Справа № 420/39401/25
15 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши у письмовому спрощенному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та скасування наказів вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:
(1). Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.11.2025 “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час проведення мобілізації» в частині призову на військову службу під час проведення мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
(2). Визнати протиправним і скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаду, зарахування його до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 і приступлення ним до виконання службових обов'язків за посадою.
(3). Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з дня набрання рішенням законної сили.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
Позивач стверджує, що у нього є право на відстрочку, оскільки на його утриманні знаходиться батько, інвалід першої групи, що потребує стороннього догляду. Для реалізації свого права він подав заяву з доданими усіма необхідними документами через відділ ЦНАП. Протягом строку розгляду заяви, до ухвалення комісією рішення за результатами розгляду заяви, він був протиправно призваний та мобілізований на військову службу. Позивач наголошував, що при затримці групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 він надав свій військово-обліковий документ та заяву, яка підтверджувала факт знаходження на розгляді питання щодо його відстрочки. Тобто відповідач на момент здійснення призову був обізнаний про цю обставину. Вказане свідчить, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо перевірки існування підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу.
(б) Позиція відповідача, військової частини НОМЕР_1
Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечував проти позовних вимог, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування своїх заперечень зазначав, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - після мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Чинними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов, оскільки цей наказ вже реалізований, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби, не відновить початковий стан.
Відповідач посилається на судову практику, зокрема на Постанову Верховного Суду України від 12.12.2025 3 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, якою було висловлено що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу шляхом її звільнення.
(в) Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_4 , не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
01.12.2025 суд ухвалив відкрити спрощене позовне провадження у справі та витребував у відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , докази у справі.
IV. Обставини, встановлені судом
Позивач перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем постійного проживання.
Позивач має батька, ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І “Б» групи безстроково та потребує постійного стороннього нагляду. Вказаний факт підтверджується довідкою МСЕК. Відповідно до нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 обрав із числа військовозобов'язаних членів сім'ї першого ступеню споріднення для свого утримання позивача.
12.11.2025 позивач через відділ ЦНАП подав заяву на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період за п.13 ч.1 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання та догляд за батьком, як особи інваліда І групи) з додатками.
14.11.2025 відповідач затримав позивача та примусово доставив його до приміщення ВЛК Приморського району м.Одеси, взяв його на облік, сформував новий військовий квиток та провів ВЛК.
14.11.2025 відповідач видав стосовно позивача наказ “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час проведення мобілізації» та направлення для проходження військової служби до військової частини.
Позивачу було вручено мобілізаційне розпорядження та 15.11.2025 доправлено до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби. Станом на дату затримання та направлення до військової частини термін розгляду заяви на отримання відстрочки не сплинув, заява не розглянута.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення.
Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.
Відповідно до частини першої - третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Нормативно-правовим актом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993№3543-XII (далі Закон №3543-XII).
Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII, мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч.5 ст.4 Закону №3543-XII обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом статті 2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України Про оборону України, цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
При цьому, статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, згідно з п.13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
За приписами частини восьмої статті 23 Закону №3543-XII, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок.
Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560).
Відповідно до пункту 2 Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).
За правилами пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Відповідно до п.60 Порядку №560 до ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону №3543-XII, перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п. 1 Положення «Про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За абз. дев'ятим пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Згідно з пунктом 15 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний організовувати, серед іншого, проведення перевірок готовності підприємств до оповіщення та забезпечення явки громадян, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації та у воєнний час, на пункти збору або у військові частини, перевірок стану бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час і виконання військово-транспортного обов'язку
Отже, органи ТЦК зобов'язані перевіряти існування підстав, за яких особа не підлягає призову.
Звертаючись до фактів цієї справи, суд встановив, що на момент винесення спірного наказу про призов, у відповідності до вимог статті 23 Закону №3543-XII позивач не підлягав призову, оскільки на розгляді знаходилася його заява про відстрочку, строк розгляду якої ще не сплинув, а рішення за результатами розгляду прийнято не було.
Проте, відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_4 , не вжив належних заходів щодо з'ясування таких обставин, незважаючи на повідомлення про них позивачем. Таким чином, у відповідача не було законних підстав здійснювати призов позивача, а винесений ним наказ від 14.11.2025 “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час проведення мобілізації» та направлення для проходження військової служби до військової частини є протиправним. При цьому суд відхиляє аргументи відповідача щодо вичерпання спірним наказом своєї дії, оскільки незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, він вичерпав свою дію його реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.
Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.
Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.
Отже, у разі видання суб'єктом владних повноважень, в даному випадку наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу, має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним фактично і було зроблено у даній справі.
Суд з урахуванням викладеного вище приходить до висновку, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і приступлення ним до виконання службових обов'язків за посадою , є ефективним та належним. Відповідно вимога позивача в частині зобов'язання військової частини виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є пов'язаною та похідною від попередньої.
Суд погоджується з позицією відповідача, що Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація. Разом з тим суд зазначає, що чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб'єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними. Адже встановлюючи підставу для звільнення від призову, - наявність у військовозобов'язаного на утриманні особи з інвалідністю І групи, держава визнає догляд за тяжкохворою особою (нездатною до самообслуговування і яка не має інших осіб, що можуть здійснювати догляд), як виконання важливої соціально необхідної функції, яка прирівнюється до підстави для звільнення від призову. Відповідно послідовним є встановлення законодавцем умови, що допоки уповноважений орган не перевірить за заявою існування у військовозобов'язаного підстави для відстрочки, останній не підлягає призову.
Суд звертає увагу, що проходження військової служби є безпосереднім наслідком наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення є необхідним зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу. Таким чином, аргументи відповідача в частині того, що обраний позивачем спосіб судового захисту є неефективним та неналежними способом є безпідставні.
Щодо доводів відповідача про те, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, суд не залишає поза увагою посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23.
Проте суд не вважає правовідносини у вказаній справі тотожними.
Суд зазначає, що у зазначеній справі основний акцент позивача-військовослужбовця був зосереджений на порушення процедури проведення призову. Зокрема позивач, який майже через рік після його мобілізації звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що він не проходив ВЛК, що є однією з ланок у мобілізаційному процесі . При цьому він оскаржував дії відповідача, як порушення процедури мобілізації та жодним чином не посилався на існування в нього діагнозу, який би свідчив про його непридатність до проходження військової служби.
У справі, що розглядається, суд встановлює, чи були законні підстави для прийняття акту індивідуальної дії, оскільки позивач стверджував, що має право на відстрочку та посилався на те, що виконав усі необхідні умови, встановлені чинним законодавством для того, щоби відповідний державний орган перевірив та оформив його право на відстрочку. Однак відповідач прийняв спірний наказ, проігнорувавши необхідність перевірки існування підстав, про які заявляв позивач як таких, за яких особа не підлягає призову.
Таким чином, суд не вважає висновки Верховного Суду беззастережно застосовними до питання, яке він вирішує у цій справі.
На підставі викладеного, суд робить висновок про задоволення позовних вимог.
VI. Судові витрати
З урахуванням висновку суду про задоволення позовних вимог, суд здійснює розподіл судових витрат на користь позивача .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.11.2025 “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час проведення мобілізації» в частині призову на військову службу під час проведення мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
3.Визнати протиправним і скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.11.2025 № 326 в частині призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаду, зарахування його до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 і приступлення ним до виконання службових обов'язків за посадою.
4.Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з дня набрання рішенням законної сили.
5.Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 2422 (дві тисчі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Оксана БОЙКО