Справа №705/466/20
2/705/107/25
12 грудня 2025 року м.Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Єщенко О.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Щербакової Л.А.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом заступника прокурора Черкаської області, поданим в інтересах держави в особі Уманської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування її з чужого незаконного володіння,
Заступник прокурора Черкаської обласної прокуратури Носенко В. звернувся до суду з позовом, в інтересах держави в особі Уманської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування її з чужого незаконного володіння та просив: визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208 про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до Державного акту про право приватної власності на землю серія ІІІ-ЧР № 052208, виданого 15.10.2002 на підставі рішення Уманської міської Ради народних депутатів від 19.06.2002 № 3-5/24 (далі по тексті - Державний акт серія ІІІ-ЧР № 052208) ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 . Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ЧР № 2894. Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.08.2018 б/н ОСОБА_1 продав вказану земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , який сплатив за неї грошову суму в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Вказаний Договір зареєстровано того ж дня в реєстрі за № 2854. Водночас встановлено, що Державний акт серія ІІІ-ЧР № 052208 є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Прокуратурою області під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч.ч. 3, 4 ст. 358 КК України, встановлено, що на підставі Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208, управлінням Держземагентства в Уманському районі Черкаської області здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:05:002:07334, площею 1,000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, за даними досудового слідства встановлено, що вищевказаній особі земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалась, оскільки Уманською міською радою відповідне рішення не приймалось, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208, що підтверджується висновками судових експертиз, проведених експертом Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Так, згідно з висновком технічної експертизи документів від 21.03.2019 № 1/266 встановлено, що відбитки гербової печатки Уманської міської ради у вищезазначеному Державному акті нанесені не гербовою печаткою Уманської міської ради.
Висновком судової технічної експертизи від 06.06.2019 № 1/593 встановлено, що відбиток гербової печатки Уманської міської ради в Державному акті серія ІІІ-ЧР № 052208 нанесений не гербовою печаткою Уманської міської ради.
Висновком почеркознавчої експертизи від 04.06.2019 № 1/599 встановлено, що підпис у Державному акті на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208 виконаний не ОСОБА_3 і не ОСОБА_4 .
Окрім цього, 25.02.2019 Придніпровським районним судом м. Черкаси у справі № 711/8733/19 надано органу досудового розслідування дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів з метою встановлення інформації щодо звернення ОСОБА_1 до міської ради із заявою про надання йому спірної земельної ділянки у власність. Встановлено, що у журналі вхідної та вихідної кореспонденції Уманської міської ради за 1994-2006 роки відомості щодо звернення ОСОБА_1 відсутні. 03.09.2019 Уманська міська рада повідомила прокуратуру області про відсутність в міській раді будь-яких документів.
Досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_1 земельна ділянка у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у встановленому законом порядку не передавалася. Окрім цього, відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 13.11.2018 № 10-23-0.2-7337/2-18 бланк вказаного Державного акта по Уманському району Черкаської області не зареєстрований.
Разом з цим, відповідно до відомостей, розміщених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, установлено, що право власності на спірну земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733 зареєстровано за ОСОБА_2 , до якого воно перейшло на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2018 б/н.
З наведених обставин вбачається порушення права комунальної власності на землю, відновлення якого можливе лише шляхом визнання незаконним та скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування її з чужого незаконного володіння.
Вважає, що у даному випадку вірним способом захисту порушеного права є заявлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 ЦК України.
При цьому, зазначає, що оскільки держава України в особі уповноваженого нею органу - Уманської міської ради не висловила своєї волі, не була учасником правовідносин з надання земельної ділянки за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733 у приватну власність ОСОБА_2 , підстав визнавати недійсним договору від 01.08.2018 б/н, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , немає.
Натомість, земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_2 , як така, що вибула з володіння належного власника поза його волею.
Однією з істотних підстав для задоволення віндикаційного позову є підтвердження права власності позивача на предмет спору. У даному випадку це право підтверджується ст. ст. 13, 14 Конституції України.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Спірна земельна ділянка до її незаконного набуття ОСОБА_1 (первинним набувачем) перебувала у комунальній власності Уманської міської ради.
Уманська міська рада визначена прокурором позивачем у справі, як особа, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади в межах, визначених Земельним кодексом України, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства, тобто є уповноваженим на захист інтересів держави органом у спірних правовідносинах.
Таким чином, представництво прокурором інтересів держави в особі Уманської міської ради у цій справі є обґрунтованим. Необхідність реагування органів прокуратури з метою захисту інтересів держави виникла у зв'язку з бездіяльністю Уманської міської ради в частині повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно, поза її волею. Звернення прокурора до суду з цим позовом спрямовано на захист конкретного державного, майнового інтересу у сфері охорони від незаконного вибуття та використання землі, як національного багатства.
Уманською міською радою не надано доказів на підтвердження вжиття нею заходів з контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів у спірних правовідносинах, що свідчить про нездійснення уповноваженим органом місцевого самоврядування покладеного на нього законом обов'язку із захисту державних інтересів.
З метою з'ясування питання, чи вживались, чи будуть вживатись Уманською міською радою заходи цивільно-правового характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність на її адресу 14.08.2019, 02.10.2019, 27.12.2019 прокуратурою області направлено відповідні листи.
Уманська міська рада листом від 11.01.2020 повідомила, що заходи представницького характеру щодо витребування на її користь спірної земельної ділянки не вживались.
Ураховуючи, що на цей час Уманською міською радою самостійно позов не пред'явлено, це є підставою вважати її бездіяльність, як уповноваженого органу очевидною, а наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури - належно обґрунтованими.
Сам факт незвернення до суду Уманської міської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав би змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Ухвалою від 08.07.2020 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
07.06.2021 заступником керівника Черкаської обласної прокуратури Чустрак Д. подано до суду заяву про зміну предмету позову, в якій він зазначив, що існує необхідність змінити предмет позову шляхом уточнення позовної вимоги про витребування земельної ділянки в частині визначення особи, на користь якої має бути витребувана спірна земельна ділянка - позивача Уманської міської ради. Просив суд прийняти заяву про зміну предмету позову до розгляду, вважати п. 3 позовних вимог наступним: «Витребувати від ОСОБА_2 на користь Уманської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні 21.09.2022 прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову та ухвалою від 21.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
04.09.2024 прокурором Уманської окружної прокуратури Бурлакою В.П. подано до суду клопотання про долучення доказів.
У судовому засіданні 28.02.2025 клопотання представника позивача від 04.09.2024 задоволено.
07.10.2025 представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Прудивусом М.А. подано до суду заяву з процесуальних питань, яку повторно сформовано у системі «Електронний суд» 05.11.2025. Вказані заяви судом залишено без розгляду у судовому засіданні 02.12.2025
Представник позивача - прокурор Уманської окружної прокуратури Бурлака В.П. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та факти, викладені у позові, та просила суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача Уманської міської ради - Коміссарова О.А. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та думку прокурора, просила суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. Матеріали справи містять письмову заяву ОСОБА_1 , подану до суду 11.10.2021, в якій він просив справу № 705/466/20 розглядати у його відсутність. Зазначив, що позовні вимоги він визнає та просить суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Прудивус М.А. у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначив, що у правовій доктрині вбачається, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. Отже, за відсутності будь-яких фактів недобросовісності відповідача ОСОБА_2 , він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Вважає, що до спірних правовідносин з огляду на ретроспективну дію підлягає застосуванню Закон України «№ 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 09.04.2025. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 388 ЦК України держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь якщо з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Вважає, що 10-ти річний строк сплинув, що унеможливлює витребування майна у добросовісного набувача. Наголосив на тому, що судом неправомірно було залишено без розгляду його заяви, в яких він просив зобов'язати прокурора на виконання ч. 5 ст. 390 ЦК України здійснити попереднє внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.
Суд, вислухавши представників позивачів та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, встановив такі факти, відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Суд під час розгляду справи дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визнав у чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. З огляду на вищевикладене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся з цим позовом в інтересах держави в особі Уманської міської ради.
Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з положеннями ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом.
Положеннями ст. 17 Земельного кодексу визначені повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, до яких зокрема належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться зокрема у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок визначений положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.
Згідно зі ст. 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, а саме громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) .
Зазначеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.
Судом встановлено, що відповідно до Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ЧР № 2894.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.08.2018 б/н ОСОБА_1 продав вказану земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , який сплатив за неї грошову суму в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Вказаний Договір зареєстровано того ж дня в реєстрі за № 2854.
У п. 1.2 Договору вказано, що земельна ділянка належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЧР № 052208, виданого Уманською міською радою Черкаської області 15.10.2002 на підставі рішення Уманської ради № 3-5/24 від 19.06.2002.
Все вище зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 196410532 від 15.01.2020.
Прокуратурою області під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч.ч. 3, 4 ст. 358 КК України встановлено, що на підставі Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208, управлінням Держземагентства в Уманському районі Черкаської області здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733, площею 1,000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, за даними досудового слідства встановлено, що вищевказаній особі земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалась, оскільки Уманською міською радою відповідне рішення не приймалось, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208, що підтверджується висновками судових експертиз, проведених експертом Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Так, згідно з висновком технічної експертизи документів від 21.03.2019 № 1/266 встановлено, що відбитки гербової печатки Уманської міської ради у вищезазначеному Державному акті нанесені не гербовою печаткою Уманської міської ради.
Висновком судової технічної експертизи від 06.06.2019 № 1/593 встановлено, що відбиток гербової печатки Уманської міської ради в Державному акті серія ІІІ-ЧР № 052208 нанесений не гербовою печаткою Уманської міської ради.
Висновком почеркознавчої експертизи від 04.06.2019 № 1/599 встановлено, що підпис у Державному акті на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208 виконаний не ОСОБА_3 і не ОСОБА_4 .
Окрім цього, 25.02.2019 Придніпровським районним судом м. Черкаси у справі № 711/8733/19 надано органу досудового розслідування дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів з метою встановлення інформації щодо звернення ОСОБА_1 до міської ради із заявою про надання йому спірної земельної ділянки у власність.
Встановлено, що у журналі вхідної та вихідної кореспонденції Уманської міської ради за 1994-2006 роки відомості щодо звернення ОСОБА_1 відсутні.
Листом від 03.09.2019 Уманська міська рада повідомила прокуратуру області про відсутність в міській раді будь-яких документів.
Досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_1 земельна ділянка у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у встановленому законом порядку не передавалася.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 13.11.2018 № 10-23-0.2-7337/2-18 бланк вказаного Державного акта по Уманському району Черкаської області не зареєстрований.
Відповідно до відомостей, розміщених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, установлено, що право власності на спірну земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733 зареєстровано за ОСОБА_2 , до якого воно перейшло на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2018 б/н.
Вироком Жашківського районного суду Черкаської області від 15.02.2021 визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Вирок набрав законної сили 17.03.2021.
У вироку судом з-поміж іншого зазначено, що «01.08.2018 о 14 годині 40 хвилин ОСОБА_5 , матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, бажаючи доведення злочинних дій до кінця, перебуваючи в службовому кабінеті приватного нотаріуса Уманського нотаріального округу Черкаської області Роголь Г.І., яка здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_2 , діючи на підставі раніше виданої ОСОБА_8 нотаріальної довіреності від 26.07.2018, уклав з ОСОБА_2 , який був завідомо підшуканий ОСОБА_6 , матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження, через невстановлених осіб в якості покупця та добросовісного набувача нерухомого майна, договори купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу був нотаріально засвідчений приватним нотаріусом Роголь Г.І. і зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 2854.
Відповідно до висновку оціночно-земельної експертизи №1465/1955-1972/19-23 від 05.09.2019, ймовірна ринкова вартість земельної ділянки за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 17.05.2018, становить 3 734 000 гривень.
Таким чином, ОСОБА_1 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, та іншими невстановленими особами, не будучи обізнаним про злочинні дії останніх, які полягали у незаконному володінні чужим майном, яке належало територіальній громаді м. Умань, використали завідомо підроблені офіційні документи шляхом подачі їх 29.05.2018 приватному нотаріусу Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П., яка здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_3 , з метою здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно - земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , яку 01.08.2018 реалізовано на користь ОСОБА_2 , в результаті чого спричинили наслідки у вигляді вибуття нерухомого майна із комунальної власності Уманської міської ради, тим самим спричинили матеріальних збитків територіальній громаді м. Умань на суму 3734000 грн».
Крім того, у вироку зазначено, що у судовому засіданні ОСОБА_1 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини. Просив його суворо не карати.
Таким чином, з наведених обставин, підтверджених доказами, встановлено факт незаконності вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника - територіальної громади м. Умань поза її волею, відновлення якого можливо лише шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Щодо наданих прокурором висновків експертів за результатами проведення експертиз в рамках кримінального провадження, то суд вважає, що вони є належними доказами, стосуються обставин, що входять до предмету доказування в межах цієї цивільної справи. До того ж, із тексту зазначених висновків слідує, що експерти бути обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про судову експертизу». Крім того, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 302/422/21, від 27.06.2024 у справі № 2-4125/11.
Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Статтю 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: 1) розпорядження землями територіальних громад; 2) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; 3) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
В свою чергу, ст. 17 ЗК України визначає повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема до повноважень належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Частини 1, 2 статті 83 ЗК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Частини 1, 2 статті 84 ЗК України визначають, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
Приписами ч. 1 ст. 21 ЦПК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6 (зі змінами та доповненнями) державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Державний акт про право власності на земельну ділянку є документом, що лише посвідчує право власності (уразі його існування на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування) та сам по собі не може бути підставою виникнення права власності
Пунктом 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав передбачено відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Таким чином у судовому порядку необхідно визнати недійсним правовстановлюючий документ на земельну ділянку.
Оскаржуваним державним актом на право власності на земельну ділянку, на підставі якого за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку, порушено інтереси держави у вигляді раціонального та ефективного використання земельних ресурсів, які є власністю народу України відповідно до положень ст. 14 Конституції України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо незаконність його набуття не встановлена судом.
Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, як законного власника, не з її волі, за відсутності згоди позивача та прийнятого компетентним органом рішення про її передачу в приватну власність.
Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при визнанні факту відсутності у ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, підлягає поновленню право позивача в особі Уманської міської ради.
З огляду на викладене, державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 15.10.2002 на право власності на земельну ділянку площею 1,000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку.
У постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника.
Таким чином, оскільки рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 місцевим органом виконавчої влади фактично не приймалося, а було підроблено, тому є достатні підстави вважати, що зазначена спірна земельна ділянка вибула з володіння власника, яким є Уманська міська рада, поза його волею та вказана особа, відповідно до ст. 387 ЦК України, є незаконним володільцем спірної земельної ділянки і, як наслідок, не мала права розпоряджатися цією земельною ділянкою. З урахуванням зазначеного, відповідач ОСОБА_2 також безпідставно набув право власності на вищевказану земельну ділянку і також є її незаконним володільцем.
Відповідно до пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245, який набув чинності з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу (пункт 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 5245).
Відповідно до положень п. б ст. 80 ЗК України суб'єктом права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до п. в ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Спірна земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала у комунальній власності та належала до земель Уманської міської ради.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та захист прав і свобод людини і громадянина судом.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Разом з тим, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам і така позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).
З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 372/770/19.
Відповідно до ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Водночас при розгляді справи суд не бере до уваги посилання представника відповідача, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем у власність земельної ділянки.
Добросовісність набувача характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання.
Так, добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.
Запроваджуючи поняття добросовісності набувача й недобросовісності володільця, законодавець не наводить достатніх конкретних критеріїв для визначення ступеня передбачуваності й обізнаності, які має виявляти особа при придбанні майна, щоб не вважатися недобросовісною.
Такі понятійні критерії, як \»знав» і \»міг знати» можуть дістати неоднозначне тлумачення, а відтак це може мати юридичне значення для кваліфікації особи добросовісною чи недобросовісною.
Відмінність між цими поняттями, очевидно, полягає у ступені обізнаності про неправомірність відчуження і придбання, а також у ступені вини набувача. В першому випадку дії набувача містять ознаки умислу, у другому - необережності у здійсненні дій, що порушують інтереси інших осіб.
Очевидно, при визначенні недобросовісності набувача чужого майна необхідно враховувати те, що цивільне законодавство у зобов'язальних правовідносинах не ставить у залежність обсяг відповідальності порушника зобов'язання від форми його вини (незалежно від того була у випадку, коли набувач не міг знати, вина у формі простої чи грубої необережності чи ні). Тому ступінь вини має визначатися в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин укладення угоди, її умов, а також юридичної обізнаності набувача.
Взагалі ж під поняттям \»знав» слід розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно у суб'єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи.
Щодо поняття \»міг знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг і зобов'язаний був про це знати (наприклад, особа набувала майно в незнайомого відчужувача поза межами магазину чи ринку в сумнівній ситуації).
Тому недобросовісними мають вважатися особи, які заволоділи майном або одержали майно в результаті скоєння злочину (наприклад, крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства), що встановлено в порядку, передбаченому законом. Причому ці особи завжди мають вважатися такими, що знали про незаконність свого володіння.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду № 945/1094/23 від 24.09.2025.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені обставини та застосовані правові норми, не виявлено невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Витребування спірного майна, зокрема, у кінцевого власника ОСОБА_2 є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції
Також суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 особисто чи через своїх представників не заявляв вимог про стягнення компенсації за шкоду внаслідок витребування спірного майна. Представниками лише заявлялися вимоги про зобов'язання здійснити попереднє внесення вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому стороною відповідача висловлювалася позиція щодо необґрунтованості позовних вимог та підстав для їх задоволення судом.
Суд вважає, що заявлені вимоги про витребування спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту у цій справі.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
З наведених вище обставин вбачається порушення права комунальної власності на землю, відновлення якого можливо шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому судовий збір, який сплатив позивач при зверненні до суду, відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача. При цьому солідарне стягнення судового збору законом не передбачено.
Отже, з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути судові витрати у виді судового збору у розмірі 2 102 грн 00 коп., з кожного.
Водночас, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_1 визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу з державного бюджету слід повернути 50 відсотків судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , відповідно до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір.
З відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути 50 (п'ятдесят) відсотків раніше зазначеної суми судового збору, а саме 1 051 грн 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 18, 43, 49, 76-81, 82, 84, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України,
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю від 15 жовтня 2002 року серія ІІІ-ЧР № 052208 про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1
Витребувати від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Уманської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201702343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ) судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області повернути Черкаській обласній прокуратурі з державного бюджету 50 (п'ятдесят) відсотків судових витрат, понесених на сплату судового збору, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 , в сумі 1 051 (одна тисяча п'ятдесят одна) гривня 00 копійок, відповідно до платіжного доручення № 41 від 16 січня 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119, р/р UA138201702343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ) судовий збір у розмірі 1 051 (одна тисяча п'ятдесят одна) гривня 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.
Позивач: Черкаська обласна прокуратура; м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119.
Позивач: Уманська міська рада; Черкаська область, м. Умань, пл. Соборності, 1, код ЄДРПОУ 26535796.
Відповідач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 ; остання відома адреса проживання: АДРЕСА_5 ; адреса: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Суддя О.І.Єщенко