Справа № 754/17056/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8784/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
27 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ГО «Доброчинність інвалідам» на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42025102030000142 від 29.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України,
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2025 року задоволено клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.08.2025 за №42025102030000142, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Накладено арешт із забороною його відчуження, розпорядження та користування з метою збереження речових доказів на: тимчасовий реєстраційний талон ХХР №102027, що поміщено до спеціального пакету НПУ №KIV 2115673, ключі від автомобіля марки «MERCEDES BENZ моделі ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 , що поміщено до спеціального пакету НПУ №KІV 2115673.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ГО «Доброчинність інвалідам» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що клопотання про арешт майна не містить жодного доказу того, що вищевказане майно має відношення до даного кримінального провадження.
Крім того, апелянт зазначає, що хоча майно і визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, однак така постанова органу досудового розслідування є формальною.
Апелянт наголошує на тому, що клопотання не містить жодного обґрунтування щодо незаконного походження грошових коштів, за які був придбаний вказаний транспортний засіб.
Крім того, представник ГО «Доброчинність інвалідам» просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки 13.10.2025 оскаржувану ухвалу постановлено без виклику особи, що подає апеляційну скаргу, копію ухвали представник власника майна отримав 30.10.2025, а з апеляційною скаргою звернувся до суду 31.10.2025, відтак, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, у провадженні СВ Деснянського УП ГУ НП у м. Києві перебуває кримінальне провадження №42025102030000142 від 29.08.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин ОСОБА_8 з метою власного збагачення шляхом одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, організував на території Деснянського району м. Києва схему ухилення за станом здоров'я від військової служби військовослужбовців. Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що до Київського міського управління ДВБ HIT України звернувся ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за фактом вимагання неправомірної вигоди ОСОБА_10 для себе чи третьої особи за сприяння в ухиленні за станом здоров'я від проходження військової служби за мобілізацією, в сумі 15000 доларів США.
Проведеними слідчими (розшуковими) заходами було встановлено, що до вказаного кримінального правопорушення причетний ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючий в житловому будинку, розташованому на земельній ділянці № 3211000000:01:046:0017 за адресою: АДРЕСА_1 , та який, перебуваючи у злочинній змові з невстановленими на даний час досудовим розслідуванням особами, організував злочинну схему по списанню з ЗСУ військовозобов'язаних осіб, шляхом госпіталізації останніх до різних медичних закладів по місту Києву та Київської області та отримання медичної документації, яка надає право на зняття з військового обліку.
09.10.2025 проведено санкціонований обшук автомобіля марки MERCEDES BENZ моделі ML 350 д.н.з. НОМЕР_2 , що за адресою: Київська область, Бориспільський район, м. Переяслав, вул. Літописна, 24-А на земельній ділянці № 3211000000:01:046:0017, під час якого виявлено та вилучено: тимчасовий реєстраційний талон ХХР № 102027, що поміщено до спеціального пакету МНУ №KIV 2115673, ключі від автомобіля марки «MERCEDES BENZ моделі ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 , що поміщено до спеціального пакету НПУ №KIV 2115673.
09.10.2025 вищезазначене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
13.10.2025 ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва накладено арешт із забороною його відчуження, розпорядження та користування з метою збереження речових доказів на:
- тимчасовий реєстраційний талон ХХР №102027, що поміщено до спеціального пакету НПУ №KIV 2115673,
- ключі від автомобіля марки «MERCEDES BENZ моделі ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 , що поміщено до спеціального пакету НПУ №KІV 2115673.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказане майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт із забороною його відчуження, розпорядження та користування з метою збереження речових доказів на: тимчасовий реєстраційний талон ХХР №102027, що поміщено до спеціального пакету НПУ №KIV 2115673, ключі від автомобіля марки «MERCEDES BENZ моделі ML 350 д.н.з. НОМЕР_1 , що поміщено до спеціального пакету НПУ №KІV 2115673., врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Посилання представника власника майна на невідповідність арештованого майна критеріям речових доказів є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити представнику ОСОБА_6 в інтересах ГО «Доброчинність інвалідам» строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2025 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ГО «Доброчинність інвалідам» залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_11
Судді:
ОСОБА_12 ____________