Справа № 707/2822/25 Суддя (судді) першої інстанції: Суходольський О.М.
15 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаській області, Сектору поліцейської діяльності № 2 Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаській області, Департаменту патрульної поліції, ГУНП в Черкаській області, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаській області, Сектору поліцейської діяльності № 2 Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаській області, Департаменту патрульної поліції, ГУНП в Черкаській області в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5221823 від 14.07.2025.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. Посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.11.2021 дійсне безтерміново.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 357395 від 23.11.2021 ОСОБА_1 має І групу інвалідності у зв'язку із захворюванням пов'язаним із виконанням службових обов'язків з ЛНА на ЧАЕС.
Постановою про накладення адміністративного стягнення від 14.07.2025 серії ЕНА № 5221823, складеної поліцейським сектору поліцейської діяльності № 2 (смт. Лисянка) Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області старшим сержантом Ладюком О.Ю. було притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення ним правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн.
Вказаною вище постановою встановлено, що 14.07.2025 о 15:38 в селищі Лисянка, по вул. Поштовій, 8, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, а саме автомобілем ГАЗ 3110 реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить останньому, здійснив стоянку транспортного засобу на тротуарі та поряд з пішохідним переходом на відстані менше ніж 10 метрів, чим порушив п.п. 15.9 «г», 15.10 «б» ПДР України, а також не пред'явив для перевірки полісу обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.п. 2.1 «ґ» ПДР України.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 8.1. ПДР, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідно до п. 1.10. ПДР пішохідний перехід - ділянка проїзної частини, острівця безпеки чи розділювальної смуги або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1-5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.
Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим - пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу;
Відповідно до пункту 8.4 ПДР дорожні знаки поділяються на групи: а) попереджувальні знаки; б) знаки пріоритету; в) заборонні знаки; г) наказові знаки; ґ) інформаційно-вказівні знаки; д) знаки сервісу; е) таблички до дорожніх знаків.
Інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила;
Одним з інформаційно-вказівних знаків є знак "Пішохідний перехід" - 5.38.1 і 5.38.2.
Знак 5.38.1 і 5.38.2 "Пішохідний перехід". Знак 5.38.1 встановлюється праворуч від дороги на ближній межі переходу, а знак 5.38.2 - ліворуч від дороги на дальній межі переходу. Застосовуються для позначення місць, призначених для організованого переходу пішоходів через проїзну частину.
Дорожня розмітка, в свою чергу, призначена для передачі інформації учасникам дорожнього руху та організації безпечного руху, вказуючи траєкторію, напрямок та режими руху, а також визначаючи межі смуг, паркувальних зон і пішохідних переходів. Вона забезпечує візуальну орієнтацію на дорозі, допомагаючи водіям та пішоходам дотримуватися правил дорожнього руху.
Дорожня розмітка 1.14.1, 1.14.2, 1.14.3 ("зебра", у тому числі червоно-білого кольору) - позначає нерегульований і регульований пішохідний перехід на проїзній частині дороги чи на велосипедній доріжці, зокрема 1.14.2 - пішохідний перехід з підвищеною вірогідністю виникнення дорожньо-транспортних пригод, 1.14.3 - місце переходу осіб з порушенням зору;
Згідно п. 15.1 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Відповідно до приписів п. 5.9 «г» ПДР зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
Відповідно до п. 15.10 «б» Правил дорожнього руху стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Аналізуючи викладені вище норми суд констатує, що нерегульований пішохідний перехід може позначатися як дорожніми знаками 5.38.1 і 5.38.2 («Пішохідний перехід») так і дорожніми розмітками 1.14.1-1.14.3 («Зебра»). При цьому ПДР не містять застережень стосовно того, що пішохідний перехід в обов'язковому порядку позначається дорожніми знаками та дорожньою розміткою одночасно.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, настає в разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Відповідно до п.2.1. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до п. 21.2 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який введено в дію з 1 січня 2025 року, розмір страхової премії за внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків для страхувальника, який є громадянином України - учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни, постраждалим учасником Революції Гідності, учасником війни, особою з інвалідністю II групи, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеною до I або II категорії, пенсіонером, - щодо транспортного засобу, який має робочий об'єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних або потужність електродвигуна до 100 кіловат включно та належить йому на праві власності, за умови керування таким транспортним засобом виключно страхувальником або особою, яка також належить до категорій, визначених цією частиною, та використання транспортного засобу без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів та/або вантажу.
Отже, як на момент вчинення правопорушення, так і на момент розгляду справи, вказана вище правова норма, не звільняє осіб з інвалідністю внаслідок війни від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а лише передбачає зменшення розміру страхової премії.
З огляду на наведене, доводи позивача, викладені у позовній заяві, не виключають ознак та складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, не спростовують його вини та не впливають на притягнення до адміністративної відповідальності.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, доводи позивача про відсутність факту порушення ним ПДР України, а саме відсутності обов'язку страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суд вважає необґрунтованим.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, факт вчинення позивачем правопорушення підтверджується, зокрема, наявними у справі фотоматеріалами, з яких вбачається, що автомобіль ГАЗ 3110 реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу, було припарковано на тротуарі поряд із знаком 5.38.1, що позначає пішохідний перехід.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Оцінюючи склад адміністративного правопорушення, виходячи із загальної теорії права, то склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем на виконання покладеного на нього обов'язку доказування, регламентованого частиною другою статті 77 КАС України, було доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке його було притягнуто до відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови серії ЕНА № 5221823 від 14.07.2025.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Епель
суддя В.В.Файдюк