П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14135/25
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 25.07.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУПФ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ в Одеській області) та просила:
- скасувати рішення ГУПФ у Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №155350020324 від 17.12.2024 р.;
- зобов'язати ГУПФ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: - період догляду за дитиною до 3 років до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - з 05.04.1992 по 04.04.1993 у Колгоспі “Радянська Україна»; - з 03.05.1994 по 27.02.1997 у Асоціації “Восток»; - з 01.03.1997 по 12.02.2001 у КСП “Україна»; - з 01.07.2006 по 10.07.2006 в Українсько-грецькому сільськогосподарському підприємстві “Афіни»; - з 10.10.2007 по 15.10.2007 року у ТОВ “Сан та Маріуполь ЛТД».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення ГУПФ у Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №155350020324 від 17.12.2024 року.
Зобов'язано ГУПФ у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною до 3 років до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; періоди роботи з 05.04.1992 року по 04.04.1993 року у Колгоспі “Радянська Україна»; з 01.07.2006 року по 10.07.2006 року в Українсько-грецькому сільськогосподарському підприємстві “Афіни»; з 10.10.2007 року по 15.10.2007 року у ТОВ “Сан та Маріуполь ЛТД» та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії.
В іншій частині позову - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.12.2024 року ОСОБА_1 звернулась з заявою №6455 про призначення пенсії за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідними документами до ГУПФ в Одеській області.
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута ГУПФ в Дніпропетровській області.
Рішенням ГУПФ в Дніпропетровській області від 17.12.2024 року №155350020324 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком. У рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж становить 15 років. Страховий стаж гр. ОСОБА_1 становить 10 років 8 місяців 1 день.
До загального страхового стажу не враховано періоди:
- період догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження відсутній запис про отримання паспорту (маємо лише факт народження, а не виховання);
- період з 05.04.1992 по04.04.1993 у Колгоспі "Радянська Україна", оскільки в записі про трудову участь в громадському господарстві за 1992 рік наявне виправлення та запис не завірено підписом голови колгоспу та печаткою інформація за 1993 рік відсутня (потребує уточнення довідкою);
- період з 03.05.1994 по 27.02.1997 у Асоціації "Восток", оскільки наявна значна різниця дати прийняття та дати наказу про прийняття на роботу від 20.12.1994 №282 (потребує уточнення довідкою);
- період з 01.03.1997 по 12.02.2001 у КСП "Україна", оскільки наявна значна різниця дати прийняття, дати наказу про прийняття на роботу від 06.10.1997 №19, наявне виправлення, не завірене належним чином та в Реєстрі відсутня інформація про роботу та нарахування заробітної плати (потребує уточнення довідкою та перевірки);
- період з 01.07.2006 по 10.07.2006 в Українсько-грецькому сільськогосподарському підприємстві "Афіни", оскільки в Ресстрі відсутня інформація щодо нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду;
- період з 10.10.2007 по 15.10.2007 у ТОВ "Сан і Маріуполь ЛТД", оскільки в Ресстрі відсутня інформація про надання звітності щодо нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду.
Вважаючи такі дії та рішення відповідачів протиправними, позивачка звернулась да суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Також суд зазначив, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Крім того, суду дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо не зарахування періоду догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу позивачки.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Статтею 8 Закону №1058, закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому, особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону №1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України “Про пенсійне забезпечення» (надалі Закон №1788), відповідно до ст.56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст.62 Закону України №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На момент внесення у трудові книжку позивача записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах та організаціях, затверджених постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 року (далі - Інструкція №162). Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Пунктом 2.4 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців», при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Колегія суддів зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.
Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка ОСОБА_1 оформлена на прізвище ОСОБА_2 , НОМЕР_1 від 15.01.1992 року, містить записи про роботу позивачки з 05.04.1992 по 04.04.1993 у Колгоспі "Радянська Україна", з 03.05.1994 по 27.02.1997 у Асоціації "Восток", з 01.03.1997 по 12.02.2001 у КСП "Україна".
Зауваження відповідача щодо періоду трудової діяльності з 05.04.1992 по 04.04.1993 у Колгоспі "Радянська Україна" з підстав наявності виправлень та не завірення запису підписом голови колгоспу та печаткою, відсутності інформації за 1993 рік, є помилковими, оскільки виправлень у вказаних записах суд не встановив, а період діяльності складає з 04.04.1992 року по 20.04.1994 року. У 1993 році внесено запис про перейменування колгоспу, а не про звільнення. Запис про звільнення у 1994 році скріплений печаткою та засвідчений підписом посадової особи.
Щодо періодів роботи позивачки з 03.05.1994 по 27.02.1997 у Асоціації "Восток", з 01.03.1997 по 12.02.2001 у КСП "Україна" суд вважає, що відповідач обґрунтовано не врахував їх до страхового стажу позивачки, оскільки дійсно наявна значна різниця між датою прийняття на роботу 03.05.1994 року та 01.03.1997 року (наявне виправлення) та датами наказів про прийняття на роботу від 20.12.1994 №282 та 06.10.1997 №19, що за відсутності додаткових документів, викликає обґрунтовані сумніви у правильності зазначення періодів трудової діяльності у вказаних підприємствах.
Щодо тверджень відповідача про відсутність інформації щодо нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду за періоди з 01.07.2006 по 10.07.2006 в Українсько-грецькому сільськогосподарському підприємстві "Афіни та з 10.10.2007 по 15.10.2007 у ТОВ "Сан і Маріуполь ЛТД», суд зазначає, що згідно із статтею 20 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Колегія суддів наголошує, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивачки права на призначення пенсії.
Тобто, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачці періоду її роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 11.10.2023 року у справі №340/1454/21.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивачки періоди роботи з 01.07.2006 по 10.07.2006 в Українсько-грецькому сільськогосподарському підприємстві "Афіни та з 10.10.2007 по 15.10.2007 у ТОВ "Сан і Маріуполь ЛТД».
Стосовно не зарахування відповідачем періоду догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав відсутності в свідоцтві про народження запису про отримання паспорту, що свідчить про факт народження, а не виховання, колегія суддів зазначає, що позивачка надала суду копію паспорту громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 09.03.2023 року та копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому вказано, що ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тобто, суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності не зарахування періоду догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу позивачки.
Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції щодо протиправності рішення ГУПФ у Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №155350020324 від 17.12.2024 року та наявності підстав для його скасування.
Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту права позивача є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький