Єдиний унікальний номер справи № 752/7604/25
Провадження № 22-ц/824/11624/2025
23 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання факту мобінгу (цькування), зобов'язання погодити виплату премій,
Позивач звернувся до суду з позовом до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив суд:
- визнати факт мобінгу (цькування) відносно директора ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» ОСОБА_4 з боку Голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України ОСОБА_2 та Першого заступника Голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України ОСОБА_3;
- зобов'язати Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України погодити виплату директору ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» погодити виплату директора ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» ОСОБА_4 квартальну премію за 4 квартал 2024 року у розмірі 50% від посадового окладу згідно до вимог чинного законодавства та премію за результатами 2024 року в розмірі 360% від посадового окладу згідно до вимог чинного законодавства.
Згідно вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову він просив суд забезпечити позов шляхом:
- зупинення дії наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України № Н-204/11-00 від 05.05.2025 "Про реорганізацію Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;
- заборони державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств, Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо внесення відомостей та/або змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» та на підставі наказу № Н-204/11-00 від 05.05.2025 "Про реорганізацію Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів", крім реєстраційних дій, вчинених на підставі судових рішень до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;
- заборони Комісії з реорганізації Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів", яка утворена на підставі наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 05.05.2025 "Про реорганізацію Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" подання цього наказу державному реєстратору документів для державної реєстрації з метою внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" шляхом його реорганізації та про склад Комісії до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
- заборони Державному агентству відновлення та розвитку інфраструктури України, його посадовим особам Державному підприємству «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса», вчиняти будь-які дії, направлені на припинення трудових правовідносин, у тому числі на розірвання трудового контракту від 15.09.2022 з директором державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» ОСОБА_1 ;
Подана заява обґрунтована тим, що протягом декількох місяців з листопада по теперішній час, систематично, постійно на позивача чиниться психологічний, економічний тиск, пригнічення його трудової функції, тобто мобінг з боку першого заступника Голови Агентства ОСОБА_3 та Голови Агентства ОСОБА_2, що є протиправним і стало підставою для звернення до суду з позовом.
Також, частиною протиправних дій відповідачів є безпідставне позбавлення позивача премій за 4-й квартал 2024 року та річної премії за 2024 рік.
На думку позивача, мобінг з боку відповідачів чиниться з метою схилити позивача до звільнення з посади, і частиною таких спроб є реорганізація підприємства шляхом приєднання його до іншого підприємства, а саме до ДП «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту Одеса». 05.05.2025 Голова Агентства відновлення та розвитку ОСОБА_2 видав відповідний наказ №Н-204/11-00. Вищевикладене свідчить про спроби звільнити позивача в обхід трудового контракту та за відсутності добровільної згоди покидати посаду на вимогу ОСОБА_3 шляхом автоматичного припинення його повноважень як директора з призначенням реорганізаційної/ліквідаційної комісії на виконання наказу ОСОБА_2 про реорганізацію шляхом приєднання.
Пояснює, що у випадку приєднання ДП «ФІНІНПРО» до ДП «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту Одеса» буде призначена ліквідаційна комісія та відбудеться звільнення позивача з посади. Реорганізація підприємства супроводжується звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, тобто реорганізація підприємства автоматично означає звільнення ОСОБА_1 , як директора, у зв'язку з відсутністю посади та скорочення штату, у зв'язку з чим просити про забезпечення позову.
Таким чином, у випадку задоволення позову його виконання стане неможливим, оскільки мета мобінгу з боку відповідачів буде досягнута, позивач буде звільнений з посади, а також неможливо буде отримати премії, оскільки їх виплату здійснює саме ДП «ФІНІНПРО» (яке перестане існувати, оскільки буде реорганізовано), а тільки погоджує Державне агентство відновлення та розвитку. Строк пред'явлення претензій кредиторів встановлено 2 місяці, а протягом цього часу справа в суді розглянута не буде.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 12 травня 2025 року апелянт подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі.
19 травня 2025 року та 16 липня 2025 року до апеляційного суду від відповідача Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення - без змін.
22 липня 2025 року до апеляційного суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу - без змін.
29 липня 2025 року до апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу -без змін.
У судове засідання, призначене на 23 жовтня 2025 року, з'явилися представники відповідачів, які просили апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без розгляду. Позивач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за змістом ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).
Як зазначено вище, одним із основних питань, які суд вирішує при забезпеченні позову, є питання співмірності заявленого заходу забезпечення позову як позовним вимогам, так і заявленим можливим ризикам. При цьому, зважаючи на положення ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін на вжиття негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в п.п. 4, 7, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог пересвідчитись, зокрема, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Між сторонами наявний реальний спір, однак апеляційний суд вважає, що запропоновані заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами, які стосуються захисту трудових прав позивача (усунення мобінгу та погодження виплати премії). Забезпечення шляхом зупинення дії наказу про реорганізацію ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», заборони реєстраційних дій та дій Комісії з реорганізації і посадових осіб Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України фактично спрямоване на втручання у процес управління та ліквідації підприємства, тобто є прямим втручанням у господарську діяльність, що виходить за межі предмета позову та не відповідає принципу співмірності заходів забезпечення позову.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 19 Господарського кодексу України забороняється незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб.
Пунктом 4 ст. 3 ЦК України свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, є засадою цивільного судочинства. Тому втручання державних органів у господарську діяльність підприємств не допускається.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько