15 грудня 2025 рокуСправа №160/34864/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/34864/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування рішення, -
08.12.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування рішення, у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про припинення дії ліцензій №619 від 28.10.2025 в частині припинення дій ліцензій на право роздробної торгівлі тютюновими виробами 04360320202501787, 043603202025024646, 04360320202502645, 04360320202502643, 043603202025044, 043603202025041, 043603202025030, 043603202025040, 043603202025033, 043603202025042, 043603202025032, 043603202025031, 04360320202502629, 043603202025028, 043603202025027, 04360320202500806, 04360320202501735, 04360320202501734, 04360320202501733, що видані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.
11.12.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про забезпечення позову, у якій заявник просить:
- зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №691 від 28.10.2025 в частині припинення дій ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами 04360320202501787, 043603202025024646, 04360320202502645, 04360320202502643, 043603202025044, 043603202025041, 043603202025030, 043603202025040, 043603202025033, 043603202025042, 043603202025032, 043603202025031, 04360320202502629, 043603202025028, 043603202025027, 04360320202500806, 04360320202501735, 04360320202501734, 04360320202501733, що видані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/34864/25.
В обґрунтування заяви заявник зазначив, що розпорядження ГУ ДПС у Дніпропетровській області №691 від 28.10.2025 щодо анулювання вищевказаних ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, виданих фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , є очевидно протиправним, оскільки в порушення вимог п.10 ч.2 ст.46 Закону №3817-IX та п.81.2 ст.81 ПК України відповідачем до актів про відсутність ліцензіата за місцем провадження діяльності не було долучено документальних доказів (фотозйомка та/або відеозапис) відсутності позивача за місцем провадження діяльності. Також відповадач, приймаючи спірне рішення, не переконався у тому, що позивач отримав акт про відсутність ліцензіата за місцем провадження діяльності, тим самим порушив права позивача бути заслуханим шляхом подання своїх пояснень та/або заперечень до припинення дії ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами. Крім цього, позивач наголошував, що відсутність відповідних ліцензій, в силу вимог закону, унеможливлює здійснення позивачем основного та єдиного виду діяльності - роздрібної торгівлі тютюновими виробами. При цьому, враховуючи приписи ч.5 ст.46 Закону України №3817-ІХ, на другий робочий день за днем направлення спірного розпорядження на адресу позивача, вказане розпорядження набрало чинності та створює негативні правові наслідки у вигляді позбавлення можливості здійснення позивачем основного та єдиного виду господарської діяльності. Дія розпорядження про анулювання ліцензії до прийняття рішення у цій справі блокує джерела доходу позивача, призводить до неможливості виконання ним обов'язків щодо сплати податків та зборів до бюджетів всіх рівнів та неможливості виконання договірних зобов'язань перед третіми особами за укладеними договорами, має наслідком дискредитацію ділової репутації заявника перед державними установами, діловими партнерами та споживачами продукції. Фактично, з моменту прийняття спірного розпорядження господарська діяльність позивача зупинена. Для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а саме: 1) витрати на збереження персоналу (виплата заробітних плат працівникам під час зупинення діяльності Позивача, виплата компенсацій звільненим працівникам); 2) витрати на оренду та комунальні послуги (незважаючи на те, що діяльність позивача зупинена, зобов'язання по договорам оренди зберігаються); 3) сплата податків та обов'язкових платежів (зокрема, позивач зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від того, чи здійснює він господарську діяльність); 4) витрати на збереження активів (витрати на охорону товару та приміщень, у яких позивач здійснював господарську діяльність); 5) витрати на ведення обліку та звітності (незалежно від зупинення діяльності позивач, зобов'язаний подавати податкові звіти). Для відновлення діяльності у майбутньому позивач буде вимушений понести витрати, зокрема, але не виключно: на оновлення приміщень або ремонт (якщо діяльність буде зупинена на тривалий час), набір нового персоналу, маркетинг, відновлення клієнтської бази, пошук нових постачальників товару. Наведений вище перелік втрат позивача не є вичерпним. При цьому зупинення дії розпорядження ГУ ДПС у Дніпропетровській області жодним чином не зачіпає інтересів держави в особі контролюючого органу та не завдає збитків державі. Крім того, вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не перешкоджатиме виконанню оскаржуваного розпорядження в разі відмови позивачеві у задоволенні позову, оскільки, відповідно до ч.6 ст.157 КАС України у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Отже, негативні наслідки в разі ненадання заявникові тимчасового судового захисту, переважатимуть наслідки вжиття заходів забезпечення позову.
12.12.2025 року до суду надійшли письмові заперечення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, в яких зазначалося, що в контексті спірних правовідносин можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, позаяк підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше, при цьому, у розглядуваному випадку заявник не довів та документально не підтвердив наявність обставин, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, отже, доводи позивача відносно того, що анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами може призвести до повної зупинки господарської діяльності позивача не можуть вважатися беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Також відповідач зазначає, що вжиття зазначених заходів забезпечення позову фактичного зумовлює вирішення спору по суті наперед, що є неприпустимим. Таким чином, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів ч. 1 ст. 154 КАС України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали справи, в межах якої її подано, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст. 151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи ст. 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів ст. 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Судом встановлено, що 13.06.2025 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Основним та єдиним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.26).
З метою здійснення господарської діяльності позивачем отримані наступні ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами: №04360320202501787, №043603202025024646, №04360320202502645, №04360320202502643, №043603202025044, №043603202025041, №043603202025030, №043603202025040, №043603202025033, №043603202025042, №043603202025032, №043603202025031, №04360320202502629, №043603202025028, №043603202025027, №04360320202500806, №04360320202501735, №04360320202501734, №04360320202501733.
Рішенням ГУ ДПС у Дніпропетровській області №691 від 28.10.2025 на підставі п. 10 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №3817-ІХ від 18.06.2024 (далі - Закон №3817-ІХ), у зв'язку із фактом відсутності ліцензіата за місцезнаходженням та/або за місцем провадження діяльності, встановленого контролюючим органом у ході перевірки та зафіксованим у відповідному акті про відсутність ліцензіата та/або його уповноважених осіб, видані позивачеві ліцензії були анульовані.
Щодо доводів заявника про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області №691 від 28.10.2025, суд зазначає, що такими самими доводами та підставами обґрунтована й сама позовна заява про визнання протиправним та скасування цього рішення, водночас, протиправність оскаржуваного рішення може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена у постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/9263/17, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28 березня 2018 року в справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову в частині щодо посилання на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення позову, а забезпечення позову з цих підстав за змістом буде ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Щодо посилання заявника на те, що невжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення, яким анульовано ліцензії позивача на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, може призвести до порушення прав та законних інтересів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , з огляду на можливі негативні наслідки застосування оскаржуваного розпорядження, а саме: зупинення господарської діяльності позивача, втрати прибутку, неможливості виконання позивачем обов'язків щодо сплати податків та зборів до бюджетів всіх рівнів та неможливості виконання договірних зобов'язань перед третіми особами за укладеними договорами, що, в свою чергу, матиме наслідком дискредитацію ділової репутації заявника перед державними установами, діловими партнерами та споживачами продукції, а також матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності в подальшому, суд зазначає таке.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
У розглядуваному випадку заявником не доведено, а судом не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Так, у поданій заяві заявником не наведено жодного обґрунтованого та доведеного мотиву, з якого можна дійти висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення рішення про анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому буде полягати складність дій, направлених на відновлення прав ОСОБА_1 , як і не доведено жодним чином, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Зазначені ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені ст. 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача, зокрема: щодо кількості працівників, яких необхідно буде забезпечувати заробітною платою на період зупинення діяльності, право на здійснення якої надавалося анульованим ліцензіями, або яких необхідно буде звільняти через неможливість виплачувати заробітну плату; обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків, доказів перебування майна в оренді, яку, як зазначає позивач, необхідно буде оплачувати, а також доказів того, що це майно необхідне саме для провадження господарської діяльності позивача тощо. Тобто, позивачем у межах цієї справи наведено лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Щодо доводів заявника відносно того, що анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призводить до повної зупинки господарської діяльності слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Аналогічний підхід щодо застосування положень ст. ст. 150, 151 КАС України прослідковується у судовій практиці Верховного Суду, зокрема в справах №140/8745/21, №440/9568/22, №420/21952/21, №160/20102/23, №520/33506/23, а також висловлено у постанові від 25 липня 2024 року в справі №620/14305/23 (адміністративне провадження №К/990/6540/24) з аналогічних правовідносин.
Крім цього, у постанові від 11 грудня 2024 року в справі №280/4194/24 (адміністративне провадження №К/990/32016/24) Верховний Суд зауважив, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій. Відтак, з урахуванням обраного позивачем способу судового захисту та закріплених за адміністративними судами повноважень за результатом розгляду справи, у разі наявності підстав для задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, до якого належить й оспорюване розпорядження відповідача, суд визнає необґрунтованими та відхиляє доводи позивача про те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене за результатом розгляду його позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 не підтвердив, як саме невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення його прав.
Після вирішення спору у справі, що розглядається, на його користь (якщо для цього будуть наявні відповідні підстави) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зможе безперешкодно продовжити свою господарську діяльність, а в разі завдання йому шкоди оскарженим рішенням відповідача, в тому числі у вигляді упущеної вигоди, та її доведення, просити про відшкодування такої у встановленому законом порядку, що, однак, перебуває за межами предмету спору в цій справі.
Отже, у цьому конкретному випадку, відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову у зв'язку з імовірністю завдання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 майнової шкоди та репутаційних втрат, інших негативних наслідків, є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.
Суд не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного рішення може убезпечити фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 від понесення ним збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди у вигляді недоотримання прибутку тощо.
Проте варто врахувати, що такі обставини в будь-якому випадку не визначені нормами ст. 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта, який у спірних відносинах виданий у формі розпорядження.
Це узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року в справі №826/14951/18, від 11 грудня 2019 року в справі №826/16216/18, від 13 жовтня 2020 року в справі №460/549/20, від 11 березня 2021 року в справі №640/23179/19, від 30 вересня 2021 року в справі №160/7358/21, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
У згаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб'єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05 лютого 2024 року в справі №140/5638/23, від 16 квітня 2024 року в справі №140/1568/23, від 04 червня 2024 року в справі №240/27690/23, відповідно до якої суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви суб'єкта господарювання про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпоряджень компетентного органу про анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним, раніше виданих цьому суб'єкту.
Верховним Судом неодноразово викладався висновок про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову в подібній категорії справ у той спосіб, у який він був заявлений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 й у справі, яка розглядається, з огляду лише на імовірну загрозу настання негативних наслідків для ліцензіата у вигляді недоотримання прибутку, упущеної вигоди, невиконання зобов'язань перед контрагентами тощо (постанови Верховного Суду від 04 серпня 2022 року (справа №420/21952/21), від 06 грудня 2022 року (справа №140/8745/21), від 10 жовтня 2023 року (справа №120/2284/23) та від 19 жовтня 2023 року (справа №440/9568/22).
У згаданій вище постанові від 11 грудня 2024 року в справі №280/4194/24 (адміністративне провадження №К/990/32016/24) Верховний Суд зазначив, що колегія суддів вважає продемонстрований вище підхід до застосування норм ст. ст. 150-151 КАС України цілком прийнятним з огляду й на те, що забезпечення позову судом в усіх випадках, де має місце анулювання дозвільних документів у вигляді ліцензій на певні види господарської діяльності, без належного обґрунтування визначених процесуальним законом підстав та виходячи лише з необхідності захисту економічних інтересів ліцензіатів, у тому числі загрози настання матеріальної шкоди, збитків, втрати ділової репутації тощо, фактично нівелює встановлені законом повноваження органів ліцензування і перешкоджає реалізації державної політики у сфері ліцензування як засобу державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямованого на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров'я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.
Аналогічна правова позиція щодо можливості забезпечення позову судом в усіх випадках, де має місце анулювання дозвільних документів у вигляді ліцензій на певні види господарської діяльності, також була висловлена Верховним судом і у постанові від 20 листопада 2024 року в справі №140/2609/24.
З доводів ОСОБА_1 не прослідковується наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Необхідності вжиття таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено.
З урахуванням вказаного, суд доходить висновку, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів його забезпечення, оскільки матеріали справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених ст. 150 КАС України, отже, подана ОСОБА_1 заява є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/34864/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування рішення - відмовити у повному обсязі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова