Справа № 640/23079/21
12 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Єгорової Н.М., суддів Сорочка Є.О. Чаку Є.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТОРГ РЕСУРС" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року позов задоволено повністю.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року вперше подану Головним управлінням ДПС у м. Києві у жовтні 2025 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку із ненаданням документу про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві вдруге подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 листопада 2025 року залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 295, 296 КАС України, а саме - пропущено тридятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Головним управління ДПС у м. Києві отримано 19 листопада 2025 року о 03:14 год., про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 19 листопада 2025 року.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду 27 листопада 2025 року подано клопотання, в якому останній просив поновити пропущений строк для звернення з апеляційною скаргою. В обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив, що вперше апеляційну скаргу було подано у межах установленого законом строку. Крім того, апелянт зазначив про необхідність виваженого підходу до застосування наслідків пропуску строку в умовах воєнного стану.
Надаючи оцінку викладеним у клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 17 листопада 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції від 04 вересня 2025 року ГУ ДПС у м. Києві отримало в електронному кабінеті 04 вересня 2025 року о 18:09, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 05 вересня 2025 року. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України, з урахуванням вихідних днів було 06 жовтня 2025 року. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 10 листопада 2025 року, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому судом враховується, що вперше подану ГУ ДПС у м. Києві апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у зв'язку з несплатою судового збору, яку апелянт отримав в електронному кабінеті 14 жовтня 2025 року о 06:40, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 14 жовтня 2025 року. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв'язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 28 жовтня 2025 року, яку відповідач отримав в електронному кабінеті 29 жовтня 2025 року о 21:56, повернув ГУ ДПС у м. Києві вперше подану апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні поданого клопотання про продовження строку для усунення недоліків.
Тобто, апелянт мав достатній визначений законодавцем строк для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
У свою чергу, у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10 вересня 2020 року у справі №815/6482/15.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі №500/2544/19.
Крім іншого, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
До такого висновку прийшов Верховний Суд й у постанові від 22 травня 2024 року у справі №320/11906/22.
Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 10 листопада 2025 року, тобто більше ніж через два місяці з моменту постановлення оскаржуваного рішення та майже двох тижнів з моменту отримання 29 жовтня 2025 року ухвали від 28 жовтня 2025 року про повернення вдруге поданої апеляційної скарги. До того ж суд звертає увагу, що згідно з платіжною інструкцією від 30 жовтня 2025 року сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, водночас апеляційна скарга повторно подана до суду лише 10 листопада 2025 року.
Щодо посилання апелянта на необхідність виваженого підходу до застосування наслідків пропуску строку в умовах воєнного стану суд апеляційної інстанції зазначає, що саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб'єкту владних повноважень. Будь-яких доказів, які б підтверджували об'єктивну неможливість забезпечення сплати судового збору відповідачем-1 не надано.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ДПС у м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення суду від 04 вересня 2025 року. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 620/4510/20.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТОРГ РЕСУРС" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку