15 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/7766/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 163950033890 від 14.05.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати ГУ ПФ У в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території Російської Федерації в період з 30.12.2005 по 30.06.2009 у Закритому акціонерному товаристві "Товариство "Золотодобувна компанія "Полюс" на посаді монтажника сталевих і залізобетонних конструкцій; з 01.07.2009 по 04.10.2010 - у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Полюс" на посаді монтажника сталевих і залізобетонних конструкцій; з 06.10.2010 по 21.09.2017 - у Закритому акціонерному товаристві "Товариство "Золотодобувна компанія "Полюс" на посаді монтажника сталевих і залізобетонних конструкцій по 6 розряду, слюсаря - ремонтника 6 розряду, слюсаря - ремонтника 5 розряду;
- зобов'язати ГУ ПФ У в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період трудової діяльності позивач набув стаж, достатній для призначення пенсії за віком. Однак, відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії з посиланням на відсутність у позивача необхідного стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/7766/25; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 06.05.2025 позивач звернувся до структурного підрозділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 14.05.2025 №163950033890 про відмову у призначенні пенсії.
Рішення обґрунтоване тим, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 30.12.2005 по 30.06.2009, з 01.07.2009 по 04.10.2010, з 06.10.2010 по 21.09.2017 згідно з трудовою книжкою від 02.09.1985 НОМЕР_1 та вкладишем до трудової книжки НОМЕР_2 , а також довідкою про заробітну плату від 21.06.2010 №557, оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено. Крім того, починаючи з 2004 року відсутня інформація про сплату страхових внесків до пенсійного органу Російської Федерації.
Не погодившись із зазначеним рішенням пенсійного органу, позивач оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З аналізу наведених норм вбачається, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача від 02.09.1985 НОМЕР_1 та вкладиш до трудової книжки НОМЕР_2 містить запис про роботу позивача на території Російської Федерації з 30.12.2005 по 30.06.2009 у Закритому акціонерному товаристві "Золотодобувна компанія "Полюс" на посаді монтажника сталевих і залізобетонних конструкцій; з 01.07.2009 по 04.10.2010 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Полюс" на посаді монтажника сталевих і залізобетонних конструкцій; з 06.10.2010 по 21.09.2017 - у Закритому акціонерному товаристві "Золотодобувна компанія "Полюс" на посаді монтажника сталевих і залізобетонних конструкцій по 6 розряду, слюсаря - ремонтника 6 розряду, слюсаря - ремонтника 5 розряду.
Так, Україна та Російська Федерація були учасниками Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно зі статтею 6 цієї Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при призначенні пенсії.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, зокрема, від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15.
Крім того, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, та, відповідно, не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Указана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача, покладені в основу спірного рішення, на ту обставину, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що трудова книжка є документом, що обов'язкова до урахування відповідачем щодо підтвердження стажу позивача.
Отже, наведеними доказами підтверджено стаж позивача за період: з 30.12.2005 по 30.06.2009, з 01.07.2009 по 04.10.2010; з 06.10.2010 по 21.09.2017.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення ГУ Пенсійного фонду в Хмельницькій області від 14.05.2025 № 163950033890.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФ У в Хмельницькій області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 30.12.2005 по 30.06.2009 з 01.07.2009 по 04.10.2010; з 06.10.2010 по 21.09.2017.
Ураховуючи викладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача від 06.05.2025, з урахуванням висновків суду.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору стало протиправне рішення ГУ Пенсійного фонду в Хмельницькій області, яке підлягає скасуванню, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача щодо судового збору в повному розмірі з цього відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області 163950033890 від 14.05.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2025 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 30.12.2005 по 30.06.2009, з 01.07.2009 по 04.10.2010, з 06.10.2010 по 21.09.2017, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна