Іменем України
12 грудня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1963/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Кім Валерії Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Кім Валерія Валеріївна (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі -ГУНП в Луганській області, відповідач), з такими позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій за 2015 та 2017 роки в розмірі 40 539,80 грн, з одночасною компенсацією сум утриманого податку;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій за 2015 та 2017 роки в розмірі 40 539,80 грн, з одночасною компенсацією сум утриманого податку.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , майора поліції (0121129), командира взводу № 1 роти № 2 батальйона поліції особливого призначення ГУНП в Луганській області наказом ГУНП в Луганській області від 06.06.2025 № 151 о/с з 09.06.2025 переведено для подальшого проходження служби до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Рапортом від 28.06.2025 позивач звернувся до відповідача щодо надання інформації та копій документів. За результатами розгляду рапорту відповідач листом від 28.07.2025 № 14696/111/19/01-2025 надав позивачу відповідь та копії витребуваних документів.
З довідки від 15.07.2025 № 2065/11119-2025 вбачається, що протягом 2015 та 2017 років позивачем не використана додаткова відпустка, як учасника бойових дій. З довідки про доходи від 22.07.2025 № 201/111/22-2025 вбачається, що протягом 2015-2025 років з позивачем не здійснено повного розрахунку з компенсації невикористаних додаткових відпусток, як учасника бойових дій, за 2015, 2017 роки. Вищезазначені довідки отримані позивачем 28.07.2025 з супровідним листом № 14696/111/19/01-2025.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , виданим 06.11.2015 ГУНП в Луганській області.
У зв'язку із відсутністю трудових відносин між позивачем та відповідачем станом на день подання позовної заяви, перерахунок та виплата зазначених складових грошового забезпечення, додаткових видів виплат, винагороди та компенсацій відповідачем позивачу неможлива.
Позивач вважає протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо не здійснення відповідних розрахунків та виплат протягом періоду служби в ГУНП в Луганській області.
З огляду на вищенаведене, враховуючи вимоги чинного законодавства України, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом свої прав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач через підсистему «Електронний суд» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що нормами спеціального законодавства чітко визначено, що єдиною підставою виплати компенсації за дні невикористаних відпусток під час проходження служби поліцейським є звільнення зі служби в поліції. За наслідками переведення - поліцейський залишається на службі в поліції, але змінює посаду або місце служби, за поліцейським зберігаються звання, вислуга років, соціальні гарантії та загальний стаж служби в поліції.
Згідно довідки про проходження служби в поліції ОСОБА_3 та витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 06.06.2025 № 151 о/с відповідно до ч. 8 та ч.9 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» позивача переведено для подальшого проходження служби до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", з 09.06.2025.
Підставою видання наказу відповідача від 06.06.2025 № 151 о/с є лист Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 14.05.2025 № 6552- 2025.
Таким чином, позивач наказом ГУНП в Луганській області від 06.06.2025 № 151 о/с переведений до іншого підрозділу Національної поліції України для подальшого проходження служби, а не звільнений зі служби в поліції, а тому вимоги ОСОБА_3 щодо зобов'язання ГУНП в Луганській області нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015 та 2017 роки у розмірі 40 539,80 грн., є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного, просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , є учасником бойовий дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 06.11.2015 ГУНП в Луганській області.
Відповідно до витягу з наказу начальника ГУНП в Луганській області (по особовому складу) від 06.06.2025 № 151 о/с майора поліції ОСОБА_4 (0121129), командира взводу № 1 роти № 2 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Луганській області, переведено для подальшого проходження служби за ст. 65, п. п. 8, Закону України «Про Національну поліцію» до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють", з 09.06.2025.
В наказі зазначено, що додаткову оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 11 діб не використано, щорічну основну оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 20 діб не використано, додаткову оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 12 діб не використано, щорічну чергову оплачувану відпустку за 2023 рік у кількості 30 діб не використано, щорічну чергову оплачувану відпустку за 2024 рік у кількості 30 діб не використано, додаткову оплачувану відпустку за 2024 рік у кількості 02 діб не використано, щорічну чергову оплачувану відпустку за 2025 рік у кількості 30 діб не використано, додаткову оплачувану відпустку за 2025 рік у кількості 15 діб не використано.
28.06.2025 позивач звернувся до відповідача з рапортом наданням інформації та копій документів щодо проходження служби.
За результатами розгляду рапорту відповідач листом від 28.07.2025 № 14696/111/19/01-2025 надав позивачу відповідь та копії витребуваних документів.
Зі змісту довідки від 15.07.2025 № 2065/11119-2025 вбачається, що позивач проходив службу в ГУНП в Луганській області з 07.11.2015 по 09.06.2025. За наявними обліковими даними УКЗ ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 за період проходження служби в ГУНП в Луганській області використав додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій у кількості 14 днів за 2016, 2018 - 2025 роки.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем використано додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій, у кількості 14 днів за 2016, 2018 - 2025 роки.
У вказаній вище довідці відсутня інформація про використання позивачем додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015 та 2017 роки.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на час набуття позивачем статусу учасника бойових дій) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на час набуття позивачем статусу учасника бойових дій), військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи встановлено, що позивач є учасником бойовий дій. Вказаний факт підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 06.11.2015 ГУНП в Луганській області.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Також, як вже зазначав суд раніше, відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі-Закон 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а 15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 25.02.2021 у справі № 640/8451 /20, від 3 1.01.2025 у справі № 520/16482/23.
Частиною 1 ст. 60 Закону 580-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Згідно ч. 10 ст. 93 Закону 580-VIII передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Відповідно до абзацу 7 пункту 8 розділу ІІІ наказу МВС України від 06.04.2016 № 260, яким затверджено «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», визначено що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи.
Підстави звільнення зі служби в поліції визначені ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Таким чином, при звільненні поліцейський припиняє службові відносини з Національною поліцією, поліцейський втрачає статус працівника поліції, а також втрачає певні пільги та гарантії, які пов'язані зі статусом поліцейського.
Підстави та порядок переведення поліцейських визначений ст. 65 Закону 580-VIII.
Частиною 7 ст. 65 Закону 580-VIII визначено, що переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
Частиною 8 ст. 65 Закону 580-VIII визначено, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Частиною 9 ст. 65 Закону 580-VIII закріплено, що переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Таким чином, за наслідками переведення поліцейський залишається на службі в поліції, але змінює посаду або місце служби, за поліцейським зберігаються звання, вислуга років, соціальні гарантії та загальний стаж служби в поліції.
Як вже зазначив суд раніше, відповідно до витягу з наказу начальника ГУНП в Луганській області (по особовому складу) від 06.06.2025 № 151 о/с майора поліції ОСОБА_4 (0121129), командира взводу № 1 роти № 2 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Луганській області, переведено для подальшого проходження служби за ст. 65, п. п. 8, Закону України «Про Національну поліцію» до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", з 09.06.2025.
При цьому, позивачем не надано до суду заперечень проти вищенаведених обставин, як і не надано інших доказів на їх спростування.
Таким чином, з наведеного вбачається, що позивача не було звільнено зі служби, оскільки виключення зі списків особового складу ГУНП в Луганській області з метою подальшого проходження служби в Департамент поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " не є тотожним звільненню зі служби.
Отже, позивач продовжує проходити службу, а тому підстави для виплати йому компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за спірний період, на час звернення позивача до суду з даним позовом, відсутні.
Суд зауважує, що право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, у разі їх наявності, виникне у позивача при звільненні зі служби або зміні чинного законодавства.
Оскільки за даними спірними правовідносинами позивач не звільнений зі служби та продовжує службу в іншому підрозділі поліції, а тому він не набув права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, відтак позовні вимоги в цій справі є необґрунтованими та передчасними.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи встановлені обставини справи та вказані вище норми права, якими урегульовані спірні відносини, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити у повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судовим збором судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені позову Кім Валерії Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова