12 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26746/25
Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
В серпні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у обчислені та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 24.05.2022 року по 31.12.2022 року, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.05.2022 року по 31.12.2022 року включно, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн) на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше сплачених коштів;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у обчислені та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2023 року по 19.03.2023 року, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00грн);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з з 01.01.2023 року по 19.03.2023 року включно, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн) на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше сплачених коштів.
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024 рік.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024 рік.
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу понесені ОСОБА_1 у розмірі 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень, 00 копійок).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Надано позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали. Зазначено, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.
В ухвалі зазначено, що з доданих до позовної заяви копій документів вбачається, що позивач не погоджуючись із порядком нарахування та виплати йому грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо) за період з 24.05.2022 року по 19.03.2023 року, звернувся до суду із цим позовом та згідно витягу з наказу командира по особовому складу від 31.05.2024 року №155, позивач з 31.05.2024 року був виключений зі списків особового складу військової частини.
При цьому, позовну заяву було подано до суду лише 07.08.2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного КЗпП України.
В той же час, будь-яких доказів на підтвердження того, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду позивачем не надано та в позовній заяві не зазначено; заява про поновлення строку звернення, із зазначенням поважних причин порушення строку звернення до суду із цим позовом, до суду надано не було.
19 серпня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій представник просив визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду ОСОБА_1 з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії; не обмежувати право позивача у зверненні до суду за захистом порушеного права, шляхом поновлення процесуального строку для подання ОСОБА_1 позовної заяви до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії до Одеського окружного адміністративного суду.
Зазначену заяву обґрунтовано тим, що про порушення своїх прав в частині невірного розрахунку грошового забезпечення позивач дізнався лише 08.05.2025 року з довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2084/2391/15/694 від 13.02.2025 року, надану ІНФОРМАЦІЯ_1 листом № 943/9104 від 05.05.2025 року. У той же час, через відсутність детальних довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення, зокрема і додаткової винагороди, позивач не може належним чином проаналізувати всі здійснені нарахування та виплати грошового забезпечення, визначити допущені військовою частиною помилки при нарахуванні грошового забезпечення/нарахування здійснені не в повному обсязі, виявити порушення своїх прав та сформувати чіткі, вичерпні позовні вимоги. Зазначено, що станом на дату подання даного позову, позивач не отримував від відповідача детальних розрахунків щодо сум нарахованого грошового забезпечення за весь період служби. А тому, з метою поновлення свого порушеного права, витребування інформації та формування чітких, вичерпних позовних вимог, позивач звернувся до суду із клопотанням про витребування необхідної інформації з відповідача, для підтвердження своєї позиції та протиправності дій відповідача (клопотання викладене у прохальній частині позовної заяви).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу. Роз'яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що до спірних правовідносин, які мали місце у період до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню частина 2 статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. З огляду на що, на думку апелянта, Одеським окружним адміністративним судом помилково зроблений висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою в частині перерахунку грошового забезпечення у період з 24.05.2022 року по 19.07.2022 року. Апелянт зазначає, що після 19 липня 2022 року, на звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Вказує, що про порушення своїх прав щодо невірного розрахунку грошового забезпечення позивач дізнався лише 08.05.2025 року з довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2084/2391/15/694 від 13.02.2025 року, надану ІНФОРМАЦІЯ_1 листом № 943/9104 від 05.05.2025 року. Вищенаведене, на думку апелянта, свідчить про неврахування Одеським окружним адміністративним судом_висновків Верховного Суду щодо застосування норми процесуального права у подібних правовідносинах під час винесення оскаржуваної ухвали та те, що позивач дізнався про порушення свого права лише 08.05.2025 року, а з позовною заявою звернувся 07.08.2025 року - в межах трьохмісячного строку. Апелянт вказує, що маючи впевненість у правильності нарахування йому грошового забезпечення, виконуючи бойові (службові) завдання безпосереднього командира та належним чином виконуючи обов'язки військової служби позивач не знав і не міг допустити, що відповідачем будуть вчинені протиправні дії щодо неправильного нарахування грошового забезпечення позивачу. З урахуванням особливостей проходження військової служби, позивач був обмежений у вільних діях та можливості здійснювати постійний контроль за належним виконанням військовою частиною її обов'язку щодо вірного обрахунку грошового забезпечення, змінами у законодавстві, судовою практикою та регулярного отримання кваліфікованої правничої допомоги. Крім того, апелянт вказує, що під час проходження військової служби позивач отримав травму живота, що стало підставою для встановлення йому 27.06.2024 року статусу особи з інвалідністю.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до суду не надано.
Відповідно до ч.2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з п.3 ч.1 ст. 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено розрахунок грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Беручи до уваги періодичний характер виплати грошового забезпечення, об'єктивність та відчутність різниці в отримуваній кожного місяця сумі грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач пропустив встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення з цим адміністративним позовом до суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати пропуск позивача строку на звернення до суду таким, що було пропущений з поважних причин.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
У цьому контексті колегія суддів ураховує, що питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаному судовому рішенні Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин, які мали місце у період з 24 травня 2022 року до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню частина 2 статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правовідносини, які мали місце у період з 19 липня 2022 року по 19 березня 2023 року регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
На переконання колегії суддів, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов'язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року по 19 березня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Як зазначено позивачем про порушення своїх прав щодо невірного розрахунку грошового забезпечення позивач дізнався лише 08.05.2025 року з довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2084/2391/15/694 від 13.02.2025 року, надану ІНФОРМАЦІЯ_1 листом № 943/9104 від 05.05.2025 року.
Позовну заяву подано до суду через систему «Електронний суд» 06.08.2025 року, тобто у межах тримісячний строку з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є передчасними.
Відповідно до вимог ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22-23, 26, а також у рішенні від 18 лютого 2011 року по справі Мушта проти України, заява № 8863/06, пункти 37, 38, 47, розкриваючи зміст принципу юридичної визначеності в контексті передбаченого у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ права на доступ до суду зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до необґрунтованого прийняття судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 294, 308, 311, 320, 321, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко