про повернення позовної заяви
12 грудня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2232/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., перевіривши матеріали адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 21 листопада 2025 року надійшов позов Військової частини НОМЕР_1 (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 152 667 гривень 20 коп. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Ухвалою від 27 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху; запропоновано позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання даної ухвали надати до суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника): заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку та доказами поважності причин його пропуску; уточнену позовну заяву з викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення з відповідача переплати грошового забезпечення в повному розмірі за липень 2022 року; та зазначенням відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору з наданням доказів направлення на останню відому адресу відповідача вимоги про сплату надміру сплачених коштів; документу про сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою суду від 09 грудня 2025 року продовжено військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, запропоновано позивачу протягом 3 (трьох) календарних днів з дня отримання даної ухвали надати до суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) уточнену позовну заяву з викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення з відповідача переплати грошового забезпечення в повному розмірі за липень 2022 року.
На виконання вимог ухвали від 27 листопада 2025 року від представника позивача 05 грудня 2025 року надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що у зв'язку з тим, що з першого дня широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України (тобто з 24.02.2022) командування та особовий склад військової частини НОМЕР_1 з метою проведення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України залишило пункт постійної дислокації в м. Костянтинівка Донецької області (по якому неодноразово було нанесено ворожі артилерійсько ракетні удари) та по теперішній час перебуває в районах ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей, де бере безпосередню участь у бойових діях, захищаючи державний суверенітет та цілісність України.
Військова частина НОМЕР_1 є бойовим підрозділом, здійснює заходи по стримуванню російської агресії безпосередньо на лінії зіткнення, виконує бойові завдання із захисту територіальної цілісності України. Особливості бойових дій вимагають від командування забезпечувати постійну мобільність підрозділу, широко використовувати тактичні прийоми оборони, атаки, маневру. Ведення противником постійної розвідки та знаходження штабно-адміністративного апарату військової частини в зоні бойових дій, окрім суворого дотримання режиму таємності, зумовлює необхідність проведення постійної передислокації місця знаходження останнього.
Фундаментальним та основним завданням військової частини є виконання завдань із захисту територіальної цілісності України, при цьому висока динамічність бойових дій насамперед, вимагає максимального напруження та залучення всіх наявних в розпорядженні військової частини сил та засобів, що нерідко зумовлює потребу відкладення на пізніше інших завдань, які також стоять перед військовою частиною.
Зазначені обставини були одним із чинників, які потягли затягування проведення начальником фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 перевірки нарахованого та виплаченого військовослужбовцю у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 грошового забезпечення.
Командуванню військової частини НОМЕР_1 не було відомо фактів як недоплати, так і переплати грошового забезпечення відповідачу, тому наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.11.2023 № 1240 “Про підсумки службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 за фактом нез'явлення на службу з лікувального закладу» не було визначено строків, в межах яких начальнику фінансово-економічної служби належало провести вище зазначену перевірку. З огляду на викладене, щодо строків проведення перевірки, командування військової частини НОМЕР_1 не вбачає в діях начальника фінансово-економічного служби ознак неналежного виконання своїх обов'язків.
Про наявність факту переплати відповідачу грошового забезпечення командуванню військової частини НОМЕР_1 стало відомо з рапорту начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_2 за вх.18940/р від 14.09.2025р. З метою перевірки інформації викладеної у рапорті начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_2 військова частина НОМЕР_1 вимушена була провести службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли неналежному виконанню службових обов'язків колишнім військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_1 , що призвело до надлишкової виплати грошового забезпечення за липень 2022 року. Підсумки службового розслідування викладені у наказі №1108 (з основної діяльності) від 14.10.2025 “Про підсумки службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов'язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за липень 2022 року та надлишкову виплату додаткової винагороди за липень 2022 року молодшому сержанту ОСОБА_1 ».
Крім цього відповідно до судової практики невід'ємною складовою підстави звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів є наявність витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але ТУ ДБР, розташоване у м. Краматорську тільки 06.02.2024 року сформували відповідний витяг (а внесли інформацію лише 06.02.2024 року) щодо військовослужбовця ОСОБА_1 .
Зазначає також, що навіть за умови обізнаності в наявності факту переплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , в силу певних обставин (зазначених нижче) військова частина НОМЕР_1 не мала б змоги звернутися до суду за захистом свого право з огляду на наступне.
Так, військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , тобто не має банківських рахунків, не володіє та не розподіляє кошти. Фінансування грошового забезпечення військовослужбовців, оплати за виконання рішень судів та зокрема оплата судового збору проводиться виключно військовою частиною НОМЕР_2 на підставі рапортів/заявок військової частини НОМЕР_1 .
З липня 2024 року заявки про оплату судового збору подані військовою частиною НОМЕР_1 не виконуються через відсутність фінансування.
Так, листом №117/21365 від 13.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомило, що заявки про потреби у грошових коштів для оплати судового збору направлені до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України. Але фінансування на даний час відсутнє і буде відновлено лише після внесення Міністерством фінансів України відповідних змін до кошторису Міністерства оборони України після внесення змін до Державного бюджету України 2024.
18 вересня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" щодо фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони».
Починаючи з середини січня 2025 року - здійснюється часткове фінансування.
Тобто у період часу з червня 2024 по березень 2025 року через відсутність фінансування - Військова частина НОМЕР_1 було позбавлена можливості реалізувати своє право на звернення до суду через неможливість сплатити судовий збір за таке звернення.
Окремо також звертає увагу суду на той факт, що у військовій частині НОМЕР_1 з травня 2024 року по березень 2025 року була вакантна посада помічника командира батальйону з правової роботи. Тимчасово обов'язки помічника командира батальйону з правової роботи виконував молодший сержант ОСОБА_3 , командир 4 відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти, тобто особа яка має інші функціональні обов'язки та задачі, залучалась до бойових дій та задач і вже після цього займалась правовою роботою за вакантною посадою.
Також позивач зазначає, що місто Костянтинівка та місто Краматорськ Донецької області постійно піддаються ворожим обстрілам та бомбардуванням. Фактично щодня відбувається нанесення, окупаційними військами російської федерації, ударів керованими авіабомбами, здійснення скидів засобів ураження з використанням FPV дронів, нанесення ударів з використанням безпілотних літальних апаратів типу “Шахед», “Герань».
Вказані протиправні дії зумовлюють командування військової частини НОМЕР_1 здійснювати постійну передислокацію особового складу, озброєння та матеріальних ресурсів підрозділу, вживання додаткових заходів щодо маскування місць перебування підрозділу. Крім того обстріли та бомбардування завдають ушкоджень інфраструктурі міста, що спричиняє постійне та тривале відключення електроенергії по місту. Вказані терористичні дії зі сторони окупаційних військ російської федерації носять постійний та систематичний характер.
За таких обставин представник позивача просив визнати поважними причини пропуску Військовою частиною НОМЕР_1 строку звернення до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та поновити строк у справі № 360/2232/25.
Також на виконання вимог ухвали від 27 листопада 2025 року від представника позивача 05 грудня 2025 року надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору від 05 грудня 2025 року № 2164-5308-7383-0441 на суму 2422,40 грн.
На виконання ухвали суду від 09 грудня 2025 року надано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Отже, стаття 160 КАСУ не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті. Ця позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23.
Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з'ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАСУ, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо. Крім того, військовою частиною НОМЕР_1 додано до заяви докази, які нею вважаються за необхідне надати суду, якщо ж вони при розгляді справи не підтвердять позовні вимоги, то це є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 КАС вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена. Отже, лише після відкриття провадження суд має розглядати наявні докази та доводи сторін і в разі прийняття рішення, яке не задоволить інтереси Позивача, у нього виникне право апеляційного оскарження такого рішення.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Отже застосовуючи процесуальні норми суд має керуватися принципом розумності, відповідно до якого застосування цих норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26.09.2023 у справі № 200/4381/22, від 05.10.2023 у справі №200/3924/22.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 01.03.2002, заява № 48778/99, пункт 25).
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
В ухвалі від 27 листопада 2025 року суд дійшов висновку, що позивач звернувся з даним позовом з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 06.04.2023 у справі № 320/7204/21 Верховний Суд дійшов таких висновків:
«Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви…
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15 вересня 2005 року позивач прибув до військової частини для подальшого проходження військової служби на посаді начальника приймального радіовузла Р-450 радіозводу радіороти командного пункту військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29 грудня 2006 року № 269 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем через притягнення його до повної матеріальної відповідальності на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 22 грудня 2006 року № 526.
Станом на момент видання наказу про звільнення відповідача (2006 рік) військова частина НОМЕР_2 знала про завдання відповідачем матеріальної шкоди, а отже, саме з цього часу виникли підстави для пред'явлення визначених законом вимог і, відповідно, розпочався перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі, відповідно до пункту 31 Положення.
Проте, як зазначалося вище, з указаним позовом військова частина НОМЕР_1 , як правонаступник військової частини НОМЕР_2 звернулася до адміністративного суду лише 05 червня 2021 року, тобто з пропуском тримісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування у цій категорії спорів процесуальних строків звернення до суду, передбачених КАС України, викладена у постановах Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 620/1720/20, від 28 січня 2021 року у справі № 140/6315/20, від 24 червня 2021 року у справі №420/4099/20..».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.11.2023 № 1240 “Про підсумки службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 за фактом нез'явлення на службу з лікувального закладу» молодшого сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, накладено дисциплінарне стягнення - оголошено сувору догану. Зобов'язано начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 здійснити перевірку нарахованого та виплаченого військовослужбовцю у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 грошового забезпечення.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.06.2025 № 183, молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , колишнього бойового медика 3 аеромобільно - десантного взводу 1 аеромобільно-десантної роти з “06» лютого 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлено облікові документи до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, як у листопаді 2023 року при винесенні наказу від 29.11.2023 № 1240 “Про підсумки службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 за фактом нез'явлення на службу з лікувального закладу», так і станом на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини у лютому 2024 року, позивачеві було відомо знала про переплату відповідачеві грошового забезпечення, а отже, саме з цього часу виникли підстави для пред'явлення визначених законом вимог і, відповідно, розпочався перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі.
Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд зазначає таке.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
З наведеного слідує, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Щодо посилання представника позивача на те, що з 24.02.2022 по теперішній час командування та особовий склад військової частини НОМЕР_1 перебуває в районах ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей, де бере безпосередню участь у бойових діях, а місто Костянтинівка та місто Краматорськ Донецької області постійно піддаються ворожим обстрілам та бомбардуванням, тривале відключення електроенергії по місту, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Крім того, питання здійснення правосуддя в умовах воєнного стану регламентовано статтею 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до положень якої правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України (частина перша). Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (частина друга).
У зв'язку з введенням воєнного стану на території України, Рада Суддів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, в яких зазначено виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану (п. 6).
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України та проходження військової служби не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Також, Верховним Судом у постанові від 24.07.2024 у справі № 760/8560/21 зроблено висновок, що непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сил характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лих (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, як хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Ураховуючи те, що перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення РФ на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнана поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Суд зазначає, що з моменту виникнення у позивача права на звернення до суду з цим позовом по теперішній час воєнний стан в Україні триває. Разом з цим, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду вчасно будь-яким способом, як то направлення позовної заяви засобами поштового зв'язку, подання позову нарочним способом або звернення через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Щодо тверджень представника позивача про перебування командування та особового складу військової частини НОМЕР_1 в районах ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей, та безпосередню участь у бойових діях, суд зазначає, що такі обставини дійсно можуть створювати істотні перешкоди та труднощі для своєчасного звернення до суду, а тому можуть бути визнаними поважною причиною пропуску такого строку.
Разом з тим, представником позивача не додано до матеріалів позовної заяви доказів на підтвердження того, що все командування та ввесь особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі працівники юридичного відділу (відділу правового забезпечення) у період з 24.02.2022 по теперішній час безперервно беруть участь у бойових діях.
Сама по собі обставина дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 не свідчить про пропуск строку звернення до суду внаслідок виникнення обставини непереборної сили, і така обставина не стала перешкодою для звернення позивача до суду з цим позовом через підсистему «Електронний суд» 21.11.2025.
Разом з тим, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування військової частини та всього її особового складу в районах ведення бойових дій об'єктивно унеможливила виконання позивачем зазначеної процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв'язку перебуванням всього особового складу військової частини, у тому числі фінансово-економічної служби військової частини, якій наказом командира військової частини від 29 листопада 2023 року № 1240 наказано здійснити перевірку нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з 31 липня 2022 року по теперішній час та у разі встановлення факту виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 за період з 31 липня 2022 року по теперішній час в більшому, ніж передбачено чинним законодавством розмірі, вжити передбачених чинним законодавством заходів щодо негайного утримання надмірно виплаченого грошового забезпечення та додаткової винагороди, а також невідкладно доповісти рапортом командиру військової частини НОМЕР_3 , в районах ведення бойових дій та пропуском строку звернення до суду, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили.
Заява представника позивача містить загальні посилання на запровадження воєнного стану та перебування командування і особового складу військової частини НОМЕР_1 в районах ведення бойових дій, однак не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці обставини об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Щодо наданих представником позивача скріншотів з офіційного вебсайту Краматорської міської ради на підтвердження обстрілів м. Краматорськ, суд зауважує, що майже всі вони стосуються періоду жовтень-листопад 2025 року і містять загальну інформацію щодо обстановки з обстрілами у м. Краматорську, проте, як зазначено вище, представником позивача не додано до матеріалів позовної заяви доказів на підтвердження того, що все командування та ввесь особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі працівники юридичного відділу (відділу правового забезпечення) у період з 24.02.2022 по теперішній час дислокуються у АДРЕСА_1 безперервно беруть участь у бойових діях.
Посилання представника позивача на обов'язкову наявність витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань як на підставу для звернення до суду з цим позовом суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки з 06.02.2024 (дата внесення інформації до ЄРДР територіальним управлінням ДБР) до моменту звернення до суду минуло більше ніж півтора роки, при цьому проведення досудового розслідування в даному випадку не є обов'язковою умовою, яка повинна передувати зверненню до суду з заявленими вимогами.
Щодо посилання представника позивача на відсутність фінансування військової частини НОМЕР_1 для сплати судового збору як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд зазначає, що обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. Водночас судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.
Усталеною також є судова практика щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Крім того, у разі відсутності фінансування позивач може звернутися до суду з клопотанням про зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат у відповідності до вимог статті 133 КАС України.
З огляду на наведене, посилання позивача на неможливість вчасної сплати судового збору за подання позовної заяви як на поважну причину пропуску строку є безпідставними.
Також відхиляються посилання представника позивача на те, що з травня 2024 року по березень 2025 року була вакантна посада помічника командира батальйону з правової роботи, оскільки, по-перше, як встановлено судом, про надлишкову виплату грошового забезпечення відповідачу позивач мав дізнатися ще у 2023 році, по-друге, позивачем не надано суду доказів того, що з 2023 року по теперішній час у відділі з правової роботи взагалі були відсутні працівники. Відтак, наявність вакантної посади помічника командира батальйону з правової роботи не може бути виключною підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Крім того, негайне та невідкладне вжиття заходів щодо проведення перевірки виплаченого відповідачу грошового забезпечення, а також утримання надмірно виплаченого грошового забезпечення, було доручено фінансово-економічній службі військової частини, яка такі дії вчинила тільки у вересні 2025 року після спливу майже двох років з дня відповідного доручення, та вже після увільнення відповідача з займаної посади, призупинення його військової служби з 06 лютого 2024 року за наказом командира військової частини від 14 лютого 2024 року № 47, а також виключення відповідача з особового складу військової частини з 06 лютого 2024 року за наказом від 27 червня 2025 року № 183.
Вказані обставини також свідчать, що відсутність в особовому складі позивача помічника командира батальйону з правової роботи з травня 2024 року по березень 2025 року не призвела до порушення строку звернення до суду, тому така обставина не може бути й підставою для поновлення цього строку.
Таким чином, жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у клопотанні не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім того, в ухвалі суду від 27.11.2025 про залишення позовної заяви без руху запропоновано позивачеві надати уточнену позовну заяву з викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення з відповідача переплати грошового забезпечення в повному розмірі за липень 2022 року.
Ухвалою суду від 09.12.2025 продовжено військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення цього недоліку.
В заяві від 05.12.2025 позивач зазначив, що фактичні обставини наведені в пункті 1 позовної заяви, а правове обґрунтування стягнення коштів зазначено в пунктах 3.1 та 3.2 позовної, а саме: стосовно грошового забезпечення:
“згідно з п.15 Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.»
стосовно стягнення розміру премії: “Відповідно до пункту 3 розділу XVІ Порядку № 260 виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 5 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 розділу XVІ Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячна премія не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.»
стосовно стягнення розміру додаткової винагороди: “На період подій питання виплати додаткової винагороди регулювалось окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, в якому зазначено, що виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини, накази на виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів. Окрім цього, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.»
На виконання ухвали суду від 09.12.2025 надано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Отже, стаття 160 КАСУ не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті. Ця позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23.
Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд зауважує, що частина п'ята статті 160 КАС України містить вимоги, які пред'являються процесуальним законодавством, до форми та змісту позовної заяві.
Зокрема, пунктами 4 та 5 частини п'ятої статті 160 КАС України передбачено, що у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Судом запропоновано представнику позивача, який в межах спірних правовідносин є суб'єктом владних повноважень, викласти свої позовні вимоги з обґрунтуванням звернення за стягненням з відповідача переплати грошового забезпечення саме в повному розмірі за весь липень 2022 року, з огляду на те, що відповідач з 11.07.2022 по 29.07.2022 перебував на стаціонарному лікуванні, а отже - мав право на отримання грошового забезпечення за цей період.
Крім того, в порушення пункту 5 частини п'ятої статті 160 КАС України позивачем не зазначено доказів, що підтверджують обставини стосовно здійснення переплати відповідачу грошового забезпечення за весь липень 2022 року, матеріалами справи підтверджується, що позивач повинен був прибути за місцем служби 30.07.2022.
Суд зауважує, що відповідні вимоги щодо змісту позовної заяви встановлені пунктами 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України, і перевірка позовної заяви на відповідність цим вимогам не свідчить про надання судом оцінки обставинам справи та доказам, обраному позивачем способу захисту порушеного права на стадії відкриття провадження у справі.
Також суд зазначає, що цей недолік позовної заяви є не єдиним, який не усунено представником позивача.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи обставини, зазначені вище, позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяА.Г. Секірська