Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 грудня 2025 року Справа№826/13392/17
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна компанія «Торіус» до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна компанія «Торіус» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2017 №0005071402.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.08.2019, позовну заяву задоволено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 вказані судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2021 року прийнято до провадження справу, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли пояснення сторін з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 липня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року прийнято справу до провадження та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Замінено відповідача Головне управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року суд вирішив проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 10 вересня 2025 року.
10 вересня 2025 року підготовче засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючої судді на лікарняному.
Судом призначено підготовче засідання на 22 жовтня 2025 року.
22 жовтня 2025 року судом продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 19 листопада 2025 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у справі; вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження в межах строків, визначених КАС України для розгляду справи.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що контролюючий орган безпідставно дійшов висновку про порушення ним податкового законодавства, з огляду на те, що, донараховані відповідачем податкові зобов'язання та штрафні санкції обгрунтовувались взаємовідносинами між ТОВ «ІСТВУД ГРУП» та ПрАТ «ТОРІУС», яке, у свою чергу, припинило свою діяльність, ТОВ «ПК «ТОРІУС» є новоствореним підприємством, яке утворилось, шляхом перетворення ПрАТ «ТОРІУС» в ТОВ «ПК «ТОРІУС», про що внесено відповідний запис до ЄДР від 22.06.2016 №10731120023000255, крім цього вказує, що, оскільки, в ході ліквідаційної процедури ПрАТ «ТОРІУС» відповідач не провів позапланову перевірку діяльності ПрАТ «ТОРІУС» та не заявив кредиторських вимог по грошовим зобов'язанням, правонаступник ПрАТ «ТОРІУС» - позивач ТОВ «ПК «ТОРІУС» - прийняло на себе ті податкові зобов'язання ПрАТ «ТОРІУС», які були узгоджені на день завершення строку ліквідаційної процедури та були включені до передавального балансу, у тому числі, що оскаржувались чи були спірними. Отже, враховуючи те, що контролюючий орган не заявив вчасно про наявність у нього вимог щодо сплати податкових зобов'язань та штрафних санкцій, його вимоги не були включені до передавального балансу, а отже, правонаступник ПрАТ «ТОРІУС» позивач ТОВ «ПК «ТОРІУС» їх не приймало на себе та не зобов'язане їх виконувати, крім цього наполягає, що, оскільки саме ТОВ «ПК«ТОРІУС» не мало взаємовідносин з ТОВ «ІСТВУД ГРУП», тому у позивача відсутня можливість надати документи щодо залучення ТОВ «ІСТВУД ГРУП» субпідрядних організацій чи працівників на умовах цивільно-правового договору, договору надання послуг тощо, поряд з цим, доводить, що всі господарські операції мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку; вказані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією, яка була надана під час проведення перевірки, документацію ж по найму працівників контрагентом ТОВ «ІСТВУД ГРУП» контролюючий орган не запитував, разом із цим, організаційно-адміністративні проблеми ТОВ «ІСТВУД ГРУПП», за переконанням позивача, не спростовують реальність господарських операцій між підприємствами, крім цього, посилвючись на відповідну практику Верховного Суду, наполягає, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання - його контрагентами, зазначає, що, на момент здійснення всіх господарських операцій всі учасники були внесені до ЄДР та зареєстровані як платники ПДВ. Аргументи зазначені в Акті перевірки про відсутність ресурсу (персоналу, товарів), наявність протоколу допиту, слід оцінювати критично, оскільки це не доводить та не спростовує реальність виконання господарських зобов'язань, з огляду на викладене, позивач переконаний, що спірне податкове повідомлення-рішення від 25 липня 2017 року №0005071402 є протиправним, просив позов задовольнити повністю.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що перевіркою правомірності визначення податкового кредиту за період з 1 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року встановлено його завищенно всього у сумі 126207 грн, в тому числі за грудень місяць 2015 року в сумі 34247 грн, за січень 2016 року в сумі 21860 грн, за лютий 2016 року в сумі 35050 грн, за березень 2016 року в сумі 35050 грн, на тих підставах, що, за наслідком аналізу наданих, під час перевірки, документів, у поєднанні з наявною інформацією у базі даних ДПС ІС «Податковий блок» та ЄРПН встановлена неможливість здійснення господарської операції між ТОВ «ПК «ТОРІУС» та ТОВ «ІСТВУД ГРУП», з огляду на неможливість встановлення джерела походження реалізованого товару, відсутності трудових ресурсів на підприємстві та відсутність задекларованої фінансово-господарської діяльності ТОВ «ІСТВУД ГРУП» з червня 2016 року, крім цього, відповідач посилається на протокол допиту громадянки ОСОБА_1 , яка є директором всказаного підприємства, відповідно до якого остання зазначає про її непричетність до фінансово-господарської діяльності цього підприємства, з огляду на що відповідач доводить, що податкове повідомлення-рішення від 25 липня 2017 року №0005071402 є правомірним.
В підготовчому судовому засіданні представник позивача, представник відповідача підтримали свої позиції, викладені вище.
Представником позивача надані суду додаткові пояснення, в яких останній просив задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позові.
7 листопада 2025 року відповідачач, через ЄСІТС «Електронний Суд» надав заперечення, в яких наполягав на правомірності податкового повідомлення-рішення, посилаючись на обстави, викладені в Акті перевірки та відзиві.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна компанія «ТОРІУС», код ЄДРПОУ: 01552767, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 20-а. Згідно даних ЄДР є правонаступником ПрАТ «ТОРІУС», яке було створене та зареєстроване у 1993 році та припинено 22.06.2016 відповідно до рішення загальних зборів акціонерів, про що внесено відповідний запис №10731120023000255 державним реєстратором до ЄДР.
Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011) є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві; є суб'єктом владних повноважень, на якого чинним законодавством покладено владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.
Головним управлінням ДФС у м. Києві, на підставі направлення від 29.06.2017 № 773/26-15-14-02-04, відповідно до пп.78.1.4 п 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі Наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 29.06.2017 № 5756, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна компанія «ТОРІУС» (код ЄДРПОУ 01552767), з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ «ІСТВУД ГРУП» (код ЄДРПОУ: 39857923) за період з 01.12.2015 по 31.03.2016, за результатом якої 12.07.2017 складено Акт «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Приватна компанія «ТОРІУС» (код ЄДРПОУ 01552767), з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ «ІСТВУД ГРУП» (код ЄДРПОУ: 39857923) за період з 01.12.2015 по 31.03.2016» №258/26-15-14-02-04/01552767 (далі - Акт перевірки, Акт).
Згідно з висновками Акту встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст.44, п. 198.1 п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 126207 грн, в тому числі по періодах за: грудень 2015 року у сумі 34 247 грн; січень 2016 року у сумі 21 860 грн; лютий 2016 року у сумі 35 050 грн; березень 2016 року у сумі 35 050 грн.
До вказаних висновків контролюючий орган дійшов за наслідком аналізу наданих під час перевірки, документів, у поєднанні з наявною інформацією у базі даних ДПС ІТІС «Податковий блок» та ЄРПН встановлена неможливість здійснення господарської операції між ТОВ «ПК «ТОРІУС» та ТОВ «ІСТВУД ГРУП» з ідентифікованим товаром (підложка, підлога Горобина, панель «Софіт», кут зовнішній, підлога Клен, підложка коркова, стелажі металеві, шафи, відро пластикове, пакети для сміття, мило «Диво», швабра-полотер, двері ламіновані, тумба офісна, склополотно, рідкі цвяхи, кондиціонер, скріплююча суміш, металопластикова конструкція, кабель силовий, шпаклівкафінішна, фарба, Підлога Дуб Конкорд) у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та використанням ТОВ «ІСТВУД ГРУП», оскільки, згідно даних ЄРПН ТОВ «ІСТВУД ГРУП» протягом 2015 та І кварталу 2016 року декларувало придбання товарів: цукор білий в мішкотарі, рис першого гатунку, крупа гречана вагова, жом гранульований, скоби, салака, ріжки, вермішель тонка, ріжкі кручені, сервелат, альмі котлети, крупа вівсяна, бензин, дизельне топливо, плитка керамічна, мозаїка, полікарбонат сотовий прозорий, плівка автомобільна, деревина пресована, харчові добавки, профіль торцовий, рекламні послуги, поліграфічні послуги, агентські послуги,сидіння для унітазу, тумба, сушарка для рушників та інше, крім цього по ТОВ «ІСТВУД ГРУП» встановлена відсутність трудових рксурсів на підприємстві (згідно наданого звіту 1-ДФ за 2015 рік, та 2016 рік кількість працюючих працівників становить 1 особа - ОСОБА_1 , яка, є фігурантом кримінального провадження та, поряд з цим, починаючи з червня 2016 року будь-яка фінансово-господарська діяльність ТОВ «ІСВУД ГРУП» не декларується, також, з огляду на відсутність на підприємстві робітників та відсутність залучених сторонніх організацій для виконання клірингових робіт надання таких послуг підприємством також не є можливим.
На підставі Акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 25.07.2017 року №0005071402, яким за встановлені порушення, вказані у висновку Акту перевірки, встановлено збільшення позивачем суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 126 207,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 31 553,00 грн.
Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням від 25.07.2017 року №0005071402, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 9 жовтня 2017 року вих.№ 22315/6/99-9-11-01-02-25 Скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.
Оскільки досудове врегулювання спору не призвело до бажаного результату, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у його Постанові від 15.07.2021, дослідивши повно та всебічно обставини справи, суд зазначає наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Згідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.п.44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно до ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Підприємства зобов'язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку (ст.11 Закону №996-XIV).
Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пункт 198.2 ст. 198 ПК України передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно до вимог п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Отже, з наведених правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права у платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт та/або послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Водночас, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Якщо ж господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження під час вирішення справи.
Документи та інші дані, що спростовують реальність господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платником даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів і підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, також слід враховувати, що відповідно до ст. 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Судом встановлено, що Рішенням № 14/03/2016 акціонера, що володіє 100% акцій Приватного акціонерного товариства «ТОРІУС» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 01552767) від 14 березня 2016 року ОСОБА_2 , який є громадянином України, було проголосовано та прийнято рішення про припинення ПрАТ «ТОРІУС» шляхом його перетворення в ТОВ «КП«ТОРІУС», також було призначено комісію з припинення та голову такої комісії, визначено терміни повідомлення кредиторів товариства і публікування відповідного оголошення в засобах масової інформації, та обговорено питання щодо порядку та умов обміну акцій ліквідуємого ПАТ «ТОРІУС».
Рішенням №06/04/2016 акціонера, що володіє 100% простих іменних акцій ПрАТ «ТОРІУС» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 01552767), у зв'язку із смертю ОСОБА_3 , який в ЄДР зазначений керівником ПрАТ «ТОРІУС», вирішено внести зміни до ЄДР та вказати керівником ПрАТ «ТОРІУС» ОСОБА_2 з 06.04.2016 року, який володіє 100% акцій зазначеного ПрАТ «ТОРІУС».
Рішенням №22/06/2016 акціонера, що володіє 100% акцій ПрАТ «ТОРІУС» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 01552767) від 22 червня 2016 року було прийняте рішення про внесення змін до Рішень № 14/03/2016 від 14 березня 2016 року та № 08/06/2016 від 8 червня 2016року та Передавального акту від 8 червня 2016 року в частині найменування підприємства правонаступника ПрАТ «ТОРІУС», а саме після слів «ТОВ» або «товариство з обмеженою відповідальністю» змінити словами «Приватна компанія «ТОРІУС».
Також позивачем, в підтвердження дійсності внесення змін, ліквідації ПрАТ «ТОРІУС» надано відповідні докази, а саме: Передавальний акт від 8 червня 2016 року, бухгалтерську довідку до передавального акту від 8 червня 2016 року, Розпорядження №71 - КФ-З від 6 квітня 2016 року про зупинення обігу акцій ПРАТ «ТОРІУС», розпорядження №156-КФ-С-А від 5 липня 2016 року про скасування реєстрації випуску акцій ПрАТ «ТОРІУС»; оголошення надруковані в засобах масової інформації про ліквідацію ПрАТ «ТОРІУС» та докази, які підтверджують надання документів державному реєстратору та документи, що підтверджують дії державного реєстратора щодо ліквідації ПАТ «Торіус».
Отже, як встановлено судом, відповідно до внесених відомостей в Єдиний державний реєстр 22 червня 2016 року під №10731120023000255 відбулось припинення Приватного акціонерного товариства «ТОРІУС», код ЄДРПОУ 01552767.
Згідно частин першої, другої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частиною першою статті 106 ЦК України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Зі змісту статті 107 ЦК України вбачається, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 183.17 статті 183 ПК України особа, утворена в результаті реорганізації платника податку (крім особи, утвореної шляхом перетворення), реєструється платником ПДВ як інша новоутворена особа в порядку, визначеному ПКУ, у тому числі у разі, коли до такої особи перейшли обов'язки зі сплати податку у зв'язку з розподілом податкових зобов'язань чи податкового боргу.
Отже, платник ПДВ, що реорганізується шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону, анулюється як платник ПДВ. Такий платник не здійснює ні нарахування податкових зобов'язань на товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, і які не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника податку, ні зменшення податкового кредиту по операціях з їх придбання. При цьому у разі. якщо в результаті реорганізації усі майнові права та обов'язки одного платника ПДВ переходять в повному обсязі до іншого новоствореного підприємства-платника ПДВ, який набуває прав і обов'язків цього реорганізованого підприємства, набуває права та обов'язки перетвореного підприємства.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч.6 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.
Державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій у випадках, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» , обов'язково використовує відомості реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів ( п. 31 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань»).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24 червня 2016 року реєстратором 22 червня 2016 року внесено запис до ЄДР про державну реєстрацію припинення юридичної особи ПрАТ «ТОРІУС» № 10731120023000255, у свою чергу 23 червня 2016 року відбулась державна реєстрація юридичної особи шляхом перетворення у ТОВ «ПК ТОРІУС», про що реєстратором також внесено відповідний запис до ЄДР під № 10731450000031800.
В судовому засіданні судом зясовано, що відповідачем не здійснювалась перевірка саме юридичної особи Приватного акціонерного товариства «ТОРІУС», яка знаходилась в стадії припинення з 14 березня 2016 року по 22 червня 2016.
В свою чергу, донароховані відповідачем податкові зобов'язання та штрафні санкції обґрунтовувались взаємовідносинами між ТОВ «ІСТВУД ГРУП» та ПрАТ «ТОРІУС», яке припинило свою діяльність. В той же час, доказів узгодження податкових зобов'язань в межах даної справи та включення їх до передавального балансу в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не доведено. Контролюючим органом жодним чином не спростовано доводи ТОВ «Приватна компанія «ТОРІУС», як правонаступника ПрАТ «ТОРІУС» про те, що останнє не приймало на себе відповідних податкових зобов'язань, що не були включені до передавального балансу.
Разом із цим, суд зазначає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.
З наявних матеріалів справи встановлено, що 1 грудня 2015 року між ТОВ «ІСТВУД ГРУП» (підрядник) та ПрАТ «ТОРІУС» (замовник) було укладено договір № 111 на виконання робіт з обслуговування та ремонту комп'ютерної та офісної техніки, за умовами якого підрядник зобов'язується за завданням замовника виконувати роботи та надавати послуги на умовах, викладених у договорі, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати виконувані роботи та надані послуги.
За цим договором підрядник за викликом заявника може виконувати такі роботи та послуги: роботи з профілактичних заходів, що проводяться у відповідності до експлуатаційної документації на відповідні моделі оргтехніки, що підлягають чистці, змазці або заміні ресурсних вузлів, регулюванні, налагодженні тощо; діагностичні та тесту вальні роботи; ремонтні роботи; для копіювально-розвантажувальної техніки (далі КРТ): заправка експлуатаційно-витратних матеріалів КРТ; заміна вузлів КРТ; підбір нових одиниць КРТ, потрібних замовнику; навчання користувачів КРТ; інші роботи, повязані з КРТ; роботи з обслуговування персональних комп'ютерів (далі ПК), що потребують де фрагментації жорстких дисків; розробці та організації заходів з резервування та архівування даних; модернізації та налагодженні ПК; налагодження операційних систем ПК; заходи з оптимізації роботи ПК; інсталяція програмного забезпечення; надання консультації співробітникам Замовника з приводу порядку роботи з оргтехнікою та ПК; навчання співробітників замовника роботі з ПЗ; підбір нового обладнання, комплектуючих або периферійних пристроїв, оргтехніки; підбір необхідного ПЗ; інші роботи та послуги, пов'язані з обслуговуванням та ремонтом комп'ютерної та офісної техніки; вид, обсяг замовлених робіт і послуг, їх вартість та інші умови виконання/надання визначаються сторонами у відповідних бланках-нарядах, актах прийому-передачі, актах діагностики (у разі їх складання на відповідний вид робіт/послуг), актах виконаних робіт і рахунках-фактурах на роботи/послуги. Обсяг виконаних робіт та наданих послуг по цьому договору фіксується та оформлюється в актах виконаних робіт (п. 1.3 договору).
На підтверженя виконання господарських операцій за цим договором до суду надано наступні первинні документи:
Акт надання послуг №7 від 31.12.2015 (роботи по діагностиці та налаштуванню персональних комп'ютерів в офісному приміщенні) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 21000,00 грн; Акт надання послуг №4 від 31.01.2016 (роботи по діагностиці та налаштуванню персональних комп'ютерів в офісному приміщенні) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 25800,00 грн; Акт надання послуг №4 від 29.02.2016 (роботи по діагностиці та налаштуванню персональних комп'ютерів в офісному приміщенні) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 25800,00 грн; Акт надання послуг № 15 від 20.03.2016 (роботи по діагностиці та налаштуванню персональних комп'ютерів в офісному приміщенні) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 25800,00 грн.
1 грудня 2015 року між ПрАТ «ТОРІУС» (замовник) та ТОВ «ІСТВУД ГРУП» (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг №112, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з правового супровадження господарської діяльності замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги (п. 1.1).
Послуги, зазначені в п. 1.1 включають, але не обмежуються: послуги, пов'язані з наданням юридичних консультацій та роз'яснень з юридичних питань - напрямку податкового та господарського права; складання процесуальних документів; правова допомога при оформленні договорів, заяв, скарг, та інших документів, які необхідні замовнику для здійснення його господарської діяльності; представництво інтересів замовника перед державними органами; представництво та захист інтересів замовника в судах, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги; участь в договірній та переддоговірній роботі; контроль складання кадрових документів та контроль кадрової роботи; участь у контролі за проведенням інвентаризації; контроль якості формування господарської документації для обліку господарської діяльності; аналіз дотримання інформаційної безпеки, збереження комерційної та конфіденційної інформації; контроль якості управлінського діловодства та дотримання законодавства, що регулює порядок надання інформації, відповіді на звернення; контроль за забезпеченням організації безпеки збереження персональних даних.
На підтвердження здійснення господарських операцій за цим договором позивачем надано наступну первинну документацію:
Акт надання послуг № ОУ-0000008 від 30.12.2015 (правове супроводження і консультування з питань комерційної та господарської діяльності) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 24000,00 грн; Акт надання послуг №5 від 31.01.2016 (правове супроводження і консультування з питань комерційної та господарської діяльності) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 21600,00 грн; Акт надання послуг №3 від 29.02.2016 (правове супроводження і консультування з питань комерційної та господарської діяльності) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 21600,00 грн; Акт надання послуг № 13 від 20.03.2016 (правове супроводження і консультування з питань комерційної та господарської діяльності) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 21600,00 грн.
1 грудня 2015 року між ТОВ «ІСТВУД ГРУП» (продавець) та ПрАТ «ТОРІУС» (покупець) укладено договір поставки товарів №113, за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар разом з усіма його складовими при належностями та документами, що його стосуються, згідно заявки, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором; без письмової згоди продавця покупець не має права відмовлятись від оплати товару чи його частини та повертати отриманий товар продавцю, за винятком фактів поставки дефектного товару; асортимент, кількість та ціна товару визначається у видаткових накладних, рахунку-фактурі, які є невід'ємною частиною цього договору; продавець гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими особами; сторони гарантують, що договір від їх імені підписаний особами, які наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності.
На підтвердження здійснення господарських операцій за цим Договором позивачем надано наступну первинну документацію:
Видаткова накладна № РН-000022 від 15.03.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 46920,00 грн; рахунок фактура № СФ-000022 від 01.03.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 46920,00 грн; видаткова накладна № РН-000021 від 01.03.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 56040,00 грн; рахунок фактура № СФ-000021 від 01.03.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 56040,00 грн; видаткова накладна № РН-000036 від 24.02.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 55020,00 грн; рахунок фактура № СФ-000036 від 04.02.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 55020,00 грн; видаткова накладна № РН-000042 від 24.02.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 47940,00 грн; рахунок фактура № СФ-000042 від 04.02.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 47940,00 грн; видаткова накладна № РН-000006 від 13.01.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 23820,00 грн; рахунок фактура № СФ-000006 від 13.01.2016 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 23820,00 грн; видаткова накладна № РН-0000017 від 10.12.2015 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 34536,00 грн; рахунок фактура № СФ-0000017 від 10.12.2015 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 34536,00 грн; видаткова накладна № РН-0000016 від 10.12.2015 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 31182,00 грн; рахунок фактура № СФ-0000016 від 10.12.2015 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 31182,00 грн; видаткова накладна № РН-0000009 від 07.12.2015 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн та рахунок фактура № СФ -0000009 від 07.12.2015 на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн, згідно наданих документів, в межах господарської операції за Договором мала місце поставка товарів широкого спектру (підложка, підлога Горобина, панель «Софіт», кут зовнішній, підлога Клен, підложка коркова, стелажі металеві, шафи, відро пластикове, пакети для сміття, мило «Диво», швабра-полотер, двері ламіновані, тумба офісна, склополотно, рідкі цвяхи, кондиціонер, скріплююча суміш, металопластикова конструкція, кабель силовий, шпаклівкафінішна, фарба, Підлога Дуб Конкорд).
1 грудня 2015 року між ПрАТ «ТОРІУС» (замовник) та ТОВ «ІСТВУД ГРУП» (виконавець) укладено договір надання клінінгових послуг №114, за умовами якого виконавець зобов'язується, згідно умов та положень Договору та відповідних Додатків виконати послуги по прибиранню об'єктів замовника від забруднень, а замовник зобов'язується їх прийняти та сплатити. У Додатках до цього Договору вказана інформація про вид послуг, об'єкти прибирання та вартість кожної послуги з розрахунком вартості години.
На підтвердження здійснення господарських операцій за цим договором позивачем надана наступна первинна документація:
Акт надання послуг № 16 від 20.03.2016 (клінінгові послуги не житлових приміщень та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн; Акт надання послуг № 7 від 29.02.2016 (клінінгові послуги не житлових приміщень та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн; Акт надання послуг №7 від 31.01.2016 (клінінгові послуги не житлових приміщень та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн; Акт надання послуг №18 від 30.12.2015 (клінінгові послуги не житлових приміщень та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 34824,00 грн; Акт надання послуг №16 від 20.03.2016 (клінінгові послуги не житлових приміщень та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн; Акт надання послуг №7 від 29.02.2016(клінінгові послуги не житлових приміщень та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн; Акт надання послуг №7 від 31.01.2016 (клінінгові послуги не житлових приміщень та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн та Акт надання послуг №18 від 30.12.2015 (клінінгові послуги не житлових приміщень та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А) на загальну суму, з урахуванням ПДВ 59940,00 грн.
Вказані документи, від імені ТОВ «ІСТВУД ГРУП» було підписано деректором підприємства - ОСОБА_1 .
Водночас, під час первинного розгляду справи, в суді першої інстанції допитано в якості свідка, директора ТОВ «ІСТВУД ГРУП» ОСОБА_1 , яка заперечувала здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства та повідомила, що не підписувала жодних первинних документів, при цьому, свої зразки підпису слідчому остання не надавала, в кримінальному порядку її до відповідальності не притягували, вирок по кримінальній справі, в якій її допитували як свідка прийнятий не був.
Поряд з цим, Вироком Печерського районного суду м. Києва від 05.06.2019 у справі №757/9222/19-к затверджено угоду від 20.02.2019 між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури м. Києва ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_2 про визнання винуватості. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України; встановлено, що придбання та перереєстрація ТОВ «ІСТВУД ГРУП» здійснено з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб.
Надаючи правову оцінку цим обставинам, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.
Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.
Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.
З урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у цій справі, судом при новому розгляді даної справи додатково вивчені відповідні первинні документи, їх форму та зміст, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентомта встановлено наступне.
Факт здійснення господарських операцій між ПрАТ «ТОРІУС» та ТОВ «ІСТВУД ГРУП» підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - видатковими накладними, договорами, актами здачі-прийняття робіт, рахунками-фактурами, також позивачем надано банківські виписки, які підтверджують зміну майнового стану ПрАТ «ТОРІУС», у зв'язку з перерахуванням грошових коштів на рахунок контрагента ТОВ «ІСТВУД ГРУП», які засвідчені посадовою особою банку належним чином.
При цьому, податковий орган не вказував ані в акті перевірки, ані в ході судового розгляду справи, що вказані документи мають недоліки форми або змісту.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.
Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.
Проте, будь-яких доказів з приводу того, що позивач був обізнаний про те, що ТОВ «ІСТВУД ГРУП» було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.
Крім цього, суд також зауважує, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.
Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд зазначає, що в акті перевірки від 12.07.2017 №258/26-15-14-02-04/01552767 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання ПрАТ «ТОРІУС» господарських операцій за переліченими вище правочинами, про наявність взаємопов'язаності ПрАТ «ТОРІУС» та ТОВ «ІСТВУД ГРУП».
Крім цього, Вирок Печерського районного суду м. Києва датований 05.06.2019, тоді як перевірка позивача була проведена 12.07.2017 за період діяльності з 01.12.2015 по 31.03.2016, тобто в той період часу, коли ПрАТ «ТОРІУС» жодним чином не міг бути обізнаний про протиправну діяльність контрагена ТОВ «ІСТВУД ГРУП», а більш того сам позивач ще не був створений, як юридична особа і відповідно не міг здійснювати жодної господарської операції.
Поряд з цим, первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між ПрАТ «ТОРІУС» та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.
Окрім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ТОВ «ПК«ТОРІУС» наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат ПрАТ «ТОРІУС».
Крім цього, судом встановлено, що станом на час нового розгляду справи, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» N 101-ІХ від 18 вересня 2019 року внесено зміни до таких законодавчих актів України:
1. У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 25 - 26, ст. 131):
1) статтю 205 виключити.
Отже, фактично відбулася декриміналізація статті 205 Кримінального Кодексу України, за якою було обвинувачено посадових осіб та визнано ТОВ «ІСТВУД ГРУП» таким, що створено з метою прикриття незаконної діяльності.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 висловила наступну правову позицію стосовно проблеми правового регулювання щодо дефекту податкового повідомлення-рішення за наявності вироку суду, яким засуджено посадову особу контрагента за фіктивне підприємництво.
Станом на час прийняття Верховним Судом України правової позиції, викладеної у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/14 (№21-3788а15) Особлива частина Кримінального кодексу України містила склад злочину у сфері господарської діяльності - фіктивне підприємництво (стаття 205), що передбачав створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Отже, стаття 205 Кримінального кодексу України охоплювала лише дефекти створення/придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності - прикриття незаконної діяльності. Однак ця норма не вказувала на наслідки такої діяльності для третіх осіб - тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності. Наслідки для третіх осіб мають кваліфікуватися окремо за наявності відповідного складу злочину в їх діях.
Формулювання Верховного Суду України - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов'язків певного суб'єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.
Натомість єдина згадка про суб'єктів господарювання з ознаками фіктивності міститься у статті 55-1 «Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання» Господарського кодексу України, згідно з якою правовим наслідком фіктивної діяльності суб'єкта господарювання є припинення такого суб'єкта.
Ця стаття та інші норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх вчинених таким підприємством господарських операцій.
Водночас стаття 55-1 Господарського кодексу України передбачає, що однією з ознак фіктивності є провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
Отже, суб'єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб'єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на те, що Верховний Суд України помилково поширив на податкові правовідносини норму статті 205 Кримінального кодексу України, що має інший предмет регулювання, Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованим висновок Верховного Суду України про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв'язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 25.09.2019 набрав чинності Закон №101-IX, яким виключено статтю 205 Кримінального кодексу України.
На думку Великої Палати Верховного Суду, з пояснювальної записки до проекту Закону №101-IX від 29.08.2019 можна встановити, на що була спрямована законодавча ініціатива. На обґрунтування необхідності прийняття вказаного Закону в пояснювальній записці вказувалося, зокрема, на те, що склалася поширена практика використання контролюючими органами матеріалів досудового розслідування та вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 Кримінального кодексу України для обґрунтування донарахування грошових зобов'язань платникам податків. Негативні тенденції у вирішенні податкових спорів були спровоковані поширеним хибним підходом судів до оцінки доказів, наданих контролюючими органами. Зокрема, щодо використання вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 Кримінального кодексу України слід зазначити, що склалася поширена негативна практика хибного використання таких вироків з метою надання твердженням контролюючого органу щодо нереальності операцій платника податку статусу фактів, що мають преюдиціальне значення. Тобто склалася ситуація, за якої судами при вирішенні податкових спорів не досліджувалися конкретні операції платника податку з його контрагентом, якого вироком суду у кримінальному провадженні було визнано винним у здійсненні фіктивного підприємництва. Натомість стверджувалося, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, і як наслідок, вирок суду слугував підставою для висновку про нереальність операцій платника податку з його контрагентом. Водночас вирок може слугувати підтвердженням нереальності операцій між платником податку та його контрагентом, тільки якщо він містить посилання саме на ці операції. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов'язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності.
Отже, як зазначено в пояснювальній записці, прийняття Закону № 101-IX спрямоване на усунення практики застосування статті 205 Кримінального кодексу України як інструменту зловживань та у спосіб, що не відповідає меті кримінальної відповідальності, та на гуманізацію кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Таким чином, вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» найшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.
Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 Податкового кодексу України обов'язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.
При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб'єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов'язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.
Постанова Верховного Суду від 2 квітня 2025 року справа №160/337/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 дійшла висновку, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому, має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст.61 Конституції України законодавством передбачено, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, та можуть бути застосовані до іншої особи.
Щодо відсутності трудових ресурсів у підприємства ТОВ «ІСТВУД ГРУП» для надання послуг чи поставки товару в межах господарських операцій, які перевірялись у спірний період суд зазначає наступне.
Як вбачається з Акту перевірки, що не спростовано контролюючим органом, податковий орган зустрічні перевірки Товариства з обмеженою відповідальність «ІСТВУД ГРУП» за перевіряє мий період, не проводив, обмежившись посиланням на інформацію з ЄРПН та зробивши висновок про нереальність господарських операцій. У свою чергу до повноважень ПрАТ «ТОРІУС» не належить перевіряти кількість офіційно чи не офіційно оформлених працівників, людей, які працюють на неповну чи повну робочу ставку та в інший спосіб установлений Кодексом законів про працю Україїни та перевіряти їх освітній рівень та документи, які дають їм право на виконання ними свої посадових обов'язків, відповідно до укладених Договорів.
Також слід зазначити, що позивачем не надано та не вказано, що складались невиконання робіт посадовими особами ТОВ «ІСТВУД ГРУП» або що у позивача були претензії до виконаних робіт чи поставлених товарів.
У постанові від 13.10.2020 у справі №0340/1408/18 Верховний Суд зазначив, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у постачальників контрагента чи у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі не можуть бути самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Відсутність у підприємства матеріальних та трудових ресурсів, а точніше на думку податкового органу - їх недостатність, не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необгрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Чинним законодавством України не передбачається обов'язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.
Також, норми ПК України не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Лише у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.
Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар (послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України.
Крім цього, встановлюючи зв'язок між перевіряємими господарськими операціями з необхідністю залучення до них широкого штату працівників, суд зазначає, що Верховним Судом по справі №К/990/4256/17 від 27.02.2018 року зроблено висновок, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договором цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Також, суд зазначає, що відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності не є підставою для визнання господарської операції нереальною. Чинним законодавством не передбачено необхідної кількості трудових ресурсів, складських та виробничих приміщень для виконання того чи іншого виду діяльності. При цьому, підприємство може залучати необхідні трудові ресурси на підставі цивільно-правових договорів.
Судом встановлено, що, серед іншого, ТОВ «ІСТВУД ГРУП» ПрАТ «ТОРІУС» надавались клінінгові послуги, послуги з обслуговування та ремонту комп'ютерної та офісної техніки, а також юридичні послуги.
Всі ці послуги належать до безтоварних операцій, для формування податкового кредиту за операціями з отримання таких послуг необхідною умовою, яка надає таке право суб'єкту господарювання є доведення безпосереднього зв'язку таких операцій з господарською діяльністю платника податків та підтвердження їх (операцій) належними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.
Підтвердженням зв'язку таких послуг з господарською діяльністю суб'єкта господарювання можуть бути договір про надання відповідних послуг, із зазначенням конкретних видів послуг, строків їх виконання, місця виконання, мету їх надання, тощо. У підтвердження фактичного отримання таких послуг можуть бути надані акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, звіт про проведення (надання) маркетингових послуг, послуг з мерчандайзинга, у якому мають бути викладені результати відповідних видів послуг, тощо. Розділ акта приймання-передачі послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання послуг і даним звіту про надані послуги, з надання юридичних послуг, комп'ютерного обслуговування, послуг з клінінгу. Крім того, в актах виконаних робіт має бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, у чому виражено їх результат.
Судом встановлено, що у позивача наявні всі первинні документи, які належним чином відображають діяльність по господарським операціям, відображеним у договорах, акти наданих послуг фіксують послуги, зокрема, «правове супроводження і консультування з питань комерційної та господарської діяльності», «роботи по діагностиці та налаштуванню персональних комп'ютерів в офісному приміщенні», «клінінгові послуги нежитлових приміщень та прибудинкової території» із повною деталізацією послуг. Всі іпослуги виконувались на об'єкті, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А, що є адресою місцезнаходження позивача.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21.01.20221 року у справі № 820/4411/16, від 15.04.2020 року у справі № 826/13929/17 ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. При цьому, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, звіт/акт з переліком фактично наданих послуг за напрямами, вказаними в договорах, також може бути достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.
Суд встановив, що і не заперечувалось відповідачем в акті перевірки, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (видаткові накладні), відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують участь контрагентів у виконанні обумовлених операцій.
Разом з тим наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних слідує, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. Необхідно зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Крім того, не є свідченням нереальності господарських операцій відсутність деталізації їх опису в первинних документах.
Подібні висновки міститься в постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №804/939/16, від 26.06.2018 у справі №826/3006/14, від 27.11.2018 у справі №826/11629/16, від 12.04.2019 у справі №821/474/16, від 25.02.2020 у справі №826/4914/16.
Таким чином, суд констатує, що у позивача на час розгляду справи наявні всі первинні документи, які підписані усіма сторонами та уповноваженими особами, на час здійснення операції перебували на обліку в податкових органах, мали усі необхідні реквізити відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підприємств». Крім цього, факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного придбання товару, вказує на фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту та витрат.
Щодо висновків ГУ ДФУ у м. Києві про відсутність реального (законного) джерела походження товару по ланцюгу постачання, суд наголошує, що встановлені обставини не доводять податкових порушень саме позивачем, оскільки документи, які були надані Головному управлінню, під час перевірки відповідали вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які висуваються до первинних документів та зауваження до яких податковим органом не висувались.
Крім того, податковий орган безпідставно посилається на отриману податкову інформацію щодо порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства.
Так, законодавство передбачає можливість використання податковим органом інформаційних баз контролюючих органів з метою виконання покладених на останніх функцій та завдань. Разом з тим, наявна у інформаційних базах ДПС інформація не може в розумінні процесуального закону бути доказом стосовно реальності або нереальності господарських операцій.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від10.04.2020 у справі №804/1984/16, в якій Верховний Суд вказує на те, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої, та злагодженості дій між ними. Крім того, колегія суддів зазначила, що висновки про відсутність у контрагентів по ланцюгу постачання трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
Підсумовуючи викладене суд зазначає,що в ході нового розгляду справи судом встановлено, що на момент здійснення операцій придбання товару ПрАТ «ТОРІУС» та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Крім того, суд зазначає, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно ізст. 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.
Отже, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Тому невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у своїй Постанові від 2 квітня 2025 року у справі № 160/337/20.
Платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або інші суб'єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них (Постанова Верховного Суду від 5 листопада 2025 року у справі №420/13401/21).
Верховний Суд також неодноразово висловлював позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб (постанови від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19, від 10 липня 2020 року у справі № 120/4723/18-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 820/1379/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 826/16705/17, від 20 жовтня 2020 року у справі №806/705/15).
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат для цілей оподаткування та податкового кредиту, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи, вказаних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2023 року у справі № П/811/3574/15.
Верховний Суд у своїх рішеннях щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (справа № П/811/3574/15, які підтримала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21), виснувавши, зокрема, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Також за висновком Великої Палати Верховного Суду визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Також Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.
При цьому, як було зазначено вище, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилок та недоліків у їх оформленні не є беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагентів, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту полягає факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12 квітня 2018 року справа №804/698/26).
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вказаних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у своїх постановах від 19 березня 2025 року у справі №520/12855/19; від 13 лютого 2025 року у справі № 820/2867/16, що також узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладену Постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19.
При цьому, суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку сформовані за наслідками господарських відносин з вказаним контрагентом відповідають вимогам закону щодо своєї форми та змісту, та підтверджують право позивача на формування витрат за рахунок господарських операцій та їх врахування при визначенні об'єкта оподаткування.
За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів, що фінансово-господарські операції між ПрАТ «ТОРІУС» та його контрагентами ТОВ «ІСТВУД ГРУП» не були спрямована на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27 липня 2017 року №0005071402 прийнято відповідачем не обґрунтовано, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 52101 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна Компанія «ТОРІУС» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0005071402 від 25 липня 2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна Компанія «ТОРІУС» (03151,м.Київ, вул. Молодогвардійська, 20-А код ЄДРПОУ 01552767) судовий збір у розмірі 2 366,40 (дві тисячі триста шістдесят шість грн.) 40 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 08 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова