м. Вінниця
15 грудня 2025 р. Справа № 120/5634/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведені остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 26.06.2023 по 28.03.2025 включно у розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує про протиправну бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військової частини та наявністю, у зв'язку з цим, підстав для застосування відповідальності, передбаченою статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.09.2023 у справі № 120/9623/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 з урахуванням вже виплачених сум перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 26.02.2022 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Також, позивач вказує, що відповідачем на виконання вказаного рішення суду було нараховано та виплачено в його користь кошти в загальній сумі 144132,66 грн, та остаточний розрахунок за вказаним рішенням було проведено лише 28.03.2025 (дата останньої виплати).
Відтак, на переконання позивача, оскільки виконання судового рішення у справі від 27.09.2023 у справі № 120/9623/23 відбулося лише 28.03.2025, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 КЗпП України та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку в період часу з 26.03.2023 по 28.03.2025, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Ухвалою від 14.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
30.05.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач має право на отримання компенсації середнього заробітку за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні. Також відповідач зазначив, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. На думку відповідача, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, спір щодо розміру таких був відсутній, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
Так, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
Під час розгляду справи судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 176 з 25.06.2023 ОСОБА_1 лише переведено для несення служби до іншої військової частини. Отже, твердження позивача про його звільнення з військової служби 25.06.2023 є помилковим.
Тобто, представник відповідача стверджує, що позивач з Військової частини НОМЕР_1 не звільнявся, а перевівся для подальшого проходження служби в іншу військову частину.
В свою чергу, як зазначає представник відповідача далі, згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу, що розповсюджує свою дію виключно на правовідносини звільнення.
Відтак, на переконання представника відповідача, оскільки позивач не звільнений з військової служби, а переведений до нового місця її проходження, тому підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в даному випадку відсутні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2023 № 176 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та направлено для подальшого проходження служби старшим інспектором-штурманом відділу загального планування Центру планування застосування штабу операційного ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на дату виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 йому не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення, у зв'язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.09.2023 у справі № 120/9623/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 з урахуванням вже виплачених сум перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 26.02.2022 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
На виконання судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 28.03.2025 виплачено позивачеві грошові кошти в сумі 144132,66 гривень.
Ключовим питанням, яке постало перед судом при вирішенні цієї адміністративної справи є те, чи має право військовослужбовець на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у випадку вибуття з однієї військової частини (виключення зі списків) для подальшого проходження служби до іншої військової частини.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України; в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу та до 19 липня 2002 року, тобто до дати набрання чинності Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з відповідного періоду не більш як за шість місяців).
Водночас статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган (роботодавець) повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (з відповідного періоду але не більш як за шість місяців).
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У разі невиплати повного грошового забезпечення на день звільнення військовослужбовця зі служби, підлягає застосуванню відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Слід враховувати, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Зокрема, частиною 3 статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У частині 1 статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII (в редакції, яка діяла на час виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Також відповідно до пункту 40 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Разом із цим відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід також зазначити, що відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міноборони України від 07 червня 2018 року № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
За час прийняття справ і посади військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в межах строків, визначених чинним законодавством для прийняття та здавання справ і посади, виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
У разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку.
Отже, з огляду на наведені приписи Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України переміщення (вибуття) військовослужбовця до нового місця служби та звільнення військовослужбовця з військової служби не є тотожними поняттями.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 176 з 25.06.2023 виключений із списків особового складу військової частини у зв'язку з вибуттям до нового місця служби, тому підстав для виплати середнього заробітку в даному випадку немає, адже позивач продовжує проходити військову службу та з військової служби звільнений не був.
Отже, у зв'язку із вибуттям ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини звільнення позивача в розумінні КЗпП України не відбулося.
Подібні висновки викладені Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 02 жовтня 2024 року (справа № 120/14433/23), від 12 листопада 2024 року (справа № 560/7977/24), від 06 вересня 2024 року (справа № 560/1361/24).
Таким чином вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.06.2023 по 28.03.2025 є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги слід залишити без задоволення.
Оскільки суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, тому з огляду на положення частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для відшкодування позивачеві понесених ним витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 15.12.2025.
Суддя Томчук Андрій Валерійович