12 грудня 2025 року м. Київ № 320/53402/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №104750007747 від 09.08.2024 року, щодо відмови у призначені пенсії на пільгових умовах у відповідності до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 03.01.2024 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що їй на підставі заяви від 03.01.2024 призначено пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Після чого, з 01.03.2024 виплата пенсії позивачу призупинено до з'ясування обставин справи. Позивачем було долучено до пенсійної справи додаткові докази на підтвердження факту проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Проте, 09.08.2024 відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав їх необґрунтованості, зазначив, за результатами перевірки електронних пенсійних справ щодо правильності застосування пенсійного законодавства, Головним управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 03.01.2024 та пакет документів поданих до неї, при цьому
винесено рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.08.2024 № 104750007747, оскільки не підтверджено період проживання заявниці у зоні посиленого радіологічного контролю.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською облдержадміністрацією 05 травня 1996 року, ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4).
03.01.2024 ОСОБА_1 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області на підставі заяви від 03.01.2024 ОСОБА_1 призначено пенсію відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ з 02.01.2024 у розмірі 4775,37 грн.
26.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області листом №1000-0202-8/72575 повідомило позивача, що з 01.03.2024 виплата пенсії припинена до з'ясування обставин справи.
01.08.2024 представник позивача завернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про долучення доказів та відновлення виплати пенсійного забезпечення. У заяві зазначено, що позивач з 1986 року вступила до вузу на навчання, але за відсутності місць у гуртожитку і в зв'яку з сімейними обставинами проживала вдома (Ставище, вул. Першотравнева,33) по 18.08.1989. На навчання їздила автобусом. Після того, як закінчила інститут, повернулась додому і з 06.08.1991 року по 18.06.1999 року також проживала за вказаною адресою. На підтвердження проживання на території зони посиленого радіологічного контролю надано акт Ставищенської селищної ради №325/1від 14.03.2024, копію будинкової книги, копію відповіді УДУ ім. Михайла Драгоманова.
09.08.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області рішенням №10475007747 відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначено, що до періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано період з 26.04.1986 по 18.08.1989, згідно довідки №20/6 від 03.01.2024 та копіями будинкових книг, оскільки не можливо визначити період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Вважаючи вказане рішення протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особо на призначення пенсії, яке гарантоване чинним законодавством, також підпадає під дії та захист гарантованим прав, визначених статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 9 вказаного Закону встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС- громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В свою чергу, пунктом 4 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорія 3 встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
У частині третій статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Системний аналіз наведених вище правових норм надає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку на 1 рік мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, але при цьому така початкова величина зниження пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року справі № 556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 565/1829/17.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник саме з підстав наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю та відповідно права останнього користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі й щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Вік позивача на момент подання заяви до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області складає 55 років.
Відповідно до довідки №20/6 від 03.01.2024, виданої Ставищенською селищною радою, позивач постійно проживала і зареєстрована АДРЕСА_1 у зоні посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) з 26.04.1986 по 18.08.1989.
Отже, документами підтверджено проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Крім того, суд звертає увагу, що Київською обласною державною адміністрацією 05 травня 1996 року позивачу було видано посвідчення громадянина, що постійно проживає, або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) Серії НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796, є відповідне посвідчення. Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, постанові від 15.01.2021 у справі №520/7846/17, постанові від 19.06.2018 у справі № №675/2071/16-а (щодо посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС").
Суд зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Доводи відповідача про те, що позивач навчався з 24.06.1986 по 20.06.1989 в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького, тобто перебував на території, яка не відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, суд до уваги не бере, оскільки посвідчення потерпілого від Чорнобильської АЕС є підтвердженням того, що позивач постійно проживав чи працював на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі їй посвідчення.
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
Разом з тим, диплом про навчання не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання позивача в зони посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років. Отже, подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796.
Таким чином, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірність прийнятих ним рішення № 10475007747 від 09.08.2024, що свідчить про наявність правових підстав для його скасування.
Визначаючись щодо зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Київській області.
Водночас, враховуючи положення частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія позивачу має бути призначена з 03.01.2024.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №104750007747 від 09.08.2024 року, щодо відмови у призначені пенсії на пільгових умовах у відповідності до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 03.01.2024 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.