Справа № 600/925/25-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
15 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 грудня 2015 року по 18 березня 2018 року та з 25 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року у повному обсязі та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Також, позивач просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 березня 2018 року по 18 березня 2018 року з 25 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням фактично виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні з 25 лютого 2022 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2014-2017 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014-2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2014-2017 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014-2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», з врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.07.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в частині періоду з 20.05.2023 по 15.10.2024, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 впродовж періодів з 2013 року по 18 березня 2018 року та з 25 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року.
У січні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою з проханням здійснити: нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року по момент виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Листом від 03 лютого 2025 року №693/6627 відповідач повідомив позивача про те, що за період проходження служби йому виплачені всі види грошового забезпечення у належному розмірі. Так, стосовно індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08 січня 2017 року №78/0/66-17 не передбачено механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди. Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по момент виключення зі списків особового складу частини вказано, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців. У зв'язку з цією зміною тарифних ставок (окладів) базовим місяцем для нарахування військовослужбовця індексації став березень 2018 року.
Стосовно перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач у листі від 03 лютого 2025 року №693/6627 вказав, що вказані види грошового забезпечення згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 обраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови, що і було зроблено при нарахуванні грошового забезпечення.
За таких обставин позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що в частині індексації грошового забезпечення, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, що здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Доводи відповідача щодо ненарахування індексації грошового забезпечення через відсутність механізму нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за попередні періоди жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на її нарахування та виплату, що фактично є предметом спору у даній справі.
З огляду на викладене, бездіяльність відповідача, яка полягала у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, є протиправною.
Таким чином, оскільки право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення є порушеним, то таке має бути відновленим.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, індексація грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року позивачу не нараховувалась і не виплачувалась.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги положення статті 245 КАС України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, суд першої інстанції вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Стосовно визначення базового місяця при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення під час проходження служби у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, про що просить у позові позивач, суд першої інстанції зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу збільшено грошове забезпечення військовослужбовців».
Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року.
Отже, у зв'язку із прийняттям вказаної постанови базовим місцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача є січень 2008 року.
Наступне підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Вказане свідчить про те, що базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року. Водночас усі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у період з січня 2008 року по березень 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Отже, при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року базовим місяцем повинен бути січень 2008 року.
Відтак, суд першої інстанції зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату належної позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення зі періоди з 01 березня 2018 року по 18 березня 2018 року та з 25 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року, суд першої інстанції зазначив, що індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року та був опублікований Держстатом у листопаді 2018 року (повідомлення Державної служби статистики України від 13 листопада 2018 року, відповідно до якого індекс споживчих цін (індекс інфляції) у жовтні 2018 року щодо вересня становив 101,7%, за період січень - жовтень 2018 року - 107,4%).
Отже, фактично, з грудня 2018 року у військовослужбовців з'явилося право на індексацію грошового забезпечення, що свідчить про відсутність у позивача підстав для нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 березня 2018 року.
Стосовно нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по грудень 2022 року суд першої інстанції зауважив, що згідно з даними картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022-2024 роки позивачу здійснювалось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за вказаний період.
При цьому, як свідчить зміст листа військової частини НОМЕР_1 від 03 лютого 2025 року №693/6627, відповідач повідомляв позивача про те, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців. У зв'язку з цією зміною тарифних ставок (окладів) базовим місяцем для нарахування військовослужбовця індексації став березень 2018 року.
Вказане, фактично, свідчить про те, що при нарахуванні індексації грошового забезпечення за 2022 рік відповідач застосовував базовий місяць березень 2018 року, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог позову в цій частині.
Щодо вимог позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період 2023 року та з 01 січня 2024 року по 15 жовтня 2024 року з урахуванням базового місяця березень 2018 року суд першої інстанції зазначив, що позивачу проводилось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у період по 01 січня 2023 року.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2023 року №2710-IX було зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону №1282-XII.
При цьому суд першої інстанції звернув увагу на те, що вказана норма є чинною та не визнавалась неконституційною.
Водночас, оскільки дію Закону №1282-XII було зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, який прийнятий на виконання вимог частини 2 статті 6 Закону №1282-XII, також не діяв протягом 2023 року.
Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році були звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснювалось.
Відповідно, як вбачається з картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022-2024 роки, індексація грошового забезпечення за 2023 рік позивачу не нараховувалась і не виплачувалась, що є правомірним з огляду на наведені вище положення законодавства.
В подальшому статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року.
Отже, починаючи з 2024 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2024 року.
У зв'язку з цим суд першої інстанції вважає, що для обчислення суми індексації грошового забезпечення з 2024 року базовим місяцем є січень 2024 року, а не березень 2018 року, як помилково вважає позивач.
При цьому суд першої інстанції вважає за необхідне вказати і те, що у даних спірних відносинах підлягають застосуванню саме норми статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» як нормативно-правового акта, який має вищу юридичну силу, аніж Постанова №1078, на яку посилається позивач в обґрунтування заявленого позову і яка є підзаконним нормативно-правовим актом.
Крім цього, суд першої інстанції зауважив, що згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з січня по травень 2024 року не перевищував 103% (січень - 100,4%, лютий - 100,3%, березень - 100,5%, квітень - 100,2%, травень - 100,6%).
Отже, у період з січня по травень 2024 року індексація не проводилася, оскільки не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
Разом з цим варто зазначити, що підвищення установленого порогу індексації мало місце лише у червні 2024 року, індекс споживчих цін у вказаному місяці склав 104,3%. Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто, підвищення заробітної плати військовослужбовців у зв'язку з її індексацією відбулось не раніше серпня 2024 року.
Так, згідно даних картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022-2024 роки, індексація грошового забезпечення за 2024 рік нараховувалась та виплачувалась з серпня по 15 жовтня 2024 року (дата виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що протягом періоду служби позивача у 2023 році у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу «поточної» індексації, а за період 2024 року відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця саме березень 2018 року.
Наведене свідчить про недопущення відповідачем по відношенню до позивача оскаржуваної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 15 жовтня 2024 року включно з урахуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Тому позовні вимоги у цій частині також є безпідставними, а відтак, не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 18 березня 2018 року та з 25 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 суд першої інстанції зазначив, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 особа (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації-різниці у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Проте суд першої інстанції звернув увагу на те, що згідно з відомостями картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016-2018 року позивачу не здійснювалося жодних нарахувань та виплат грошового забезпечення за березень 2018 року у зв'язку із звільненням його з військової служби, що унеможливлює розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року та дослідити перевищення розміру підвищення доходу суми можливої індексації, оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми його грошового забезпечення (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке саме у березні 2018 року позивачу військовою частиною НОМЕР_1 не нараховувалось і не виплачувалось.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними вимоги позову про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію відповідно до приписів абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078, а тому позов у цій частині не підлягає задоволенню.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату з 25 лютого 2022 року по 15 жовтня 2024 року розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум суд першої інстанції зазначив, що 29.01.2020, тобто з дня, наступного після дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, згідно з Постановою № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 та 2023 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.
Водночас суд першої інстанції врахував, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704" (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Також пунктом 2 вказаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виклавши абзац перший в такій редакції:
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Викладення пункту 4 Постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення починаючи з 20.05.2023.
Тобто, грошове забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року по 15 жовтня 2024 року не підлягає перерахунку з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Таким чином, відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року.
Відтак, суд першої інстанції зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення у 2014-2017 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014-2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», з врахуванням раніше виплачених сум суд першої інстанції зазначив, що обґрунтовуючи вимоги позову у вказаній частині, позивач не надав суду жодних належних доказів на підтвердження факту нарахування та виплату йому у період з 2014 по 2017 роки грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Тобто, позивачем не доведено належним чином факту порушення відповідачем його прав щодо не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки з урахуванням у їх складі щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої Постановою №889. У зв'язку з цим суд першої інстанції вважає вимоги позову в цій частині безпідставними, а тому відмовляє у їх задоволенні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд першої інстанції вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Колегія суддів, в межах ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Так, Постановою №704 зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте постановою №103 (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови КМ України №704 внесено зміни, внаслідок яких п.4 Постанови КМ України №704 викладено у новій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Міністерством оборони України з метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України відповідно до постанови КМ України № 704 видано наказ №90 від 01.03.2018 Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.03.2018 за №315/31767.
Колегія суддів зазначає, що згідно з частинами 1, 2 ст.49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 затверджено Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормо-проектувальної техніки (далі - Правила).
У пунктах 6, 11, 14, 15 Правил №870 зазначено, що проект постанови Кабінету Міністрів України готується зокрема у разі затвердження положення або іншого нормативно-правового акта. Проект постанови складається з назви, вступної та постановляючої частини і у разі потреби додатків. Постановляюча частина постанови повинна містити: нормативні положення; конкретні доручення суб'єктам суспільних відносин у відповідній сфері; умови та порядок дії інших постанов (окремих норм); посилання на додатки (у разі їх наявності); норми, пов'язані з набранням чинності постановою (окремими нормами). У разі потреби визначаються орган (органи) виконавчої влади або посадова особа (особи), що здійснюють контроль за виконанням постанови. Структурно постановляюча частина постанови викладається у такій послідовності: пункти, що містять нормативні положення; пункти, що стосуються внесення змін до постанов (розпоряджень) або визнання їх (окремих норм) такими, що втратили чинність; пункти, що містять окремі доручення; пункт, що стосується визначення дати набрання чинності постановою.
У п.20 Правил №870 наведені вимоги, які встановлюються до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою.
Так, згідно з абз.7 пп.2 п.20 Правил №870 в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.
Підпунктом 6 п.20 Правил №870 передбачено, що додатки до проекту документа повинні містити перелік елементів, включення яких до тексту ускладнило б його сприйняття. Додатки позначаються цифрами.
Відповідно до п.24 Правил №870 метою підготовки проекту акта про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України є їх приведення у відповідність з прийнятими законами, актами Президента України, а також забезпечення взаємоузгодження норм окремих актів Кабінету Міністрів України.
Згідно з п.2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Судова колегія зазначає, що Постанова №704 є підзаконним нормативно-правовим актом, яким Кабінет Міністрів України відповідно до частини 4 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей встановлено види та розміри грошового забезпечення військовослужбовців.
Зі структури Постанови №704 вбачається, що пунктом 1 її постановляючої частини затверджені нормативні акти, зокрема тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 1), схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 14).
У п.4 постановляючої частини Постанови №704 містяться нормативні положення, наведений порядок визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
Відповідно до п.4 Постанови №704 у редакції, чинній на час прийняття цієї постанови передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, містять примітки пояснюючого характеру, у яких, зокрема, наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Як зазначалось вище, Постановою №103 до п.4 Постанови №704 внесені зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року. Умова, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року, з вказаного пункту була вилучена.
Проте зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Колегія суддів звертає увагу, що п.3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774), який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тому, згідно з Постанови №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з цим, на момент набрання чинності Постановою № 704, а саме з 01.03.2018 п.4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), а саме: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
З урахуванням викладеного, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Пунктом 4 Постанови № 704 було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб, отже п. 6 Постанови № 103 втратив чинність і у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення скасованих судом змін.
Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Разом з цим, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704" (далі - Постанова КМУ №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 2 вказаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Викладення пункту 4 Постанови КМУ №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.
Разом з цим, в межах справи № 320/29450/24, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними.
Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року в справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025.
Отже, саме з 18.06.2025 - дня набрання законної сили рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Доводи апелянта в частині, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними, на обставину набрання законної сили рішення не впливають, а тому не є належним доказом в частині незастосування пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 до 18.06.2025.
Отже, на вимоги адміністративного позову за період з 20.05.2023 по 15.10.2024 розповсюджувалась дія пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а тому в цій частині адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок грошового забезпечення позивача з 20.05.2023 по 15.10.2024 здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму в розмірі 1762 грн та вимог законодавства. Отже, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не знаходять свого підтвердження.
З урахуванням вказаного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача в цій частині, оскільки суд першої інстанції вказав про здійснення перерахунку та виплати усіх видів грошового забезпечення в своєму рішенні, а саме основні та додаткові види грошового забезпечення (резолютивна частина).
Інших належних доводів апеляційна скарга не містить. В свою чергу, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Разом з цим, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позову в оскаржуваній частині.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.