09 грудня 2025 р.Справа № 440/5986/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 р. (постановлену суддею Чеснокової А.О.) в справі № 440/5986/20 за заявою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання судового рішення в справі № 440/5986/20 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду , Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просила: визнати протиправними дій Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн., згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13.04.2020 р.; зобов'язати Полтавський апеляційний суд нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01.01.2020 р., із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, надбавки за вислугу років 70 % від посадового окладу, за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. в сумі 538537,78 грн; зобов'язати Державну судову адміністрацію України перерахувати кошти в розмірі 538537,78 грн. на рахунок Полтавського апеляційного суду для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 р., яке залишено без змін постановою Другого апеляційної інстанції від 26.04.2021 р., адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 14 травня по 31 травня 2020 року, з 01 червня по 30 червня 2020 року, з 01 липня по 31 липня 2020 року, з 01 серпня по 06 серпня 2020 року, з 08 серпня по 16 серпня 2020 року та з 22 серпня по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов'язано Полтавський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за періоди з 14 травня по 31 травня 2020 року, з 01 червня по 30 червня 2020 року, з 01 липня по 31 липня 2020 року, з 01 серпня по 06 серпня 2020 року, з 08 серпня по 16 серпня 2020 року та з 22 серпня по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 27.05.2021 р. № 440/5986/20, який перебуває на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в межах виконавчого провадження № 65755593.
Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі № 440/5986/20, в якій просив: змінити спосіб та порядок виконання виконавчого листа № 440/5986/20 від 27.05.2021 р., виданого Полтавським окружним адміністративним судом про зобов'язання Полтавського апеляційного суду провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за періоди з 14 травня по 31 травня 2020 року, з 01 червня по 30 червня 2020 року, з 01 липня по 31 липня 2020 року, з 01 серпня по 06 серпня 2020 року, з 08 серпня по 16 серпня 2020 року та з 22 серпня по 28 серпня 2020 року, обчисливши її, відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів 536705,90 грн. бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про заміну способу і порядку виконання судового рішення.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 р. та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про заміну способу і порядку виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що судом не здійснювався розрахунок належної позивачеві доплати, а тому змінивши спосіб виконання судового рішення із зобов'язання провести нарахування та виплату недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення на безспірне списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів 536 705,90 (п'ятсот тридцять шість тисяч сімсот п'ять гривень дев'яносто копійок) бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, однозначно свідчитиме про зміну судового рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом судового дослідження при розгляді справи по суті.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що процесуальним законодавством регламентовано повноваження суду змінити порядок та спосіб виконання судового рішення, що був встановлений самим судом при вирішенні спору, проте, при застосуванні зазначеного процесуального інституту, необхідно враховувати, що зміна одного способу виконання судового рішення на інший, не повинна призводити до зміни обсягу зобов'язань боржника, визначених судом, до втручання в його дискреційні повноваження та до виникнення нового спору.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закон Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням суду у справі № 440/5986/20 визначено зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, а не пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг.
Відповідачем на виконання судового рішення нарахована сума суддівської винагороди у розмірі 538537,78 грн. яка частково була виплачена в сумі 1831,88 грн., у зв'язку з чим, на теперішній час сума заборгованості складає 536705,90 грн.
Як вбачається з заяви про зміну порядку та способу виконання судового рішення, заявник просить змінити порядок виконання рішення суду по справі № 440/5986/20 та фактично змінити зміст вищевказаного рішення суду, а саме: шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів 536705,90 бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845.
Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що під час винесення рішення у справі № 440/5986/20 судом не здійснювався розрахунок належної позивачеві доплати, у зв'язку з чим, змінивши спосіб виконання судового рішення із зобов'язання провести нарахування та виплату недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення на безспірне списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів 536705,90 грн. бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, фактично змінює судове рішення та вирішує питання, що не було предметом судового дослідження при розгляді справи по суті.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зміна способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні судового рішення способу відновлення порушеного права, а судові рішення про зобов'язання боржника вчинити дії (перерахувати та/чи виплатити кошти) та стягнення з відповідача коштів є різними видами рішень, які виконуються в різному порядку.
Таким чином, зміна способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив заявник фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у вказаній справі.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви позивача про заміну порядку і способу виконання рішення у справі № 440/5986/20.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерство юстиції України залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 р. по справі № 440/5986/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 15.12.2025 року