15 грудня 2025 року справа №320/29159/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Київській області про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у перерахуванні пенсії позивачу, та відповідно, зобов'язання відповідача призначити, здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання:
- уточненої позовної заяви.
Позивачем подано заяву про усунення недоліків, до якої додано уточнену позовну заяву, в якій останній просить:
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ- 22933548) у перерахуванні пенсії відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», призначеної ОСОБА_1 , з урахуванням заробітної плати за період з 22.04.1985 року по 15.06.1992 року на підставі архівної справи №04-12/593-1, виданої муніципальною бюджетною установою «Архів м. Тинди» від 06.04.2021 року та на підставі архівної справи №04-12/594-л, виданої муніципальною бюджетною установою «Архів м. Тинди» від 06.04.2021 року, за заявою від 18.07.2022 року.
Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ- 22933548) перерахувати пенсію відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», призначену ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати за період з 22.04.1985 року по 15.06.1992 року на підставі архівної справи №04-12/593-л, виданої муніципальною бюджетною установою «Архів м. Тинди» від 06.04.2021 року та на підставі архівної справи №04-12/594-л, виданої муніципальною бюджетною установою «Архів м. Тинди» від 06.04.2021 року на підставі заяви від 18.07.2022 року.
Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Ухвалою суду відкрито провадження в справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши обставини справи, судом було встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в м. Києві, як отримувач пенсії за віком згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
З листа ГУ ПФУ в м. Києві від 05.01.2024р. позивач дізнався про те, що йому відмовлено у перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за період з 22.04.1985р. по 15.06.1992р. на підставі архівної справи № 04-12/593-л, виданої муніципальною бюджетною установою «Архів м. Тинди» від 06.04.2021р. та на підставі архівної справи № 04-12/594-л, виданої муніципальною бюджетною установою «Архів м. Тинди» від 06.04.2021р.
Підставою не зарахування вказаного періоду вказано на те, що довідка видана установою рф, в той час як рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. До прийняття відповідного нпа пенсії громадянам, які проживали/працювали на території рф, призначаються на умовах, визначених ЗУ "Про здпс". При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території рф по 31.12.1991р.
Не погоджуючись із правомірністю таких дій відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом з метою захисту своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Так, частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.
Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.
Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду Російської Федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством Російської Федерації.
Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.
Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спірні правовідносини свідчать, що єдиною підставою для неврахування заробітної плати позивача за спірний період роботи протягом є висновок пенсійного органу про те, що до не може бути зарахована заробітна плата за період роботи (служби) на території російської федерації.
Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивачки.
А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор повномасштабно вторглась на територію України, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивачки, на справедливе пенсійне забезпечення.
Також суд зазначає, що відповідно до постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні заробітної плати за спірний період роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати заробітну плату позивача за період роботи на території російської федерації.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у зарахуванні заробітної плати позивача за період роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Суд також враховує правові висновки викладені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024 року по справі № 300/3404/23, в яких суд зазначив, що хоч російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, однак у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні заробітної плати за спірний період роботи.
Також, у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2023 року по справі № 580/4927/23 суд надав оцінку аналогічним обставинам щодо можливості зарахування строку за період роботи особи з 01.01.1992 по 30.04.1999 років на підприємствах, розташованих на території російської федерації, та зауважив наступне «…навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили. Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди, а отже, оскаржуване рішення є протиправним…».
Варто зазначити, що суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області здійснити повторний розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні, що пояснюється тим, що Пенсійний фонд є єдиним органом, який призначає/перераховує пенсії та здійснює підготовку документів для її нархування та виплати, тобто вирішення питання перерахунку та виплати пенсії з урахуванням заробітної плати за спірний період роботи позивача є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Згідно з вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню у розмірі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 КАС України суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) у перерахуванні пенсії відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначеної ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ), з урахуванням заробітної плати за період з 22.04.1985р. по 15.06.1992р. на підставі архівної справи № 04-12/593-1, виданої муніципальною бюджетною установою «Архів м. Тинди» від 06.04.2021р. та на підставі архівної справи №04-12/594-л, виданої муніципальною бюджетною установою «Архів м. Тинди» від 06.04.2021р., за заявою від 18.07.2022р.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) від 18.07.2022р. про перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548).
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.