Справа № 826/6379/16 Суддя (судді) першої інстанції: Вовченко О.А.
10 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги Міністерства розвитку громад та територій України та Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Міністерства інфраструктури України про визнання протиправними дій, скасування наказу №542-к від 29.03.2016 року, поновлення на роботі,
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії Міністерства інфраструктури України щодо проведення перевірки, зазначеної в Законі України «Про очищення влади» та оформлення її результатів;
скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №542-к від 29 березня 2016 року;
поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту запобігання та протидії корупції Державної служби України з безпеки на транспорті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/6379/16.
На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, до Одеського окружного адміністративного суду передано адміністративну справу № 826/6379/16.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №542-к від 29 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту запобігання та протидії корупції Державної служби України з безпеки на транспорті, 29 березня 2016 року, згідно пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту запобігання та протидії корупції Державної служби України з безпеки на транспорті.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Міністерство розвитку громад та територій України та Державна служба України з безпеки на транспорті у травні 2025 року подали до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги, у яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги Міністерство розвитку громад та територій України зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що люстраційні процеси мали дискримінаційний підхід до права кожного на працю, а також суперечили принципу індивідуального підходу при виникненні юридичної відповідальності в Україні, є необґрунтованими, адже позивача не звільнено у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 обіймав штатні посади у КДБ. Звільнення відбулось через надання недостовірних відомостей у поданій власне позивачем же заяві, що передбачено пунктом 47 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 563.
Міністерство розвитку громад та територій України наголошує, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 5 Закону України «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682) замість статті 6 вказаного Закону у сукупності із приписами пунктів 46 та 47 Порядку № 563.
Також Міністерство розвитку громад та територій України вказує, що у цьому спорі спірні правовідносини стосуються не заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону № 1682, а порушення позивачем власне норм саме Закону № 1682, що і стало підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади Укртрансбезпеки.
Державна служба України з безпеки на транспорті у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, зазначаючи про невідповідність норм Закону «Про очищення влади», зокрема, статті 58 Конституції України, не порушив питання щодо звернення до Верховного Суду.
Також Державна служба України з безпеки на транспорті вказує, що застосування судом у своєму рішенні норм Конституції УРСР та Закону СРСР «Про загальнообов'язковий військовий обов'язок» не відповідають обставинам справи, що в свою чергу є неправильним застосуванням норм матеріального права.
Крім того, Державна служба України з безпеки на транспорті наголошує, що суд першої інстанції при винесені рішення вибірково проаналізував лише частину 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» і не взяв до уваги статті Закону України «Про очищення влади» за якими звільнено позивача.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2025 року відкриті апеляційні провадження за апеляційними скаргами Міністерства розвитку громад та територій України та Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Міністерства інфраструктури України про визнання протиправними дій, скасування наказу №542-к від 29.03.2016 року, поновлення на роботі.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 29 жовтня 2025 року.
Також після надходження матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2025 року cправу №826/6379/16 за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді - передано за територіальною підсудністю до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Позивач подав відзив на апеляційні скарги, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Зокрема, у відзиві позивач зазначає, що Державна служба України з безпеки на транспорті безпідставно подала апеляційну скаргу, оскільки наказом № 604-К від 01.05.2025 ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Департаменту запобігання та протидії корупції з безпеки на транспорті з 30.03.2016.
22 жовтня 2025 року представник позивача - Трифонов Андрій Володимирович надіслав до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд справи без його участі.
У зв'язку з перебуванням 29 жовтня 2025 року судді-доповідача Бєлової Л.В. у відпустці, судове засідання не здійснювалось. Наступне судове засідання призначено на 10 грудня 2025 року.
У судовому засіданні представники - Міністерства розвитку громад та територій України - Лов'як Світлана Сергіївна та Державної служби України з безпеки - Сусло Людмила Анатоліївна підтримали доводи апеляційних скарг, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі. Зокрема, представники апелянтів повідомили, що суд першої інстанції неправильно до спірних правовідносин застосував норми Закону України «Про очищення влади».
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення представників апелянтів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на них, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом Міністерства інфраструктури України № 460-к від 16.11.2015 ОСОБА_1 з 18.11.2015 призначено на посаду помічника Міністра відділу аналітичного забезпечення роботи Міністра та Колегії Патронатної служби Міністра (а.с. 77, т.1).
13 листопада 2015 року ОСОБА_1 подано Міністру інфраструктури України заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», в якій позивач, з посиланням на ст. 4 Закону України «Про очищення влади», зазначив, що до нього не застосовуються заборони, передбачені ч. 3 або ч. 4 ст. 1 Закону (а.с. 94, т.1).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442, на підставі заяви ОСОБА_1 , матеріалів стажування, листа Мінінфраструктури від 30.11.2015 №13960/10/10-15, листа Секретаріату КМУ від 14.12.2015 №20384/0/2-15 наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №116-к від 14.12.2015, ОСОБА_1 з 16 грудня 2015 року призначено на посаду директора Департаменту запобігання та протидії корупції (а.с. 78, т.1).
На запит Міністерства інфраструктури України від 20.11.2015 № 6215/10/14-15 про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба безпеки України листом №24/л-113204 від 09.03.2016, повідомила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 26.02.1990 по 06.12.1991 проходив військову службу на штатних посадах КДБ СРСР.
Також в листі СБУ №24/л-113204 від 09.03.2016 зазначено, що згідно з роз'ясненням Центрального управління СБУ від 22.09.2015 №348 «Про деякі питання проведення в СБУ перевірки, передбаченої статтею 5 Закону України «Про очищення влади», підготовленим на підставі роз'яснення Міністерства юстиції України від 02.09.2015 №11.0.2/1674, під терміном «штатний працівник КДБ СРСР , КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР», застосованим у п. 3 ч. 4 ст. 3 Закону, слід розуміти військовослужбовців, робітників і службовців. Таким чином, відомості повідомлені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про незастосування до нього заборони, передбаченої ч.3 ст. 1 цього Закону, є недостовірними (а.с.83, т.1).
28 березня 2016 року Міністерство інфраструктури України супровідним листом № 2962/10/10-16 направило до Державної служби України з безпеки на транспорті лист з додатками на 5 арк. В листі зазначено, що у Міністерстві інфраструктури України 20.11.2015 року розпочато перевірку відносно ОСОБА_1 , проте згідно з наказом Мінінфраструктури від 11.12.2015 №498-к ОСОБА_1 звільнено в порядку переведення для подальшої роботи в Державній службі України з безпеки на транспорті, відповідно за належністю направлено довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1 та копії висновків ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві та Служби безпеки України (а.с.45, т.1).
У довідці про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», складеної начальником Управління кадрової служби Н.С. Донською (без зазначення дати), вказано, що на час застосування положення Закону України «Про очищення влади», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обіймав посаду помічника Міністра відділу аналітичного забезпечення роботи Міністра та Колегії Патронатної служби Міністра Міністерства інфраструктури України. За результатами проведеної перевірки встановлено, щодо ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені частинами 3 і 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» на підставі критерію, визначеного п.3 ч.4 ст.3 Закону України «Про очищення влади» (а.с. 43-44, т.1).
Згідно з військовим квитком ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 30.11.2015 (а.с. 76, т.1), позивач у період з лютого 1990 по жовтень 1993 проходив військову службу в КДБ СРСР.
З особової картки ОСОБА_1 заповненої власноручно та поданої до Державної служби України з безпеки на транспорті (а.с. 66-70, т.1) вбачається, що позивач у період з 1982 по 1986 навчався в Харківському вищому військовому командному училищі за кваліфікацією інженер (а.с. 66, т.1). Також позивачем в особовій картці зазначено, що в період: з 08.1986 по 10.1993 проходив службу в лавах Збройних Сил СРСР, командир взводу, служба в органах безпеки СРСР, оперуп., ст. оперуповноважений; з 10.1993 о 10.2003 служба в лавах СБ України на оперативних та керівних посадах (а.с. 69, т.1).
29 березня 2016 року на підставі копії довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», надісланої листом Міністерства інфраструктури України від 28.03.2016 №2962/10/10-16; листа Служби безпеки України від 09.03.2016 №24/л-113204, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №542-к ОСОБА_1 , директора Департаменту запобігання та протидії корупції Укртрансбезпеки, звільнено з 29 березня 2016 року з займаної посади, згідно з п. 7-2 ст. 36 КЗпП України, з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади» (а.с. 79, т.1).
Позивач, вважаючи своє звільнення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що підставою для звільнення позивача з посади послугувала відповідність позивача критеріям, визначеним у п. 3 ч. 4 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», однак встановлення п. 3 ч. 4 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» критеріїв стосовно осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, для заборони протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку із цим підстави для звільнення цих осіб із займаних ними посад в органах державної влади - суперечить принципу індивідуального підходу при виникненні юридичної відповідальності, передбаченого частиною другою статті 61 Конституції України.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що для застосування до особи процедури «люстрації» необхідно, щоб останній своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв у їх здійсненні) спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини. Однак, відповідачами не надано будь-яких доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв у їх здійсненні), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги, з урахуванням приписів ч.2 ст. 9 КАС України, підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті №542-к від 29 березня 2016 року та поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту запобігання та протидії корупції Державної служби України з безпеки на транспорті.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Статтею 8 Основного Закону України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Основного Закону України).
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
За змістом статті 43 Основного Закону України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами частини другої статті 61 Конституції України установлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частина друга статті 2 КАС України визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади». У випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади» (частина друга статті 36 КЗпП України).
Відповідно до статті 1 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
Зі змісту частин третьої та четвертої статті 1 Закону № 1682-VII вбачається, що протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Особи, зазначені у частинах третій, п'ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п'яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) визначені статтею 3 Закону № 1682-VII, за пунктом 3 частини четвертої якої установлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1682 особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).
Отже, норми вказаної статті виокремлюють осіб, якими повідомляється про те, що передбачені Законом № 1682 заборони до них не застосовувались, що підлягає перевірці у межах компетенції визначеними Законом органами, або ж повідомляли про те, що передбачені Законом № 1682 заборони до них застосовуються та у такому випадку особа підлягала звільненню з посади.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із звільненням позивача із займаної посади директора Департаменту запобігання та протидії корупції Укртрансбезпеки з підстав, передбачених Законом № 1682. Зокрема, позивач звільнений у зв'язку із зазначенням у заяві про проведення перевірки, передбаченої Законом № 1682, недостовірних відомостей, що до нього не застосовуються заборони, передбачені ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону № 1682.
Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно із наказом Міністерства інфраструктури України № 460-к від 16.11.2015 ОСОБА_1 з 18.11.2015 призначено на посаду помічника Міністра відділу аналітичного забезпечення роботи Міністра та Колегії Патронатної служби Міністра (а.с. 77, т1).
13 листопада 2015 року ОСОБА_1 подано Міністру інфраструктури України заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», в якій позивач з посиланням на ст. 4 Закону України «Про очищення влади» зазначив, що до нього не застосовуються заборони, передбачені ч. 3 або ч. 4 ст. 1 Закону (а.с.94, т.1).
Отже, у зв'язку із заняттям ОСОБА_1 відповідної посади в Міністерстві з 18.11.2015 Міністерством розпочато перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 .
У подальшому, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №116-к від 14.12.2015 ОСОБА_1 з 16 грудня 2015 року призначено на посаду директора Департаменту запобігання та протидії корупції (а.с. 78,т.1).
Листом № 2962/10/10-16 від 28.03.2016 Міністерство інфраструктури України надіслало Державній службі України з безпеки на транспорті копію довідки про результати перевірки передбачену Законом України «Про очищення влади» (а.с. 91,т.1), копії висновків Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві та Служби безпеки України.
За результатами проведеної перевірки встановлено, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені частинами 3 і 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» на підставі критерію, визначеного п. 3 ч. 4 ст. 1 Закону. Відомості повідомлені ОСОБА_1 про незастосування до нього заборони, передбаченої частиною 3 ст. 1 Закону, на підставі критерію, визначеного п.3 ч. 4 ст. 3 Закону, є недостовірними.
Крім того, згідно з листом №24/л-113204 від 09.03.2016 Служба безпеки України, повідомила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 26.02.1990 по 06.12.1991 проходив військову службу на штатних посадах КДБ СРСР. Також в листі СБУ №24/л-113204 від 09.03.2016 зазначено, що згідно з розпорядженням Центрального управління СБУ від 22.09.2015 №348 «Про деякі питання проведення в СБУ перевірки, передбаченої статтею 5 Закону України «Про очищення влади», підготовленим на підставі роз'яснення Міністерства юстиції України від 02.09.2015 №11.0.2/1674, під терміном «штатний працівник КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР», застосованим у п. 3 ч. 4 ст. 3 Закону, слід розуміти військовослужбовців, робітників і службовців. Таким чином, відомості повідомлені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про незастосування до нього заборони, передбаченої ч.3 ст. 1 цього Закону, є недостовірними (а.с.83, т.1).
29 березня 2016 року на підставі копії довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», листа Служби безпеки України від 09.03.2016 №24/л-113204, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №542-к ОСОБА_1 , директора Департаменту запобігання та протидії корупції Укртрансбезпеки, звільнено з 29 березня 2016 року із займаної посади, згідно з п. 7-2 ст. 36 КЗпП України, з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади» (а.с. 79, т.1).
Колегія суддів зазначає, що частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону України «Про очищення влади» (пункт 1).
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
Отже, норми, що визначають дії керівника органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, яка надала недостовірні відомості для проведення перевірки є імперативним та полягають у звільненні такої особи із займаної посади у зв'язку із повідомлення саме нею недостовірних відомостей.
Механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" передбачений Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 563.
Згідно з пунктом 46 Порядку керівник органу не пізніше ніж на третій день після призначення особи на посаду, передбачену підпунктами 1-10 пункту 2 цього Порядку (крім посади судді), одночасно надсилає до органів перевірки у порядку, передбаченому пунктами 17-19 цього Порядку, запити.
Пунктом 47 Порядку передбачено, що щодо особи, яка призначена на посаду, передбачену підпунктами 1-10 пункту 2 цього Порядку (крім посади судді), проводиться перевірка у строки та в порядку, визначені пунктами 20-24, 27-37, 39-40 цього Порядку.
Керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня надходження відповіді/висновку/копії судового рішення, якими встановлено недостовірність відомостей, зазначених у пунктах 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону, приймає рішення про звільнення особи.
Отже, дії керівника органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, яка надала недостовірні відомості для проведення перевірки є імперативним та полягають у звільненні такої особи із займаної посади у зв'язку із повідомлення саме нею недостовірних відомостей. У протилежному випадку не звільнення такої особи свідчитиме про порушення норм Закону № 1682 керівником органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, яка надала недостовірні відомості.
При цьому, позивач не заперечує того факту, що був штатним працівником в КДБ СРСР, що відповідає забороні обіймати посади, передбаченій пунктом 2 частини третьої статті 1 цього Закону.
Колегія суддів зауважує, що системний аналіз положень Закону № 1682 дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону № 1682, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб'єктом владних повноважень будь-яких рішень чи вчинення дій.
Водночас, у цьому спорі спірні правовідносини стосуються не заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону № 1682, а порушення позивачем власне норм Закону № 1682, що і стало підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади Укртрансбезпеки.
Також із аналізу норм Закону № 1682 убачається, що установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, передбачених статтею 3 цього Закону, або посад (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення в цей період з відповідної посади за власним бажанням, незалежно від того, чи сприяла особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України, протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи будь-якої індивідуальної дії чи зв'язку особи з антидемократичними подіями.
За схожих обставин справи, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 у справі № 826/17974/14.
Вказане додатково підтверджує те, що у цьому випадку існували підстави і для звільнення позивача у зв'язку із існуванням заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону № 1682.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що недоведеність відповідачами індивідуальної вини у вчиненні позивачем дій та(або) прийняття рішення чи бездіяльність, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , є підставою для скасування спірного наказу, оскільки у цьому випадку позивачем порушено вимоги Закону № 1682 щодо надання достовірних відомостей про незастосування до нього заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону України «Про очищення влади».
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.
З урахуванням наведеного, підстави для задоволення цього позову відсутні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційні скарги Міністерства розвитку громад та територій України та Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року - скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Міністерства інфраструктури України про визнання протиправними дій, скасування наказу №542-к від 29.03.2016 року, поновлення на роботі - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 15 грудня 2025 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма