Справа № 752/9235/23 Суддя (судді) першої інстанції:Мазур Ю.Ю.
15 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Вінницькій області в особі інспектора капрала поліції Вечерко Вікторії Анатоліївни та інспектора взводу №2 роти №4 БУПП у Вінницькій області ДПП ст. л-та поліції Кравчука С.О. про визнання протиправної та скасування постанови про притягнення адміністративної відповідальності,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у розмірі 340,00 грн у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС № 6912346 від 30.04.2023 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року у задоволенні адміністративний позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
Зокрема, апелянт у апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 12.10 Правил дорожнього руху в разі, коли дорожні знаки обмеження руху встановлені без проведення дорожніх робіт або залишені після їх завершення, водій не може бути притягнений до адміністративної відповідальності відповідно до законодавства за перевищення встановлених обмежень швидкості.
Також апелянт зазначає, що оскільки автомобіль, який рухався попереду його автомобіля не порушував Правила дорожнього руху (тобто їхав до 50 км./год), то відповідно автомобіль позивача не міг рухатися зі швидкістю 85 км. год. Однак таких обставин не зафіксовано, ані поліцейськими, ані спеціальним пристроєм «TruCam».
Апелянт стверджує, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським не надано жодних доказів щодо перевищення швидкості руху автомобіля. Крім того, лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення не був стаціонарно розміщений, а знаходився у руках поліцейського, що виключає фактор об'єктивності.
Апелянт наголошує, що інспектори грубо порушили норми процесуального законодавства оскільки винесли постанову не почавши розгляд справи у відповідності до норм КУпАП. Це підтверджується тим, що на фото вимірювального приладу «TruCam» зазначено 09:21 год., а розгляд справи відбувся о 09:29 год., що свідчить про формальний розгляд справи.
Крім того, апелянт вказує, що в оскаржуваній постанові зазначено про рух автомобіля о 09:11 год. однак на фото вимірювального приладу «TruCam» вказано 09:21 год., тобто правопорушення зафіксовано пізніше ніж складено постанову і визначений в ній час порушення.
В апеляційній скарзі апелянт також просить викликати та допитати в якості свідка ОСОБА_2 , яка була безпосереднім свідком всіх подій.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Вінницькій області в особі інспектора капрала поліції Вечерко Вікторії Анатоліївни та інспектора взводу №2 роти №4 БУПП у Вінницькій області ДПП ст. л-та поліції Кравчука С.О. про визнання протиправної та скасування постанови про притягнення адміністративної відповідальності.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
У відзиві відповідач зазначає, що відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/25700, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 22.06.2022 та чинного до 22.06.2023, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM № ТС000303 є придатним до застосування, як у ручному так і в автоматичному режимах.
Також відповідач зазначає, що чинним на час виникнення спірних відносин законодавством передбачено спрощену процедуру розгляду посадовою особою УПП справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. Вказане виключає необхідність дотримання інспектором поліції таких процедур, передбачених для розгляду справи про адміністративне правопорушення в загальному порядку, як надання особі можливості скористатися правом на правову допомогу, подати клопотання про перенесення розгляду справи за місцем проживання особи тощо.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 29 жовтня 2025 року.
У зв'язку з перебуванням 29 жовтня 2025 року судді-доповідача Бєлової Л.В. у відпустці, розгляд справи не здійснювався. Наступне судове засідання призначено на 10 грудня 2025 року.
У судове засідання сторони не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Щодо клопотання апелянта про виклик в якості свідка ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 72 КАС України вбачається, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України, як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. Учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім'я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.
Частиною 1 ст. 91 КАС України передбачено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Дослідивши клопотання апелянта про виклик свідків, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, оскільки в цьому випадку виклик свідка не є нагальною потребою, крім того, пояснення свідків не є єдиним джерелом доказів. Окрім того, докази щодо предмету доказування у справі оцінюються судом у сукупності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 30.04.2023 відносно позивача інспектором капралом поліції Управління патрульної поліції у Вінницькій області Вечерко В.А винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС № 6912346 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 340,00 грн.
У зазначеній постанові вказано, що водій, керуючи транспортним за адресою: смт. Стрижанівка, Вінницька обл., перевищив встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 35 км/год, чим порушив пункт 12.4. (б) ПДР, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що матеріалами справи не доведено те, що позивач керуючи автомобілем, не допустив порушення Правил дорожнього руху.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності регламентовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення Правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Статтею 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.
Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено, зокрема, до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі (ч. 2 ст. 258 КУпАП).
Згідно з ч.4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Остання, наразі, містить вимоги до змісту постанови про правопорушення.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 р. № 1395.
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (п. 4 розділ 1 Інструкції).
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова у справі про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною першою статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення (пункт 2 розділу ІІІ).
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 по справі №760/2846/17; постанова Верховного Суду від 14.02.2018 по справі№536/583/17).
Як зазначалося, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП, яка передбачає, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 30.04.2023 водій, керуючи транспортним за адресою: смт. Стрижанівка, Вінницька обл., перевищив встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 35 км/год, чим порушив пункт 12.4. (б) ПДР, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів TRUCAM 303.
Зазначений доказ (TRUCAM 303) суд визнає допустимим доказом з огляду на те, що у спірній постанові зазначено, який технічний прилад застосовувався при вимірюванні швидкості та вказано про фіксування на портативний пристрій та TRUCAM 303, що свідчить про правомірність застосування такого лазерного вимірювача швидкості.
Наданий відповідачем відеозапис та фото з приладу TruCam TC000303 (як зазначено на фото та відео) свідчать про те, що транспортний засіб HONDA д.н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 85 км/год в межах смт. Стрижанівка позначеному д.з. 5.49 на білому фоні, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше на 35 км/год.
Отже, відповідачем на виконання покладеного на нього обов'язку доказування, регламентованого частиною другою статті 77 КАС України, доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності.
У свою чергу, лазерний вимірювач швидкості руху TruCam TC000303 має допустиму похибку при вимірюванні швидкості руху в ручному режимі +/- 2 км/год. Навіть з урахуванням вказаної похибки під час використання ручного режиму, позивач все одно рухався з перевищенням встановленого обмеження швидкості руху у населеному пункті.
Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбачених частиною першою статті 122 КУпАП, а доводи позивача не спростовують висновки поліцейського.
Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує наявність в діях позивача ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 122 КУпАП.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Тобто, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху України.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови серії ЕАС № 6912346 від 30.04.2023.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем застосовано прилад TruCam в ручний спосіб, а не в автоматичному режимі, що не відповідає вимогам статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як зазначалось, факт вчинення адміністративного правопорушення зафіксований лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів TruСАМ TC000303.
Так, лазерний вимірювач швидкості TruСАМ TC000303 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Правомірність використання відповідачем технічного приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI TC000303, підтверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/25700, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 22.06.2022, чинне до 22.06.2023, відповідно до якого лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruСАМ LTI 20/20 № TC000303 за результатами повірки відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. Діапазон вимірювань від 2 км/год. до 320 км/год. Максимальна допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі складає ± 2 км/год. в діапазоні від 2 км/год. до 200 км/год.
Також правильність використання приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20 № TC000303, виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку № 04/02/03-3008 від 27.09.2018, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES, визначений п.5.1 ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 (із довжиною ключа 256 біт).
Позивач вказує, що при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото - і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам статті 40 названого Закону.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, вказаною нормою не встановлено обмежень щодо використання лазерного вимірювача швидкості TruCam в ручному режимі.
Крім цього, правомірність використання приладу TruCam саме в ручному режимі підтверджується листом Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» Міністерства економічного розвитку та торгівлі (ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ») від 01.10.2019 № 22-38/49, відповідно до якого лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювання.
Можливість використання приладу TruCam LTI 20/20 у ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, сертифікатом, інструкцією з експлуатації, а також самою конструкцією приладу (наявність ручки для тримання) та не суперечить вимогам законодавства.
Отже, використання приладу TruCam відбувається у автоматичному режимі як у мобільному, так і у статичному положенні, а тому користування приладом у ручному режимі не є порушенням. При цьому, лазерний вимірювач TruCam відноситься саме до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
З огляду на викладене, доводи позивача, що використання приладу TruCam у ручному режимі суперечить вимогам статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», є безпідставними.
Безпідставним є твердження апелянта про те, що відповідно до підпункту 2 пункту 12.10 Правил дорожнього руху в разі, коли дорожні знаки обмеження руху встановлені без проведення дорожніх робіт або залишені після їх завершення, водій не може бути притягнений до адміністративної відповідальності відповідно до законодавства за перевищення встановлених обмежень швидкості, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про те, що дорожні знаки обмеження руху встановлені без проведення дорожніх робіт або залишені після їх завершення. При цьому, листом від 07.04.2023 № 413 Служби відновлення та розвитку інфраструктури к Вінницькій області підтверджується, що смт. Стрижавка, Вінницького району позначено основним та дублюючим дорожнім знаком 5.49 (а.с.50).
Щодо доводів позивача про те, що інспектори грубо порушили норми процесуального законодавства оскільки винесли постанову не почавши розгляд справи у відповідності до норм КУпАП, то колегія суддів їх відхиляє, з огляду на таке.
Положеннями КпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у цьому випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.
Відповідно до ст. 268 КпАП України особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право, зокрема, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
За правилами ст. 278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
У наведених положеннях правових норм визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
У постанові від 17 липня 2019 року у справі № 655/470/16-а Верховний Суд підкреслив, що стаття 278 КпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції зобов'язаний дотримуватись вимог ст. 283 КпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.
Тож, положення КпАП України закріплюють процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, та містить застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Недотримання інспектором поліції у процесі винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної КпАП України процедури призводить до порушення права особи приймати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення та інших прав, визначених статтею 268 КпАП України, що є підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення
Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 березня 2018 року № 690/233/17 та від 31 січня 2019 року № 760/10803/15-а.
При цьому, колегія суддів підкреслює, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у встановленому зазначеними приписами законодавства спрощеному порядку, тому твердження позивача про те, що під час розгляду справи відповідачем не було вжито всіх заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи є помилковими.
Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма