Справа № 344/19496/24
Провадження № 22-ц/4808/1792/25
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Бойчук
10 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту з нерухомого майна, за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 квітня 2025 року під головуванням судді Бабій О.М. у м. Івано-Франківську,
В жовтні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», Івано-Франківський ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту з нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтувані тим, що 03 березня 2024 року між позивачем та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 255, на підставі якого позивач набув право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 45,1 кв.м по АДРЕСА_1 .
В подальшому позивачу стало відомо, що на вказану квартиру зареєстровано обтяження, а саме арешт нерухомого майна від 14 листопада 2008 року на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про арешт майна боржника.
Представником виконавчої служби повідомлено представника позивача про те, що підстав для зняття арешту немає, арешт накладено в рамках виконання виконавчого напису нотаріуса. Вказаний виконавчий напис було вчинено на підставі договору іпотеки посвідченого 02 квітня 2007 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О. В., зареєстрованого за № Д-330, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 226/2007 від 02 квітня 2007 року.
ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на підставі договору про відступлення прав вимоги став правонаступником ВАТ КБ «Надра» в кредитних правовідносинах відносно ОСОБА_1 за кредитним договором та договором іпотеки, а отже арешт було накладено в інтересах ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».
Посилаючись на те, що у зв'язку з наявністю арешту позивач не може вільно володіти та розпоряджатися своїм майном, просив скасувати арешт, накладений на квартиру, загальною площею 45,1 кв.м, житловою площею 31,2 кв.м., яка складається з двох кімнат за адресою АДРЕСА_1 , власником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг».
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг».
У апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторингпосилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права,
Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позов пред'явлений до неналежного відповідача ОСОБА_1 , оскільки відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби. Вищезазначене підтверджується також правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 913/271/19.
Скаржник зауважує, що судом першої інстанції не враховано того, що арешт був накладений на спірну квартиру в межах виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 , а тому визначення саме його відповідачем у даній справі є цілком обґрунтованим, оскільки саме боржник є стороною виконавчого провадження, а арешт було накладено на майно з метою забезпечення виконання зобов'язань, покладених на нього.
Тому ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» вважає, що відмова суду у задоволенні позову з підстав пред'явлення його до неналежного відповідача є безпідставною.
На думку апелянта, суд першої інстанції невірно застосував висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21, оскільки правовідносини у згаданій справі не є тотожними обставинам даної справи. Так, у вищевказаній справі ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого було накладено арешт на майно, не були залучені у справі. Натомість в цій справі позивачем було залучено і боржника, як відповідача, і особу, в інтересах якої було накладено арешт в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Апелянт звертає увагу суду також на те, що у прийнятому рішенні суд першої інстанції вказує ОСОБА_1 як одного із співвласників майна, на яке накладено арешт, в той час, як з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що він є попереднім власником, а не співвласником спірного майна.
Крім того, судом першої інстанції належним чином не обґрунтовано, яким чином ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» порушує права ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» та чому саме він повинен виступати відповідачем у даній справі. При цьому, як вбачається із заяви ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», воно підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 квітня 2025 року скасовано.
Провадження у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту з нерухомого майна закрито.
Постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року задоволено касаційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг».
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Сторони по справ в засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.
Представники ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» подали до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.
Відмовляючи ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг»у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пред'явленням їх до неналежного відповідача. Судом вказано про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення, невизнання чи оспорення її прав та інтересів саме відповідачем ОСОБА_1 .
Однак з такими висновками та підставами відмови у задоволенні позову у цій справ колегія суддів апеляційного суду не погоджується, ураховуючи таке.
Встановлено, що ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» набуло право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ТОВ «ФК «Лайф Факторинг», у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 5, 6).
Згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03 квітня 2024 року позивач ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру (а.с. 7).
Відповідно до змісту договору купівлі-продажу від 03 березня 2024 року попередніми власниками квартири є відповідач у справі ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Право на продаж спірної квартири належало ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на підставі таких договорів:
- договору іпотеки від 02 квітня 2007 року № Д-330, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-франківського міського нотаріального округу Дорошенко О. В.;
- договору про відступлення прав вимоги № GL48N718070_1_1, укладеного між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпро Фінанс Груп», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. 15 липня 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 834;
- договору про відступлення прав вимоги за лотом № GL48N718070, укладеного між ТОВ «ФК «Дніпро Фінанс Груп» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. 31 серпня 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 3240 (а.с. 5, 6, 10).
Також встановлено, що постановою відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області від 14 листопада 2008 року в межах виконавчого провадження № 10013453 на спірну квартиру накладено арешт, реєстраційний номер обтяження 54417191.
Відповідно до листа начальника Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на виконанні перебувало виконавче провадження № 10013453 з виконання виконавчого напису від 23 жовтня 2008 року за № 3990, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О. В. про звернення стягнення на спірну квартиру. Під час проведення виконавчих дій державний виконавець 14 листопада 2008 року ухвалив постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 30 квітня 2010 року - постанову про повернення виконавчого документа. На час розгляду справи виконавче провадження знищено (а. с. 8).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Предметом позову у справі, що переглядається, є вимоги ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» про скасування арешту нерухомого майна. Звертаючись до суду з позовом, товариство посилалось на те, що набуло право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 03 березня 2024 року, укладеного з ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження № 14-431цс19) дійшла висновку про те, що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 за позовом юридичної особи до органу ДВС про зняття арешту з майна, яке позивач вважав своєю власністю, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані іншим учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання адміністративним судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для ухвалення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 59 у чинній редакції). Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження» (стаття 59 у чинній редакції)).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, який не приведе до поновлення речового права на майно. Оскільки зняття арешту з майна здійснює виконавець, приймаючи постанову на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту права позивача на таке майно є звернення до суду за правилами господарського судочинства з позовом про визнання права власності та зняття арешту зі спірного майна.
Колегія судів апеляційного суду звертає свою увагу на те, що між позивачем та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не укладався договір відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, позивач не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, у зв'язку з чим він не є суб'єктом права на подання такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке знищене.
З урахуванням обставин справи вбачається, що законом передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права позивача, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на майно і зняття із нього арешту.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що в цій справі позивач обрав неефективний спосіб захисту, який не призведе до поновлення речового права на майно позивача, оскільки звернувся до відповідача тільки з вимогами про скасування арешту на нерухоме майно, тому саме з цих підстав слід відмовити в задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг». Також слід зазначити, що обрання особою неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові, тому зазначення судом в оскаржуваному рішенні про звернення позивача з позовом до неналежного відповідача не є обґрунтованою підставою для відмови у задоволенні цього позовну.
Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам справи, постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому таке рішення слід скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч.2 ст.141 ЦПК України визначено що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 квітня 2025 рокускасувати.
Ухвалити нове судове рішення. Відмовити в задоволені позову ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту з нерухомого майна.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 17 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин