Провадження № 22-ц/803/11295/25 Справа № 215/7530/25 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
16 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/7530/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Дяченко Д.П.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо - збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року, яке ухвалено суддею Коноваленком М.І.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 вересня 2025 року,-
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «Північний гірничо - збагачувальний комбінат», ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював на ПрАТ «ПівнГЗК». В період роботи на підприємсті відповідача, у шкідливих умовах праці, на посаді водія автотранспортних засобів, з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком №1, ним отримано хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією; синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженими статико-динамічнии порушенняи на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим копонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, деформуючого артрозу дрібних суглобів кистей; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху), які, відповідно до акту розслідування від 18.04.2025, виникло з вини роботодавця.
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №125/25/1330/В від 31.07.2025 позивачу було встановлено 65% втрати професійної працездатності безстроково.
Вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань, позивач неодноразово знаходився на лікуванні. Усвідомлення позивачем того, що його тепер постійно будуть турбувати болі та обмеження рухів у шийноу і в поперековому відділах хребта з іррадіацією болю в праву руку та ліву ногу, слабкість в ногах, неможливість тривалої ходи, заніміння кінцівок, побіління пальців рук на холоді. Позивач тепер постійно відчуває загальну слабкість, відчуття перебоїв серцебиття, періодичні напади запаморочення, хиткість при ході. Турбує сухий кашель, біль у плечових, ліктьових та колінних суглобах, обмеження рухів та хрусткіт у них. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров'я, що порушує його нормальні життєві зв'язки. При цьому, позивач розуміє, що стан його здоров'я не відновиться навіть при лікуванні, і це додає йому ще більшого морального пригнічення та призводить до постійних переживань. Вважає, що шкода завдана не тільки йому особисто, а і його сім'ї. Через погіршення стану здоров'я не може матеріально забезпечувати свою сім'ю як раніше, і навпаки - сам потребує фізичної та моральної допомоги від своїх близьких.
Посилаючись на викладене, просив суд: стягнути з відповідача 691 200,00 грн. моральної шкоди, у зв'язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 400 000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» 4000 грн. судового збору на користь держави.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «ПівнГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Якщо суд не погодиться із доводами, наведеними у скарзі щодо необґрунтованості вимог позивача по відшкодуванню моральної шкоди, то просить змінити рішення та зменшити розмір стягнутої суми з врахуванням обставин, зазначеним у скарзі, до 50 000 грн. та виключити із мотивувальної/резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом безпідставно не враховані аргументи відповідача про те, що позивач чітко усвідомлював, що виконувана ним робота пов'язана з безпосереднім впливом шкідливих факторів виробничого середовища на організм працюючого. Робота позивача за Списком №1, що дає право на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, сама по собі передбачає, що це роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, де рівень впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, крім зростання хронічної захворюваності (виробничо обумовленої та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності), призводять до розвитку професійних захворювань. Тобто, позивач чітко усвідомлював, що виконувана ним робота пов'язана з безпосереднім впливом шкідливих факторів виробничого середовища на організм працюючого. Позивач, знаючи про погіршення стану свого здоров'я свідомо погіршував його стан. Позивач звільнився з підприємства відповідача у віці 62 роки та 11 місяців, хоча за законодавством для осіб, що не працюють у шкідливих умовах при наявності стажу в 32 роки право на пенсію виникає в 60 років (ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). Зазначене свідчить, що умови роботи на підприємстві відповідача були прийнятні для ОСОБА_1
За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, а тому підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні.
Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості.
Наводить судову практику Дніпровського апеляційного суду, яка підтверджує, що по аналогічним позовам суди стягують значно менші суми аніж стягнуто у цій справі.
Додатково просить врахувати вплив зовнішніх факторів, що суттєво впливає та погіршує фінансовий стан відповідача.Серед таких чинників є влучання ракети 08.07.2024 в адмінбудівлю ПрАТ «ПівнГЗК», що призвело до пошкодженння холу їдальні заводоуправління та було вибито вікна. Крім того, під час зазначеної події загинуло 10 людей і поранено понад 30 осіб.
Також вказує, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» - адвоката Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги т а просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що працюючи з 21.01.1981 по 21.07.2022 в кар'єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, ОСОБА_1 виконував роботи з керування автомобільними транспортнии засобами, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в карєрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та шуму. Вказаний період роботи позивача на ПрАТ «ПівнГЗК» підтверджується копіює трудової книжки (а.с.42-47), обставини за яких позивач отримав хронічні професійні захворювання підтверджується п.17 акта розслідування хронічного професійного захворювання (а.с.31).
Згідно Акта розслідування хронічного професійного захворювання від 18.04.2025 (а.с.28-32), позивачу ОСОБА_1 встановлено хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією; синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженими статико-динамічнии порушенняи на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим копонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, деформуючого артрозу дрібних суглобів кистей; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху).
Виробничими факторами, що спричинили захворювання є: вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 2дБ перевищував допустимий рівень та складав 67 дБ при гранично допустимому 65 дБ з вимогами ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації»; фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 4-5 дБА перевищував гранично-допустиий рівень і складав 84-85 дБА при ГДР 80 дБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку» при роботі водієм автообіля вантажністю 110 т та вище, зайнятий на вивезенні гірничої маси з кар'єру ГТЦ Тернівського рудоуправління (період роботи з 16.08.1993 по 24.03.1995), водієм автомобіля зайнятий повний робочий день на ремонті та зрошуванні доріг і забоїв у кар'єрі в технологічній колоні автомобілів БілАЗ ГТЦ №1 (період роботи з 20.11.2000 по 01.02.2010), водієм автотранспортних засобів у кар'єрі технологічної колони автомобілів №63 ГТЦ №1 (період роботи з 01.02.2010 по 09.01.2019). Умови виробничого середовища та важкість праці водія автотранспортних засобів відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливості (а.с.30).
Позивачу вперше встановлено 65% втрати професійної працездатності безстроково (55% вібраційна хвороба, 10% туговухість), згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №125/25/1330/В від 31.07.2025 (а.с.34-37).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з нормами Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 18 квітня 2025 року причиною виникнення у позивача професійних захворювань є робота протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів, що перевищували нормативи.
Отже, роботодавець ПрАТ «ІнГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 18 квітня 2025 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.
Крім того, відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомленим про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.
Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями, встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації її життя.
При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, позивачеві ОСОБА_1 , у зв'язку з недотриманням роботодавцем вимог чинного законодавства України щодо забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, встановлено професійні захворювання, що потягло за собою втрату працездатності та безумовно завдає позивачеві моральних страждань.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивачки професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 400 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65%, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується виписним епікризом, що міститься в матеріалах справи, в якому зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Посилання відповідача на те, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Слід зауважити, що право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65%, безстроково, що безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди - 400 000,00 грн. відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом сталої судової практики при визначенні розміру відшкодування.
Доводи апеляційної скарги про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 17 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: