15 грудня 2025 рокусправа № 380/19652/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36600, м. Полтава, вул. Гоголя, 34; код ЄДРПОУ 13967927) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18 липня 2025 року № 134650038467 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності з 13.05.2004 по 31.12.2004; з 01.01.2005 по 31.12.2005; 01.01.2006 по 31.12.2006; 01.01.2007 по 31.12.2007; 01.01.2008 по 31.12.2008, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, за результатами прийнято рішення №134650038467 від 18.07.2025 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди ведення підприємницької діяльності з 13.05.2004 по 26.01.2017, з 09.10.2018 по 31.10.2018. Зазначив, що ним подано усі оригінали документів, якими підтверджується, що за зазначені періоди здійснення підприємницької діяльності позивачем сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 06.10.2025 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.10.2025 за вх.№85891 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що до страхового стажу позивача не враховано періоди ведення підприємницької діяльності з 13.05.2004 по 26.01.2017, з 09.10.2018 по 31.10.2018, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про суми заробітної плати та сплачені страхові внески за вищезазначений період. Вказав, що відповідно до п. 31 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи, як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування; з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру. Аналіз наданих позивачем документів показав, що страховий стає становить 26 років 10 місяців 12 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 10.11.2025 витребувано у сторін додаткові докази.
14.11.2025 за вх.№91222 від позивача надійшла заява про долучення додаткових доказів.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви, визначено Головне управління ПФУ в Полтавській області.
За результатами розгляду поданої заяви, Головне управління ПФУ в Полтавській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії №134650038467 від 18.07.2025.
Відповідно до зазначеного рішення, страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 10 місяців 12 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком.
До страхового стажу не враховано періоди ведення підприємницької діяльності з 13.05.2004 до 26.01.2017, з 09.10.2018 по 31.10.2018, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про суми заробітної плати та сплачені страхові внески за вищезазначений період.
29.07.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про проведення перевірки щодо нарахування та сплати внесків за 2004-2008 роки у зв'язку з відсутністю даних.
Листом від 26.08.2025 за №1300-5901-8/110882, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача про відсутність законодавчих підстав для здійснення позапланової перевірки з питань подання відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 3-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону № 1788, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків.
Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 2 частини першої статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно з пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
З огляду на таке правове регулювання, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
- до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків;
- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 додатково лише за умови сплати страхових внесків;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.
При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом № 1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина третя статті 20 Законом № 1058-IV).
Обов'язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.
Верховний Суд в постанові від 26.10.2018 в справі № 643/20104/15-а зазначив:
« 39.1. Згідно п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, (в редакції постанови правління ПФУ від 07 липня 2014 року № 13-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. Відповідно до цього Порядку час роботи осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і на виключно їх праці, за період до 1 травня 1993 року зараховується в трудовий стаж за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності по загальній системі оподаткування до 01 липня 2000 року зараховується в страховий стаж за умови надання документів про сплату страхових внесків.
39.2. Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
39.3. Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку».
В спірному випадку, позивач не погоджується із діями відповідача саме в частині не зарахування до страхового стажу періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 13.05.2004 по 31.12.2008.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрований фізичною особою підприємцем - 05.05.2004.
На підтвердження здійснення підприємницької діяльності Пньовського В.Т. надано копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 05.05.2004 серії В01 №531460, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.
Також позивачем до позовної заяви долучені квитанції про сплату єдиного податку за липень - грудень 2004 року, травень - грудень 2005 року, червень - грудень 2006 року, квітень - грудень 2007 року, березень, квітень, червень- грудень 2008 року.
Крім того, позивачем подані до позовної заяви звіти суб'єкта малого підприємства фізичної особи-платника єдиного податку за четвертий квартал 2007 року, четвертий квартал 2006 року, четвертий квартал 2005 року, четвертий квартал 2004 року третій квартал 2008 року, третій квартал 2007 року, третій квартал 2006 року, третій квартал 2005 року, другий квартал 2008 року, другий квартал 2007 року,
Отже, враховуючи вищенаведене, позивач набув право на зарахування вказаних періодів до його трудового стажу, відтак відмова відповідача у зарахуванні до трудового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності з липня по грудень 2004 року, з травня по грудень 2005 року, з червня по грудень 2006 року, з квітня по грудень 2007 року, березень, квітень, з червня по грудень 2008 року є протиправною, а вказаний період здійснення підприємницької діяльності підлягає зарахуванню до трудового стажу позивача.
Щодо інших періодів, за які позивачем не надано доказів сплати страхових внесків, суд зауважує, що як вже зазначалось судом, з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Оформлення такої довідки за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) є обов'язковим відповідно до пункту 2.1. розділу П Порядку № 22-1.
Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).
Як встановлено судом, станом на день звернення до територіального органу Пенсійного фонду України у довідці з бази даних реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5) на позивача відсутні відомості щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у період з 13.05.2004 по 26.01.2017 та з 09.10.2018 по 31.10.2018.
Щодо спрощеної системи оподаткування, то така система запроваджена з 01.01.1999 на підставі Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98.
Згідно з статтею 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» дія цього Указу не поширюється на:
суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального торгового патенту;
фізичних осіб, які відповідно до законодавства України сплачують фіксований податок;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю підакцизними товарами (крім сфери громадського харчування).
Відповідно до статті 3 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, мають право обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності та місця її здійснення і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень за календарний місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності здійснює декілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи перераховують суми єдиного податку на окремий рахунок відділень Державного казначейства України
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
до місцевого бюджету - 55 відсотків;
до Пенсійного фонду України - 40 відсотків;
на обов'язкове соціальне страхування - 5 відсотків.
Статтею 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору до Державного інноваційного фонду; збору на обов'язкове соціальне страхування; відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; комунального податку; податку на промисел; збору на відрахування до Пенсійного фонду; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.
Таким чином, згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» платник єдиного податку не є платником збору на відрахування до Пенсійного фонду.
Отже, перебування фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування з 01.01.1999 підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку. Такий підприємець не є платником страхових внесків до Пенсійного Фонду України.
Суд також зазначає, що доказів підтвердження спірного періоду зайняття підприємницькою діяльністю, шляхом подання до територіального органу довідки із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК) судом не здобуто та позивачем суду не подано.
З наведеного мотиву суд критично оцінює долучений до позовної заяви лист ГУ ДПС у Львівській області, який датований датою 26.09.2025 №37678/6/13-01-13-03 про відсутність заборгованості.
Крім цього, відповідно, до довідки, виданої ГУ ДПС у Львівській області від 03.07.2025 №5375/АП/13-01-5203, судом встановлено, що відповідно до даних ІТС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 за період з 2004 року по 2008 рік сплатив такі податки та внески, а саме єдиний податок з фізичних осіб: 2004 рік - 780,00 грн, 2005 рік - 1170,00 грн, 2006 рік - 1170 грн, 2007 рік - 1350,00 грн, 2008 рік - 1350,00 грн, що фактично відповідає розмірам, сплаченим позивачем, відповідно до поданих квитанцій.
При цьому, як зазначалось судом, за періоди січня-червня 2004 року, січня - квітня 2004 року, січня - травня 2006 року, січня-лютого 2007 року та за січень, лютий, травень 2008 року, позивачем доказів сплати єдиного внеску позивачем не подано, а судом не здобуто.
З огляду на що, суд вважає, що підстави для зарахування зазначених періодів у відповідача були відсутні.
Згідно із ч.3 №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд наголошує, що у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.
Відомості щодо продовження за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, строку проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, до суду не надано.
Встановивши, що поданих документів щодо підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності не достатньо, відповідачу слід було продовжити строк розгляду заяви та поданих документів, а також направити відповідні запити щодо отримання відомостей та доказів сплати позивачем страхових внесків, документів про сплату єдиного податку, фіксованого податку, тощо.
Згідно із пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З аналізу наведених норм вбачається, що у зв'язку зі зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком пенсійний орган зобов'язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи, якими документами це підтверджується.
У разі прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії пенсійний орган повідомляє про це заявника із зазначає причини відмови.
У свою чергу предметом доказування у даній справі є встановлення, зокрема, чи діяв відповідач обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
Суд вважає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений права, що стосується предмету позову через те, що відповідач не отримав (не витребовував) та не перевірив дійсної сплати позивачем страхових внесків, податків, оскільки відповідачем не було вжито всіх передбачених законодавством заходів за для повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997 року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003 року, яке, відповідно до ч.1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.07.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, пенсійним органом зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.
Позивач просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності з 13.05.2004 по 31.12.2004; з 01.01.2005 по 31.12.2005; 01.01.2006 по 31.12.2006; 01.01.2007 по 31.12.2007; 01.01.2008 по 31.12.2008, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Оскільки, судом встановлено, що відповідачем протиправно не зараховано періоди провадження підприємницької діяльності позивачем за період з липня по грудень 2004 року, з травня по грудень 2005 року, з червня по грудень 2006 року, з квітня по грудень 2007 року, березень, квітень, з червня по грудень 2008 року, а тому з метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 №134650038467 від 18.07.2025 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до його страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності з липня по грудень 2004 року, з травня по грудень 2005 року, з червня по грудень 2006 року, з квітня по грудень 2007 року, березень, квітень, з червня по грудень 2008 року.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами суд.Відповідно до статті 139 КАС України, судовий збір необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36600, м. Полтава, вул. Гоголя, 34; код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 18.07.2025 №134650038467 про в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до його страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності з липня по грудень 2004 року, з травня по грудень 2005 року, з червня по грудень 2006 року, з квітня по грудень 2007 року, березень, квітень та з червня по грудень 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна