08 грудня 2025 р.Справа № 520/25539/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/25539/25
за позовом ОСОБА_1
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг третя особа Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут"
про визнання протиправним та скасування розпорядження,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач), третя особа Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" (далі- третя особа, ПАТ "Харківенергозбут"), в якій просила суд визнати протиправним та скасувати Розпорядження НКРЕКП №116-р від 22 липня 2025 р. "Про усунення порушень ПРАТ "ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ" в частині положень щодо зобов'язання ПРАТ "ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ" у термін до 01 вересня 2025 року ініціювати розірвання договорів про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги та договорів про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом, які є додатками до зазначених договорів про постачання з ОСОБА_1 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" про визнання протиправним та скасування розпорядження про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснено позивачу, що розгляд заявлених позовних вимог належить до юрисдикції Люботинського міського суду Харківської області в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , через свого представника, подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 по справі № 520/25539/25 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування своїх вимог, апелянт вказувала на помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у даній справі. Наполягає, що даний спір має публічно-правовий характер, так як предметом позову є оскарження індивідуального акта НКРЕКП - Розпорядження №116-р від 22.07.2025 року, прийнятого суб'єктом владних повноважень у межах здійснення владних управлінських функцій. За приписами статей 2, 4, 5 та 19 КАС України такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів, що узгоджується з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.
Зауважує, що спір виник не з приводу виконання чи тлумачення договірних зобов'язань між позивачем і ПрАТ «Харківенергозбут», а у зв'язку з прийняттям НКРЕКП обов'язкового до виконання індивідуального акта. Саме цей акт, який має імперативний характер і спрямований на примусове ініціювання розірвання договорів, є джерелом порушення прав позивача та предметом судового контролю.
Апелянт наголошує, що Закон України «Про НКРЕКП» не надає Регулятору повноважень втручатися у приватноправові договірні відносини шляхом видання розпоряджень, спрямованих на припинення або розірвання договорів між приватними суб'єктами. Видання такого розпорядження виходить за межі компетенції НКРЕКП, порушує принципи статті 19 Конституції України, рівність сторін у цивільному обороті та принцип правової визначеності, що саме по собі обумовлює публічно-правовий характер спору.
Вказує, що закриваючи провадження, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права на ефективний судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ухилився від перевірки законності рішення суб'єкта владних повноважень. Такий підхід суперечить завданню адміністративного судочинства та усталеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, а тому висновок про приватноправовий характер спору є помилковим і не відповідає суті спірних правовідносин.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, як законну та обґрунтовану.
Зазначив, що оскаржувані Постанова НКРЕКП №1119 та Розпорядження №116-р від 22.07.2025 року були прийняті за результатами планової перевірки ПрАТ «Харківенергозбут», проведеної на підставі затвердженого Плану заходів державного контролю та відповідних посвідчень, у порядку відкритого слухання, з урахуванням пояснень ліцензіата і в межах компетенції Регулятора. На цій підставі, відповідач наголошує на законності й обґрунтованості спірного розпорядження як індивідуального акта, обов'язкового до виконання для ПрАТ «Харківенергозбут», а також звертає увагу, що Постанова №1119 позивачем не оскаржується, що, на його думку, свідчить про відсутність заперечень щодо встановленого факту порушення ліцензійних умов при укладенні відповідних договорів із позивачем.
Наполягає, що предмет заявлених вимог фактично стосується укладання, дії та припинення цивільних договорів між позивачем і ПрАТ «Харківенергозбут», а отже має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з огляду на наступне.
Приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єктний склад сторін у даній справі та предмет спору, пов'язаний із захистом права цивільного, відтак, суд вважав, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства відповідно до правил, встановлених ЦПК України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до пункту 1 частини першої ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Завдання адміністративного судочинства за частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивачем за приписами пункту 8 частини першої статті 4 КАС України є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Суб'єктом владних повноважень на підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України обумовлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначення публічно-правового спору міститься у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, а участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний субєктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу субєкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Подібна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15 (провадження № 11-681апп18) вказано, що «рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями та є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій. Ці рішення можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку. Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу НКРЕКП та його місце у сфері енергетики та комунальних послуг дозволяє зробити висновок, що відповідач у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою державного регулювання, моніторингу та контролю у сферах енергетики та комунальних послуг, тобто наділений владними управлінськими функціями, а тому є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір за участю органу державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, який в межах своїх повноважень реалізує владні управлінські функції, обумовлює виникнення правовідносин, що мають публічно-правовий характер, а тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів».
Так, як зазначалось вище, в межах даної справи ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до НКРЕКП, із залученням третьою особою ПрАТ «Харківенергозбут». Предметом позову є вимога про визнання протиправним та скасування Розпорядження НКРЕКП № 116-р від 22.07.2025 року в частині, якою Регулятор зобов'язав ПрАТ «Харківенергозбут» у примусовому порядку ініціювати розірвання укладених із позивачем договорів про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та договорів про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що спірне розпорядження, прийняте НКРЕКП, як суб'єктом владних повноважень, поза межами визначеної законом компетенції, у спосіб та з метою, що не відповідають наданим Регулятору повноваженням.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (Закон № 1540-VIII), НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення статті 3 цього Закону визначають мету, форми діяльності та основні завдання Регулятора, який здійснює державне регулювання шляхом нормативно-правового регулювання у випадках, прямо передбачених законом, ліцензування, формування та реалізації цінової і тарифної політики, здійснення державного контролю та застосування заходів впливу, а також використання інших засобів, визначених законом.
Колегія суддів зазначає, що наведені норми не наділяють НКРЕКП повноваженнями безпосередньо втручатися у приватноправові договірні відносини між суб'єктами, шляхом надання імперативних вказівок щодо припинення або розірвання цивільно-правових договорів.
З обставин даної справи вбачається, що саме факт видання НКРЕКП за результатами перевірки суб'єкта господарювання індивідуального акта, обов'язкового до виконання ліцензіатом та такого, що містить імперативну вимогу ініціювати розірвання укладених із позивачем договорів, зумовив звернення позивача до суду.
Метою такого звернення є перевірка законності прийняття Регулятором спірного розпорядження у межах здійснення ним владних управлінських функцій як органу державного регулювання у сфері енергетики.
Наведене дозволяє стверджувати, що спір у цій справі виник не з приводу виконання чи тлумачення цивільно-правових зобов'язань, а у зв'язку з реалізацією НКРЕКП владних управлінських повноважень, що призвело до прийняття індивідуального акта, обов'язкового до виконання, яким Регулятор намагався вплинути на приватноправові відносини та фактично детермінувати їх припинення.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність приватноправового спору та необхідність його розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки предметом судового контролю у цій справі є законність індивідуального рішення суб'єкта владних повноважень, що зумовлює публічно-правовий характер спірних правовідносин і, відповідно, їх належність до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно п. 1 ч. 1ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ч. 3ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження у справі було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року по справі № 520/25539/25 скасувати.
Справу №520/25539/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 15.12.2025 року