12 грудня 2025 рокусправа № 380/11588/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Наказ начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (про особовий склад) № 237-ОС від 24.02.2025, відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІ.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 21.02.2024 ним було укладено контракт із Державною прикордонною службою України (в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про проходження громадянами України військової служби зі строком дії один рік, з 21.02.2024 по 20.02.2025.
Відповідно до пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Так, незважаючи на закінчення строку контракту, 24.02.2025 відповідачем прийнято наказ №237-ОС, яким позивачу продовжено дію контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану з 21.02.2025.
Позивач вважає вказаний вище наказ протиправним, адже він не висловлював бажання продовжувати військову службу, а тому просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ухвалою про відкриття спрощеного позовного провадження, відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Однак, станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи від відповідача на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_4 ) на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії - мінометника першої групи мінометів відділення вогневої підтримки третього відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ).
21.02.2024 між позивачем та начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу зі строком дії один рік, з 21.02.2024 по 20.02.2025. Контракт набрав чинності 21.02.2024 на підставі наказу від 22.02.2024 №253-ОС.
Наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.02.2025 №237-ОС позивачу продовжено термін дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану з 21.02.2025.
Вважаючи наказ щодо продовження дії контракту понад встановлений термін протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку вказаним спірним правовідносинам, суд застосовує наступні правові норми.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону, у частині п'ятій якої наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
Так, за приписами пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII (у редакції, чинній як на дату прийняття оскаржуваного наказу) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Із змісту наведених вище норм вбачається, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за контрактом, який укладено під час дії воєнного стану, у разі закінчення строку дії контракту, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.
За правилами п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону №2232-XII (у редакції, чинній як на дату прийняття оскаржуваного наказу), для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Указаним законодавчим положенням кореспондують нормативні приписи абз. 9 п. 41 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009), за яким під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Отже, станом на дату прийняття оскаржуваного наказу, законодавством була передбачена можливість продовження дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, 21.02.2024 між позивачем та начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу зі строком дії один рік, з 21.02.2024 по 20.02.2025. Контракт набрав чинності 21.02.2024 на підставі наказу від 22.02.2024 №253-ОС.
Вказаний контракт був підписаний під час дії воєнного стану, який введений на території України з 24.02.2022. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази висловлення позивачем бажання продовжувати військову службу після закінчення строку такого контракту.
Таким чином, у позивача, на підставі приписів пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII (у редакції, чинній як на дату прийняття оскаржуваного наказу) виникло право на звільнення з військової служби після закінчення строку контракту.
Водночас, аналіз п.30 та п.31 Положення №1115/2009, якими нормативно врегульовано порядок укладення контракту, дає можливість суду дійти висновку, що оскільки контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракт, а один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця, а відтак будь які зміни, які вносяться у такий контракт, повинні узгоджуватись сторонами укладення такого, підписувати такі зміни повинні сторони, які погодили внести такі, отримавши свій примірник, як доказ погодження волевиявлення.
Як це врегульовано п.31 Положення №1115/2009, оскільки контракт є підставою для видання наказу про прийняття громадянина на військову службу за контрактом, про продовження військової служби за новим контрактом, про залишення військовослужбовця на службі понад граничний вік перебування на військовій службі, відтак і внесення змін у контракт щодо строку дії такого водночас за погодженням сторін контракту, є підставою прийняття наказу, як управлінського документа щодо введення таких змін в дію.
Наведене кореспондує пункту 4 Контракту, підписаного позивачем та відповідачем, де зазначено, що зміни та доповнення до Контракту вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству.
Між тим, оскаржуваний наказ начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.02.2025 №237-ОС, яким позивачу продовжено термін дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану з 21.02.2025 без попередньо внесення у контракт від 21.02.2024 змін сторонами контракту, перебував поза межами правового поля.
Більше того, самостійне продовження відповідачем терміну дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану суперечить п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону №2232-XII та абз. 9 п. 41 Положення №1115/2009 та пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону №2232-XII.
У контексті наведеного суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». ЄСПЛ у цій справі зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що відповідачем в односторонньому порядку без узгодження з позивачем протиправно продовжено строку дії його контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.02.2025 №237-ОС в частині, що стосується ОСОБА_1 є протиправним, оскільки такий прийнятий без правових підстав, а відтак є таким що підлягає скасуванню.
Водночас, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Частиною ч. 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Водночас, позовна заява та судове рішення у цій справі не містить вимог зобов'язального характеру.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення у справі №380/11588/25, оскільки таке виконується самостійно, наказ від 24.02.2025 №237-ОС вважається скасованим з дати набрання судовим рішенням законної сили, без необхідності вчинення відповідачем додаткових дій.
Щодо вимог позивача допустити негайне виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Водночас негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення.
Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається ст.371 КАС України.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду:
1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;
5) уточнення списку виборців;
6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;
7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283, пунктами 1 і 2 частини першої статті 289 цього Кодексу.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення:
1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті;
2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;
4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Враховуючи наведені норми, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для звернення ухваленого рішення до негайного виконання, оскільки таке не підпадає під жодну з перелічених вище ознак.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Щодо судового збору, то оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, тому відповідно до ст.139 КАС України, такий розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.02.2025 №237-ОС «Про особовий склад» в частині продовження терміну дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна