Справа № 757/35187/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8179/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
10 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №22025101110000774 від 02.07.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна.
Накладено арешт на майно, яке було вилучено 21.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_6 , заборонивши відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним у будь-який спосіб майном, а саме: iPhone 16 Pro Max, s/n: НОМЕР_3; ноутбук ASUS X 55 VD разом із зарядним пристроєм.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, власник майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що жодній особі не вручено підозру у даному кримінальному провадженні.
Крім того, апелянт зазначає, що прокурор подав до суду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна з пропуском процесуальних строків.
Апелянт наголошує на допущених органом досудового розслідування порушеннях вимог закону під час проникнення до його нерухомого майна, подальшого особистого огляду та обшуку, при вилученні вищевказаного майна, що проводилось, в тому числі, з незаконним позбавленням волі, нанесенням тілесних ушкоджень, застосуванням катувань.
Апелянт вказує, що тимчасово вилучене під час обшуку майно є таким, що не може бути використано, у будь-якому випадку, як доказ у даному кримінальному провадженні.
Апелянт вказує на порушення порядку повідомлення власника майна про розгляд клопотання прокурора та просить поновити пропущений процесуальний строк на подачу апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як вбачається з матеріалів провадження, 29.07.2025 слідчим суддею постановлено оскаржувану ухвалу без виклику власника майна, копію ухвали апелянт не отримував, а відтак, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення власника майна ОСОБА_6 , який підтримав доводи апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_7 , який заперечував проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, СУ Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області розслідується кримінальне провадження №22025101110000774 від 02.07.2025, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що невстановлені особи з числа громадян України вчиняють Державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, в умовах воєнного стану, що виразилось у допомозі проведення підривної діяльності проти України.
Встановлено, що керівник відділу одного з правоохоронних органів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також його заступник ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають безпосереднє відношення до приховування інформації про наявність російського громадянства у їхніх співробітників. Так, відповідно до посадових обов'язків, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прямо відповідають за додержання режиму секретності. В той же час, ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_9 не вжили достатніх заходів, спрямованих на недопущення витоку інформації з обмеженим доступом, не зважаючи на отримання компрометуючих даних, під час перевірки інформації наданої співробітниками для оформлення відповідних допусків до державної таємниці.
Зокрема ряд співробітників, які мають близьких родичів - громадян рф, свідомо не вказали ці факти у відповідях п. 24 «Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці».
В ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до відповіді від оперативного підрозділу ГУ «Д» ДЗНД СБ України, працівники правоохоронного органу, що свідомо внесли недостовірні відомості до відповідних анкет при оформленні допусків до Державної таємниці щодо близьких родичів, маючи відповідні повноваження, використовуючи отриману в ході здійснення службової діяльності інформацію, імовірно вчиняють її збір та передачу представникам держави агресора, що призводить до завдання шкоди обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, в умовах воєнного стану.
Таким чином учасникам протиправної діяльності є: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженець м. Луганськ, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , уродженець м. Луганськ, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Вказані вище особи у своїй протиправній діяльності, з метою приховування від правоохоронних органів використовують месенджери (WhatsApp, Viber, Signal, Telegram та інші) електронну пошту, комп'ютерну техніку, мобільні телефони, магнітні носії інформації та інші технічні засоби,проводять особисті зустрічі між собою, при цьому, у зазначених засобах зв'язку, приналежних фігурантам кримінальної справи, може міститися підтверджуюча інформація щодо вчинення інкримінованого їм злочину.
Крім того, встановлено, що до вчинення злочину причетні співробітники Національного антикорупційного бюро України, котрі підтримують стійкі взаємовідносини з близькими родичами проживаючими на території держави агресора та тимчасово окупованій території України, про що останні не зазначають в офіційних документах.
Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_6 .
21.07.2025 на підставі ч. 3 ст. 233 КПК України проведено невідкладний обшук, з метою врятування майна, за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено: iPhone 16 ProMax, s/n: НОМЕР_3; ноутбук ASUS X 55 VD разом із зарядним пристроєм.
Вказані предмети та речі належать на праві власності третім особам.
В ході проведення обшуку предмети оглянуто, й враховуючи, що протиправна діяльність вказаних осіб вчиняється приховано, є підстави вважати, що на вказаному пристрої містяться видалені та або приховані файли, у зв'язку з чим виникла необхідність в проведенні експертного дослідження щодо останнього.
Постановою старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_10 від 21.07.2025 вилучені предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
22.07.2025 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 засобами поштового зв'язку подав до суду клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні.
29.07.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва накладено арешт на майно, яке було вилучено 21.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_6 , а саме: iPhone 16 Pro Max, s/n: НОМЕР_3; ноутбук ASUS X 55 VD разом із зарядним пристроєм, заборонивши відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним у будь-який спосіб майном.
Слідчий суддя виходив з наявності в наданих матеріалах даних та достатніх доказів, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та наявність даних про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, має важливе значення для встановлення фактів і обставин у даному кримінальному провадженні, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 98 КПК України, воно є речовими доказами та відповідає критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначених ст. 170 КПК України.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Так, згідно з ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
Приписами ч. 5 ст. 237 КПК України визначено, що при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу.
Положення ч. 7 ст. 237 КПК України при проведенні огляду уповноважують слідчого, прокурора оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. При цьому, такі речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Разом з тим, ч. 2 ст. 168 КПК України передбачає, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право серед іншого, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, з тих підстав, що вищевказані мобільний телефон та ноутбук у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на майно, яке було вилучено 21.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_6 , а саме: iPhone 16 Pro Max, s/n: НОМЕР_3; ноутбук ASUS X 55 VD разом із зарядним пристроєм, заборонивши відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним у будь-який спосіб майном, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Твердження власника майна про безпідставність арешту вищевказаного майна відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що зазначене майно тимчасово вилучено у зв'язку із необхідністю його збереження як речових доказів у кримінальному провадженні та в подальшому проведення відповідних експертних досліджень.
Так, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта в цій частині на даному етапі досудового розслідування є такими, що не спростовують висновки слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту.
Крім того, доводи апеляційної скарги про невідповідність арештованого майна критеріям, вказаним у ст. 98 КПК України, на думку колегії суддів, також є недоведеними, оскільки тимчасово вилучене майно в повній мірі відповідає ознакам речових доказів, вказаним у ст. 98 КПК України, а відтак підлягає арешту.
Доводи апеляційної скарги про те, що жодній особі не вручено повідомлення про підозру у даному кримінальному провадженні, відхиляються колегією суддів як такі, що не можуть бути підставою для відмови у задоволення клопотання про арешт майна, з огляду на те, що арешт майна, з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів, і є самостійною правовою підставою для арешту майна, поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна, та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
При цьому, колегія суддів зауважує, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку.
У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Доводи апеляційної скарги щодо процесуальних порушень під час проведення обшуку не свідчать про помилковість висновків слідчого судді щодо наявності підстав для арешту майна, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведеної слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих внаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Твердження апелянта про пропуск прокурором строку звернення до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна відхиляється колегією суддів, з огляду на таке.
Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Як вбачається з матеріалів провадження, 22.07.2025 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 засобами поштового зв'язку подав до суду клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні, яке було тимчасово вилучено 21.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак клопотання прокурора про арешт майна подано у відповідності до вимог ч. 5 ст. 171 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_11
Судді:
ОСОБА_12