15 грудня 2025 рокусправа № 380/19457/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 3 поверх), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134550034102 від29.02.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.12.1992 по 26.03.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_2 та призначити пенсію за віком з 07.07.2025.
В обґрунтування позовних вимоги позивач зазначила, що звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134550034102 від29.02.2024, відповідач 1 відмовив у призначенні пенсії за віком, не врахувавши при цьому період роботи з 01.12.1992 по 26.03.2000. Вважає, що основним документом, який підтверджує страховий стаж є трудова книжка, а тому відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу вказаний період роботи. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 01.10.2025 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою від 17.10.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
04.11.2025 за вх.№87831 від представника ГУ ПФУ у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.12.1992 по 26.03.2000, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення, які не оформлені належним чином. Таким чином, страховий стаж позивача за наданими документами становить 20 років 07 місяців 15 днів. З врахуванням вищевказаного, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просить у задоволенні позову відмовити.
06.11.2025 за вх.№ 88594 від представника ГУ ПФУ в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області 29.02.2024 жодного рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по віку не приймало, тому позовна вимога «визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134550034102 від 29.02.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по віку» не підлягає задоволенню.
Також зазначив, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви від 07.07.2025 призначення пенсії за віком позивачем, встановлено: необхідний вік для призначення пенсії - 60 років; вік заявника на дату звернення - 63 роки; необхідний страховий стаж - не менше 22 років; страховий стаж заявника - 20 років 07 місяців 15 днів. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.12.1992 по 26.03.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.11.1980, оскільки наявне виправлення в даті наказу на звільнення з роботи, яке не завірене належним чином. Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Просить у задоволенні позову відмовити.
26.11.2025 за вх.№94283 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог. Зазначив, що ним помилково зазначено дату прийняття рішення « 29.02.2024» замість правильної « 14.07.2025».
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
07.07.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
У відповідності до Порядку 22-1 підрозділом, відповідальним за розгляд заяви позивача від 07.07.2025 та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду поданих документів управлінням було прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії від 17.07.2025 №134550034102.
У вказаному рішенні зазначено таке:
«Страховий стаж особи становить 20 років 07 місяців 15 днів.
До страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 01.12.1992 по 26.03.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.11.1980, оскільки наявне виправлення в даті наказу на звільнення з роботи, яке не завірене належним чином.
Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого п. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закон № 1058-IV) принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулюються цим законом.
Згідно з п. 1 ч. 1ст. 8 Закону № 1058-ІVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються, у тому числі, пенсія за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-ІV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (п. 1).
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, за періоди до впровадження персоніфікованого обліку відповідно до чинного законодавства основним та достатнім документом (за наявності відповідних записів в ній), що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як встановлено судом, відповідачем не зараховано період роботи позивача з 01.12.1992 по 26.03.2000, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення, яке не оформлені належним чином.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Суд зауважує, що хоча у трудовій книжці позивача наявні виправлення дати наказу про звільнення, однак не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також судом встановлено, що позивач звертався до Державного архіву Львівської області із заявою в якій просив видати архівну довідку про стаж роботи в ТзОВ «Росинка-2» за період з 01.12.1992 по 26.03.2000.
Відповідно до інформаційної довідки №Г-2381/07-12 від 05.09.2025 позивача повідомлено, що документи ТзОВ «Росинка-2» в Державний архів Львівської області на зберігання не надходили, тому надати архівну довідку про стаж праці за період з 01.12.1992 по 23.06.2000 неможливо.
При цьому, на переконання суду, незначне виправлення у даті наказу про звільнення з роботи позивача шляхом повторного наведення ручкою цифри « 6», саме по собі, як єдиний недолік, в спірному випадку не може бути свідченням про недостовірність вказаного запису у трудовій книжці позивача та відсутність у нього стажу роботи з 01.12.1192 року по 23.06.2000 рок
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, також період роботи з 01.12.1192 року по 23.06.2000 в ТзОВ «Росинка-2», а відтак, наявні правові підстави для скасування рішення №134550034102 від 14.07.2025 про відмову у призначені пенсії позивачу.
При цьому, суд зауважує, у прохальній частині позовної заяви позивачем зазначено дату прийняття оскаржуваного рішення №134550034102 - « 29.02.2024», однак, як встановлено судом, таке прийнято 14.07.2025.
Щодо обраного способу захисту порушеного права та вимог зобов'язального характеру, суд вказує про таке.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Відтак, враховуючи, що під час розгляду цієї справи позивачем підтверджено період роботи з 01.12.1192 року по 23.06.2000 в ТзОВ «Росинка-2», суд дійшов висновку, що цей період не зарахований до загального стажу суб'єктом владних повноважень безпідставно.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд бере до уваги той факт, що фактично підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу було не врахування спірного періоду до страхового стажу.
З огляду на викладене вище, встановлене порушення рішенням відповідача прав позивача , з урахуванням заявлених вимог, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, буде зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області (як суб'єкта владних повноважень, який здійснював розгляд заяви позивачки та відмовив у призначенні пенсії) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.12.1192 року по 23.06.2000 в ТзОВ «Росинка-2» та зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області повторного розгляду заяви ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 3 поверх) №134550034102 від 14.07.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 3 поверх) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи з 01.12.1992 по 26.03.2000.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у мотивувальній частині рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна