот з мобільного застосунку «Нова пошта», у якому зазначено: відправлено 15 бер. 16:09, прибуло: 15 бер. 16:48, адреса доставки: АДРЕСА_1 , ВЧ НОМЕР_1 , одержувач: ОСОБА_3 , НОМЕР_3 .
Поряд з цим, номер експрес-накладної, детального трекінгу посилки, дані про відправника, дати отримання такий скріншот не містить.
01.04.2024 адвокат Білоус Віктор Степанович за вих. №19 на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 подав адвокатський запит, у якому, зокрема, просив надати належні завірені копії рапорта ОСОБА_1 та доданих до нього документів про звільнення із військової служби за сімейних обставин (стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») поданих ним у березні 2024 року.
Розглянувши відповідний запит відповідач листом від 25.04.2024 за №362 надав відповідь, у якій зазначив, що від радіотелефоніста відділення управління мінометного взводу батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби через сімейні обставини у встановленому законом порядку не надходило. Із документів, що містять в собі затребувану у запиті інформацію, військова частина НОМЕР_1 володіє лише актом за формою Н-5 розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 18 березня 2024 року о 08год. 30хв., актом №4/24 за формою НТ про нещасний випадок невиробничого характеру та направленням солдата ОСОБА_1 на стаціонарне лікування від 28.03.2024 №49.
Змістом спірних правовідносин є відмова у звільненні з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що рапорт позивача від 13.03.2024 до Військової частини НОМЕР_1 не надходив.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із ч.2 ст.2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).
Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 (з наступними змінами та доповненнями), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на час розгляду даної справи.
Підстави для звільнення військової служби визначні у ст.26 Закону №2232.
Відповідно до підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно підп. «г» п.3 ч.5 цієї статті контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232).
Особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (абзац шостий Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 (з наступними змінами та доповненнями; далі - Постанова №413).
Зі змісту норми п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232 висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином “відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.
Разом з тим, як передбачено пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
При цьому, відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року №40 (далі - Інструкція) визначено, що рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Як передбачено абзацом 13 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно тверджень позивача, такий 13.03.2024 сформував командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення зі служби відповідно абзацу 7 підпункту «г» пункту 1 частини 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та 15.03.2024 через поштового оператора «Нова Пошта» надіслав його відповідачу.
Для підтвердження такого надіслання позивач до матеріалів позову долучив скріншот з мобільного застосунку «Нова пошта», у якому зазначено: відправлено 15 бер. 16:09, прибуло: 15 бер. 16:48, адреса доставки: АДРЕСА_1 , ВЧ НОМЕР_1 , одержувач: ОСОБА_3 , НОМЕР_3 .
Поряд з цим, номер експрес-накладної, детального трекінгу посилки, дані про відправника, дати отримання такий скріншот не містить, як і не містить даних щодо вмісту такого відправлення та про те, що одержувачем є Військова частина НОМЕР_1 або ж командир військової частини НОМЕР_1 .
Жодних інших доказів, які б підтверджували факт отримання такого рапорту, у тому числі командиром Військової частини НОМЕР_1 позивачем суду не надано.
Проте, згідно наданої відповідачем копії журналу обліку вхідних документів (заведено з 01.01.2024), рапорт позивача від 13.03.2024 до Військової частини НОМЕР_1 не надходив.
Як вірно зауважив суд, з урахуванням положень ст.14 Статуту позивач, перебуваючи на посаді радіотелефоніста відділення управління мінометного взводу батальйону оперативного призначення мав звертатись із рапортом до командира мінометного взводу батальйону оперативного призначення.
В той же час, рапорт від 13.03.2024 адресовано командиру Військової частини НОМЕР_1 в обхід безпосереднього свого командира, при чому в наданому позивачем для дослідження судом рапорті позивач не зазначає про відмову від прийняття рапорту своїм безпосереднім командиром та не обґрунтовує причини подання рапорту на пряму до командира Військової частини НОМЕР_1 .
Апеляційний суд резюмує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено належними доказами подання прямому командиру рапорту про звільнення від 13.03.2024.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року в справі №460/9424/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська