Справа № 320/38165/24 Головуючий у 1 інстанції: Парненко В.С.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
09 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Данилюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним рішення про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом №4 від 21.06.2024;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що відповідачем не було здійснено жодних дій щодо перевірки підстав надання позивачу відстрочки від призову та не з'ясовано, що матір позивача, інвалід І групи, не має інших, крім нього, осіб не тільки із числа військовозобов'язаних, а й взагалі. Апелянт вказує, що він 20.05.2024 року звернувся до управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про складання відповідальною особою акту встановлення факту здійснення догляду за матір'ю, інвалідом І групи та, в подальшому, 05.06.2024 отримав акт встановлення факту здійснення догляду, за формою та змістом, який на той час існував. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що тільки позивач має належним чином оформлений акт встановлення факту здійснення догляду від 05.06.2024 року підписаний позивачем та його матір'ю. Даний факт, на думку апелянта, свідчить про визначення матір'ю його, як особи, яку вона вибрала для догляду.
08 грудня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою, яка здійснює постійний догляд за своєю матір'ю, інвалідом І групи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
13 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу, додавши до неї відповідні документи.
Згідно з даними АТ «Укрпошта» (трекінг), цінний лист з описом вкладення документів був вручений відповідачу 17 червня 2024 року.
Для отримання відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 самостійно вжив необхідних заходів і направив на адресу відповідача додаткову заяву, датовану 03 липня 2024 року.
25 липня 2024 року ОСОБА_1 отримав від ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлення від 21 червня 2024 року (вих. № 4/206).
У повідомленні зазначено, що протоколом від 21 червня 2024 року № 4 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з таких причин: відсутність відомостей про наявність (відсутність) інших працездатних членів сім'ї, які могли б здійснювати догляд, та недотримання форми, встановленої додатком 8, оскільки документи не були завірені в установленому порядку.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону №3543-XII).
Абзацом 2 частини 1 статті 22 Закону №3543-XII визначено, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина третя статті 22 Закону №3543-XII).
Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з абз. 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
Відповідно до пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пунктом 57 Порядку №560 передбачено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно пункту 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
За приписами пункту 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 червня 2024 року ОСОБА_1 направив до ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв'язку заяву від 13.06.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу, до якої були додані такі документи: копія паспорту позивача, копія довідки про РНОКПП позивача, копія свідоцтва про народження позивача, копія паспорту матері позивача, копія довідки про РНОКПП матері позивача, копія довідки МСЕК матері позивача від 11.02.2004, копія акту встановлення факту здійснення догляду від 05.06.2024.
У поданій заяві позивач зазначив, що здійснює постійний догляд за своєю матір'ю, інвалідом І групи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
При цьому, позивач послався на ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вказав, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю 1 групи.
Отже, зі змісту заяви ОСОБА_1 від 13.06.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу вбачається, що підставою для надання відстрочки позивач вказав здійснення ним догляду за своєю матір'ю, інвалідом І групи.
Вказана підстава відповідає пункту 9 часини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Відповідно пункту 61 Порядку №560, військовозобов'язані, які здійснюють догляд (постійний догляд) за особами, зазначеними у пунктах 9, 13, 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та які не мають права на призначення компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем свого перебування на військовому обліку із заявою у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, до якої додається письмова заява особи, яка потребує догляду чи постійного догляду, довільної форми із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків, про підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати (чоловік/дружина, працездатні діти), чи інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відокремлений відділ перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаної особи та особи, яка потребує догляду (постійного догляду), наявність інших зареєстрованих/задекларованих осіб за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи, яка потребує догляду, з використанням відомостей Державного електронного реєстру військовозобов'язаних України, Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну. Матеріали за результатами перевірки надсилаються керівнику виконавчого органу місцевого самоврядування за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного, який здійснює догляд.
У разі виявлення невідповідності наведених у заяві військовозобов'язаного даних або непідтвердження факту встановлення здійснення ним догляду (постійного догляду) комісією заява не розглядається.
Для встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) військовозобов'язаний, який здійснює догляд (постійний догляд), звертається із заявою на ім'я керівника виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання.
Розгляд заяви здійснює комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), рішення про утворення якої приймається керівником виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного, який звернувся із відповідною заявою.
До складу комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше п'яти осіб.
За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У разі відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", за умови наявності кількох військовозобов'язаних осіб, особа з інвалідністю I чи II групи складає заяву за формою згідно з додатком 15, де зазначає особу, яку вона обирає для здійснення свого утримання (догляду).
Отже, Порядком №560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов'язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки щодо питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Матеріали справи свідчать, що після розгляду заяви ОСОБА_1 комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено позивачу повідомлення від 21 червня 2024 року №4/206, в якому вказано, що протоколом від 21 червня 2024 року № 4 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Причини відмови: відсутні відомості про наявність (відсутність) інших працездатних членів сім'ї, які могли б здійснювати догляд, за формою, встановленою додатком 8, документи не завірені встановленим порядком.
Як стверджує апелянт, він 20.05.2024 року звернувся до управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про складання відповідальною особою акту встановлення факту здійснення догляду за матір'ю, інвалідом І групи та, в подальшому, 05.06.2024 отримав акт встановлення факту здійснення догляду, за формою та змістом, який на той час існував.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необґрунтованими, оскільки, наданий ним акт встановлення факту здійснення догляду від 05 червня 2024 року № 94 не відповідає формі акта, що визначена додатком 8 до Порядку №560, в редакції, що діяла на час подання позивачем заяви про надання відстрочки від призову на військову службу.
Посилання апелянта на те, що відповідачем не було здійснено жодних дій щодо перевірки підстав надання позивачу відстрочки від призову та не з'ясовано, що матір позивача, інвалід І групи, не має інших, крім нього осіб не тільки із числа військовозобов'язаних, а й взагалі, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, доведення таких обставин покладено на особу, яка подає заяву про надання відстрочки шляхом надання акту, передбаченого Порядком №560.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що долучений позивачем акт встановлення факту здійснення догляду від 05 червня 2024 року № 94 не може бути визнаний належною підставою для застосування п. 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та, як наслідок, надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
За таких обставин, за наданими відповідачу документами позивач не мав права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, оскільки, вони не підтверджували належним чином встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду)
Разом з тим, позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу, долучивши до неї документи, що передбачені Порядком №560.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відмова відповідача у наданні відстрочки від призову ґрунтувалася на вимогах закону. Отже, рішення про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом №4 від 21.06.2024 є правомірним за скасуванню не підлягає.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.
Повне судове рішення складено 15.12.2025 р.