15 грудня 2025 рокуСправа №160/26496/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/26496/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
16.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати дії протиправними ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що самостійно виховує малолітнього сина, який проживає разом з ним та знаходиться на повному утриманні, що також підтверджується постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.06.2023 року по справі 212/464/23. Однак відповідачем було відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з відсутністю підтверджюучих документів щодо здійснення самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/26496/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
07.10.2025 року відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому наведені заперечення щодо задоволення позовних та зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача протоколом №98 від 30.07.2025 року комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Вказано, що позивачем не подано підтверджюучих документів щодо здійснення самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05.09.2023 року батьком ОСОБА_2 зазначено ОСОБА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено частково, шлюб, зареєстрований між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , 02 серпня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Тернівського районного управління юстиції міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, актовий запис №243 розірвано, після розірвання шлюбу ОСОБА_3 , залишено прізвище « ОСОБА_4 », в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.06.2023 року по справі 212/464/23 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком скасовано, залишено малолітню дитину ОСОБА_2 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 на його вихованні та утриманні.
19.07.2025 року позивач звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказану заяву зареєстровано відповідачем за вхідним від 22.07.2025 року.
До заяви позивачем було надано копію паспорту, електронний військово-обліковий документ, свідоцтво про народждення, копію рішення суду № 212/464/23, копію заяви ОСОБА_1 про не перебування у шлюбі.
Відповідно до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 №ю/7474 від 31.07.2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянуто заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 30 липня 2025 pоку № 98 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: пунктом 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, не підлягають призову на військову службу жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Не подано підтверджуючих документів щодо здійснення самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років.
Не погодившись із відмовою відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно частини 2 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 5 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з частиною 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зокрема зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За приписами статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно пункту 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Указами Президента України неодноразово продовжувався воєнний стан та строк проведення мобілізації. На час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Пунктом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, а саме: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі по тексту Порядок №560, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 Порядку №560 цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Пунктом 56 Порядку №560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до приписів пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.
Пунктом 60 Порядку №560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання. Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
У відповідності до пункту 4 додатку 5 до Порядку № 560 визначено вичерпний перелік документів, які дають право на відстрочку жінкам та чоловікам, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, а саме: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
З аналізу приведених вище положень вбачається, що задля отримання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», останній має подати визначений у пункті 4 додатку 5 до Порядку №560 перелік документів.
Судом встановлено, що 19.07.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої було надано, зокрема копію рішення суду № 212/464/23.
Відповідно до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 №ю/7474 від 31.07.2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянуто заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 30 липня 2025 pоку № 98 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що зокрема не подано підтверджуючих документів щодо здійснення самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років.
Суд дослідивши зміст наданих позивачем документів та повідомлення відповідача про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, дійшов висновку, що така відмова прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходячи з наступного.
Доводячи наявність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" позивач зазначає, що має сина ОСОБА_2 , віком до 18 років і самостійно його виховує та утримує.
Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , 02 серпня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Тернівського районного управління юстиції міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, актовий запис №243 розірвано.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.06.2023 року по справі 212/464/23 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком скасовано, залишено малолітню дитину ОСОБА_2 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 на його вихованні та утриманні.
Вказаним судовим рішенням визначено місце проживання дитини, ОСОБА_2 з ОСОБА_1 проте вказане рішення не встановлює факт самостійного виховання позивачем дитини, а лише визначає місце проживання дитини.
При цьому, питання обов'язків щодо самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_2 , позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались.
Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин 1-2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства", дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин 1-2 статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин першої 3 статті 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від обов'язку утримувати та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини.
Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення проживання дитини, яке позивач долучив до заяви про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є належними доказом того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, оскільки не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.
Між тим, доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлена батьківських прав, що свідчило б про самостійне виховання та утримання позивачем малолітньої дитини, позивачем не надано до суду.
Таким чином, надані позивачем рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2023 та постанова Дніпровського апеляційного суду від 07.06.2023 року по справі 212/464/23 не доводять факт самостійного виховання дитини батьком, водночас, безумовних доказів на підтвердження виховання та утримання дитини лише самим батьком, суду не надано.
З огляду на викладене, відмова відповідача у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є правомірною.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Таким чином, вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають докази саме самостійного виховання та утримання дитини батьком, а в спірних правовідносинах такі докази відсутні.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що питання про надання відстрочки від призову під час мобілізації відповідачем може бути розглянуте за заявою позивача за умови надання доказів самостійного виховання дитини, а відмова, яка ним оскаржується в даному судовому провадженні не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не надав, натомість відповідач виконав покладений на нього частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів правомірність своїх дій, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська