Провадження № 22-ц/803/10703/25 Справа № 212/543/24 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
16 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/543/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна, на ухвалу Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 17 вересня 2025 року, яка постановлена суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 вересня 2025 року, -
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2024 року.
Заява мотивована тим, що в провадженні Покровського районного суду міста Кривого Рогу перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування виконкому Покровської районної в місті ради.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, залишено без задоволення, попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покладено на Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Вказане рішення суду неоскаржене, набрало законної сили.
Нововиявленими обставинами, які є підставами для перегляду вищевказаного судового рішення є наявність вироку Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області відносно ОСОБА_2 від 04 травня 2025 року, обвинуваченої у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України: злісне невиконання батьками встановлених законом обов?язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань за № 12023041730001786 від 26.12.2023 року.
На підставі викладеного, заявник просив суд: переглянути рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування Виконкому Покровської районної в місті ради, за нововиявленими обставинами та задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 17 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування Виконкому Покровської районної в місті ради, залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко М.В., просить скасувати ухвалу суду та та задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неврахування всіх обстаивн справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вироком Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2025 року ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України. Під час розгляду вказаної кримінальної справи було встановлено факт неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов?язків не тільки по відношенню до сина ОСОБА_5 , але й щодо малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зокрема, встановлено, що 25 грудня 2023 року до КНП «Криворізька інфекційна лікарня №1» з поганим самопочуттям працівниками ювенальної поліції ВП №3 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області було вилучено у ОСОБА_2 та госпіталізовано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які разом з братом були під наглядом бабусі. Стан здоров?я дітей розцінювався як середньої тяжкості, діти мали температуру, були кволі. 05 січня 2024 року дітей з лікарні забрав їх батько - позивач у справі, та з цього часу діти проживають разом з ним.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Трофименко М.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на розгляді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (після перейменування - Покровський районний суд міста Кривого Рогу) перебувала цивільна справа № 212/543/24, 2/212/1209/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: Орган опіки та піклування Виконкому Покровської районної в місті ради.
24 травня 2025 року Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було ухвалено рішення суду, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа орган: Орган опіки та піклування Виконкому Покровської районної в місті ради, залишено без задоволення.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покладено на Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Вказане рішення суду не оскаржено та набрало законної сили.
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на наявність вироку Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області відносно ОСОБА_2 від 04 травня 2025 року, обвинуваченої у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК України: злісне невиконання батьками встановлених законом обов?язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань за № 12023041730001786 від 26.12.2023 року.
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 , не є нововиявленими, оскільки перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення. Натомість, під час розгляду справи по суті, судом було враховано факт наявності кримінальної справи у відношенні відповідачки ОСОБА_2 . Так, у рішенні суду від 24 травня 2024 року зазначено, що станом на час розгляду справи досудове розслідування за фактом смерті малолітнього ОСОБА_6 триває. Тобто, про наявність кримінального провадження відносно відповідачки ОСОБА_2 заявнику було відомо на час розгляду вказаної справи до ухвалення рішення по суті.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення вяку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ досуду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною другою статті 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта стаття 423 ЦПК України).
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга стаття 423 ЦПК України.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
При цьому, неподання стороною або особою, яка бере участь у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичнуо цінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
При вирішенні питання про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться в статтях 424, 426 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судовихпомилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, якийр аніше не міг бути доступний, однак він міг би при звести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).
Наведені у заяві обставини щодо перегляду рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2024 року, в розумінні статті 423 ЦПК України, не є нововиявленими обставинами, за яких може бути скасовано судове рішення за правилами Розділу V Глави 3 ЦПК України.
Так, як вірно враховано судом першої інстанції, про наяність кримінальної справи у відношенні відповідачки ОСОБА_2 було враховано при ухваленні рішення суду.
При цьому, постановлення судом вироку після ухвалення рішення суду, по своїй суті є новою обставиною, яка виникла після ухвалення рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2024 року.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують вмотивований висновок суду першої інстанції щодо невідповідності доказів, а саме вироку Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 травня 2025 року відносно ОСОБА_2 , ознакам нововиявлених обставин.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки не впливають на висновки суду щодо відмови у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду.
Процесуальних порушень, які були б обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції чи призвели б до неправильного вирішення справи апеляційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна,- залишити без задоволення.
Ухвалу Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 17 вересня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: