Справа № 240/35956/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
15 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 19.12.2023 звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №263040012676 від 22.12.2023 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю стажу роботи - не менше 30 років.
За результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не зараховано:
- період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, з 07.08.1985 до 01.12.1990, відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.03.1985, підтверджується довідками (додаток 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, або довідками, що видаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. При цьому для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 01 січня 2004 року з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідкою (додаток4), видаються територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі особової справи військовослужбовця, звільненого з військової служби, та інших документів , які підтверджують зазначений період;
- період роботи з 01.12.1995 до 25.12.1999, відповідно трудової книжки НОМЕР_2 від 05.03.1985,оскільки міститься виправлення в даті наказу при прийнятті на роботу;
- період трудової відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 05.03.1985, з 01.01.1992 до 25.09.1992, оскільки стаж роботи на території російської федерації зараховується до 31 грудня 1991 року;
- періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 від 01.12.1981, з 02.06.2003 до 31.1.2003, оскільки міститься виправлення в наказі при звільненні;
- період роботи з 01.12.2001 до 08.02.2002, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV) є основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 24 названого Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV.
Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
При цьому, за частиною 2 цієї норми у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Також частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період проживання як дружини військовослужбовця з 07.08.1985 по 01.12.1990.
За приписами частини 3 статті 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХП дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, до загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком зараховується період проживання разом з чоловіком (дружиною) в місцевостях, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Відповідно до пункту з) статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХП (далі - Закон № 1788-ХП) до стажу роботи зараховується також період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-ХП основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 «Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу на те, що з аналізу пункту 13 Порядку № 637 (у редакції, чинній на момент розгляду заяви Позивача про призначення пенсії) вбачається, що за загальним правилом період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, або довідками, що видаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
При цьому для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 1 січня 2004 р. з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідкою (додаток 4), виданою територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі особової справи військовослужбовця, звільненого з військової служби, та інших документів, які підтверджують зазначений період.
З трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що 28.10.1985 позивача було звільнено з посади у зв'язку з переводом чоловіка на нове місце служби (запис № 18).
З метою підтвердження періоду проживання з чоловіком військовослужбовцем у місцевості, де не було можливості для працевлаштування за спеціальністю, позивачем до органу Пенсійного фонду надано довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.08.2020 №212/121 про те, що ОСОБА_2 проходив військову службу в Збройних Силах з 05.08.1980 по 24.04.1992, в тому числі з 03.12.1990 по 24.04.1992 проходив службу у віддаленій місцевості (п/о ОСОБА_3 краю).
Також було надано довідку військової частини НОМЕР_4 від 12.12.0990 №169, за змістом якої капітан ОСОБА_2 проходив службу у військовій частині з 07.08.1985 по 01.12.1990. Разом з ОСОБА_2 проживала дружина ОСОБА_1 , яка мала спеціальність інженер-будівельник, яка не працювала з листопада 1985 по 01.12.1990 у зв'язку з неможливістю працевлаштування по спеціальності.
Крім того, разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_4 подала пенсійному органу клопотання про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку на підтвердження проживання ОСОБА_1 з чоловіком ОСОБА_2 у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю в період з листопада 1985 року по 01.12.1990, оскільки самостійно отримати вказану довідку не мала можливості. Надала докази звернення за отриманням вказаної довідки, однак відповіді на запити не отримала.
Однак, відповідач відмовився зараховувати до страхового стажу період проживання за довідкою Військової частини НОМЕР_4 №169 від 12.12.1990.
При цьому, оскаржуване рішення відповідача не містить підстави для такого неврахування, оскільки останній обмежився формальним зазначенням про те, що період проживання до 01 січня 2004 року з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідкою (додаток 4), видаються територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі особової справи військовослужбовця, звільненого з військової служби, та інших документів, які підтверджують зазначений період.
Будь-яких роз'яснень про те, чому не зараховано надану довідку у оскаржуваному рішенні, ані у відзиві ГУ ПФУ в Житомирській області не наведено.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV органам Пенсійного фонду надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Аналогічні положення закріплені й у підпункті 6 пункту 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, відповідно до якого Головне управління Фонду має право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Згідно з статтею 101 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Таким чином, підтвердження відомостей, наданих для призначення (перерахунку) пенсії встановлюється за результатами перевірки підстав їх видачі, яка проводиться спеціалістами органів Пенсійного фонду України на підприємствах (установах, організаціях)
Однак, відповідач не вчинив дій, передбачених законодавством, для підтвердження періоду проживання ОСОБА_1 разом із чоловіком у місцевості, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю.
При цьому, суд враховує, що представником позивача під час розгляду справи долучено до матеріалів справи довідку (додаток 4), видану ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якої капітан ОСОБА_2 проходив дійсну військову службу у військовій частині НОМЕР_5 з 07.08.1985 по 01.12.1990. В особовій справі значиться дружина - ОСОБА_1 .
Щодо не врахування період трудової відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 05.03.1985, з 01.01.1992 до 25.09.1992, суд зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 до 25.09.1992, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 23.03.1992.
Розглядаючи спірні правовідносини у правовій площині, слід звернути увагу, що відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи,відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 02.12.1990 зарахована в штат на посаду бухгалтера в м. Хабаровськ(запис №19). 25.09.1992 звільнена за власним бажанням у зв'язку з переводом чоловіка до нового місця служби.
Втім відповідач вважає, що такі періоди трудової діяльності не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Однак слід врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м.Москві. При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Зважаючи на викладене, колегія суддів критично ставиться до вказаних доводів апелянта, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території рф не навели, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в російській федерації, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, під час судового розгляд справи встановлено, що факт роботи позивача на території рф, спірний період трудової діяльності позивача підтверджено записами трудової книжки, наявної в матеріалах справи.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки правона призначення/перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.
Таким чином, припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не стосується періодів трудової діяльності позивача, оскільки останній працював у російській федерації в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 до 25.09.1992 у російській федерації.
Щодо неврахування відповідачем періоду роботи з 01.12.1995 до 25.12.1999,оскільки міститься виправлення в даті наказу при прийнятті на роботу та з 02.06.2003 до 31.1.2003, оскільки міститься виправлення в наказі при звільненні, суд враховує наступне.
За приписами статті 62 Закону № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.2 глави 2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції № 162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162).
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.
Суд зазначає, що в силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак пенсійний орган таким правом не скористався.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Аналогічний висновок міститься і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 220/989/17, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17.
На переконання колії суддів, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а тому зазначені в оскарженому рішенні підстави не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно не зараховано до стажу позивача період із 01.12.1995 до 25.12.1999, та з 02.06.2003 до 31.12.2003.
Щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 01.12.2001 до 08.02.2002, суд зазначає наступне.
Так, відповідачем не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 з 01.12.2001 до 08.02.2002, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків.
Як вбачається із запису у трудовій книжці серії НОМЕР_1 :
- запис 33: 01.12.2001- ТОВ «Олімп-96» прийнята на посаду інженера, підстава внесення запису: наказ №18-к/01 від 30.11.2001;
запис 34: 08.02.2002 - звільнена з роботи за власним бажанням; підстава внесення запису: наказ №1к/02 від 06.02.2002.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Преамбулою Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 7, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб;
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відтак, обов'язок зі сплати страхових внесків покладається на роботодавця (страхувальника), саме страхувальник несе відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже несплата роботодавцем (страхувальником) страхових внесків не може бути підставою для неврахування отриманого особою доходу (заробітної плати).
Відповідно, відсутність даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії у належному розмірі.
Аналіз наведених норм свідчить, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати конституційні, законні права позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до відповідного стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам, відсутність відомостей про сплату ним страхових внесків, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи та не може бути підставою для відмови у врахуванні заробітної плати за вказані спірні періоди.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Отже, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи із 01.12.2001 до 08.02.2002.
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.12.2023 №263040012676 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 19.12.2023 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення його прав, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2023 про призначення пенсії за віком.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.