про відмову у забезпеченні позову
15 грудня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/13596/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Канигіна Т.С., розглянувши заяву про забезпечення позову від 12.12.2025 (вх.№ 91517/25 від 12.12.2025) у справі №440/13596/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними та незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- визнати протиправними та незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення звернення до органів Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення правил військового обліку та відомості про розшук з боку ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/13596/25, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду надійшла заява про забезпечення позову від 12.12.2025 (вх.№ 91517/25 від 12.12.2025), у якій позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення про ініціювання розшуку ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням у справі № 440/13596/25.
В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що оскаржувані дії/рішення відповідача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (або про ініціювання розшуку для цієї мети), є незаконними, оскільки відповідно до статті 38 КУпАП сплив строк давності накладення адміністративного стягнення (адміністративне стягнення за правопорушення, вчинені в особливий період та передбачені статтями 210 і 210-1 КУпАП) може бути накладене протягом трьох місяців з дня виявлення правопорушення).
За доводами заявника, враховуючи, що накладення стягнення повністю виключено у зв'язку зі спливом строку давності, подальше ініціювання відповідачем розшуку (або внесення відомостей про порушення з метою його примусового доставлення) є безпідставним, незаконним та не може мати жодної правової мети.
На переконання позивача, якщо суд не забезпечить позов, відповідач, попри сплив строків давності, продовжить свої протиправні дії, що може призвести до незаконного примусового доставлення позивача до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 із залученням органів поліції. Це є прямим порушенням конституційного права на свободу та особисту недоторканність і становить незворотну шкоду, яку неможливо компенсувати або ефективно виправити наступним рішенням суду про скасування постанови.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що забезпеченням адміністративного позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи, визначених заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частини першої статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити: 1) найменування суду; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності; або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Положеннями частини третьої статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути адекватними та співмірними.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. Також навести, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При цьому заява про забезпечення позову повинна бути вмотивована, обґрунтована та повинні бути подані докази на підтвердження доводів за цією заявою.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №640/9158/19, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі №826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18, від 14.05.2020 у справі №826/16269/17 .
Предметом позову в цій справі є визнання протиправними та незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів; визнання протиправними та незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення звернення до органів Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу, що позивачем до суду не надано доказів того, що існують обставини, які б свідчили про те, що буде застосовані незаконні заходи щодо позивача. При цьому здійснення можливих заходів щодо виклику до органів ТЦК та СП, станом на день розгляду заяви про забезпечення позову, не може розцінюватись як явно протиправні дії, оскільки заявником не зазначено наслідків таких дій та не надано доказів на їх підтвердження.
Отже, у заяві про забезпечення позову не зазначено про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав заявника в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Водночас, доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях позивача чи суду. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з позовом у цій справі.
Вимоги заявника, наведені в заяві про забезпечення позову, не є співмірними з позовними вимогами та не співвідносяться з предметом позову.
Таким чином, позивачем не доведено наявності підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову.
Щодо доводів позивача про протиправність дій відповідача суд зазначає, що при наданні оцінки обґрунтованості заяви про забезпечення позову суд не досліджує документи щодо вчинення оскаржуваних дій, не вирішує питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті.
Правомірність чи неправомірність прийняття дій відповідача буде встановлено судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи по суті.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, у зв'язку з чим слід відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову від 12.12.2025 (вх.№ 91517/25 від 12.12.2025) у справі №440/13596/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити особі, яка подала заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна