Провадження № 22-ц/803/11737/25 Справа № 213/4542/25 Суддя у 1-й інстанції - Хмельова С.М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
16 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 213/4542/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Хмельовою С.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 жовтня 2025 року, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», ПрАТ «ІНГЗК» про відшкодування моральної шкоди, заподіяною втратою працездатності внаслідок професійного захворювання.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 27 квітня 2005 року по 01 жовтня 2023 року працював на підприємстві відповідача машиністом екскаватора, в кар'єрі, в умовах впливу шкідливих виробничих факторів.
За час роботи на підприємстві відповідача, внаслідок недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу робочого місця, позивач підпадав під вплив негативних факторів, що призвело до виникнення у нього професійних захворювань.
Висновком МСЕК від 19 березня 2024 року позивачу первинно встановлено 40% втрати працездатності з переоглядом. За результатами повторного огляду 16 червня 2025 року, позивачу встановлено 40% втрати працездатності на 1 рік.
Внаслідок отриманого професійного захворювання змінився спосіб та якість життя позивача, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги. На даний час позивач продовжує працювати на підприємстві відповідача слюсаром-інструментальником без шкідливих умов праці, проте, через отримані захворювання його постійно турбують болі.
Вказує, що діями відповідача, який не забезпечив безпечні умови праці, йому заподіяно моральну шкоду, на відшкодування якої просить стягнути з відповідача 360 000,00 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 270 000 гривень 00 копійок, без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 2700 гривень 00 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Якщо суд не погодиться із доводами, наведеними у скарзі щодо необґрунтованості вимог позивача по відшкодуванню моральної шкоди, то просить змінити рішення та зменшити розмір стягнутої суми з врахуванням обставин, зазначеним у скарзі, до 50 000 грн. та виключити із мотивувальної і резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди.
Апеляційна скарга мотивована тим, що робота позивача за Списком №1, що дає право на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, сама по собі передбачає, що це роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, де рівень впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, крім зростання хронічної захворюваності (виробничо обумовленої та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності), призводять до розвитку професійних захворювань. Тобто, позивач чітко усвідомлював, що виконувана ним робота пов'язана з безпосереднім впливом шкідливих факторів виробничого середовища на організм працюючого. Позивач, знаючи про погіршення стану свого здоров'я свідомо погіршував його стан. Коли медична комісія виявила необхідність зміни умов праці, тоді відповідач і здійснив переведення позивача на нове робоче місце без впливу шкідливих факторів.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що матеріали справи містять лише копію акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12.10.2023 за формою П-4 за наступними професійними захворюваннями: вібраційна хвороба другої стадії; сидеросилікоз першої стадії. При цьому, матеріали справи не підтверджено обставини та причини виникнення у позивача нейросенсорної втрати слуху, тому в даному випадку є недоведеними ті обставини, що умови роботи саме на підприємстві відповідача призвели до виникнення цього захворювання. Однак, суд першої у рішенні не надав оцінки зазначеним фактам.
За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, а тому підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні.
Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості.
Наводить судову практику Дніпровського апеляційного суду, яка підтверджує, що по аналогічним позовам суди стягують значно менші суми, аніж стягнуто у цій справі.
Додатково просить врахувати вплив зовнішніх факторів, що суттєво впливає та погіршує фінансовий стан відповідача. Серед таких чинників є висока вартість електроенергії та її доставлення, високі залізничні тарифи на доставлення продукції у порт, високі портові збори (більш як удвічі вищі, ніж в аналогічних портах Європи), логістичні проблеми через воєнні дії тощо. Зазначене призвело до того, що з 01.07.2024 ПрАТ «ІНГЗК» повністю зупинило технологічний цикл з випуску основної продукції щодо виробництва концентрату.
Також вказує, що цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення. У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14- 463цс18) при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Наполягає на тому, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог та визначення порядку оподаткування сум моральної шкоди, не відповідає п. 1 ст. 129 Конституції України, тобто не є законним, оскільки суперечить нормам процесуального права України (ст. 2, 89, 263, 264 ЦПК України) та матеріального права (підпункт "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України).
Враховуючи зазначене, є підстави для зміни судового рішення та виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ІнГЗК» - адвокат Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бузинарську Д.М., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 27 квітня 2005 року по 11 січня 2023 року працював на підприємстві відповідача машиністом екскаватора в кар'єрі. З 11 січня 2023 року переведений в цех сервісного обслуговування дільниця рудозбагачувальної фабрики №2 слюсарем-інструментальником. 10 липня 2024 року звільнений за власним бажанням.
Відповідно до інформаційної довідки про умови праці працівника, при підозрі в нього професійного захворювання, умови праці позивача відносились до 3 класу 4 ступеню «Шкідливі».
Згідно з Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12 жовтня 2023 року, проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання позивача та встановлено наявність діагнозу: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-переферичної ангіодистонії з вестибулопатією, синдром полірадікулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, деформуючого артозу у поєднанні з періартрозом ліктьових, колінних суглобів; сидеросилікоз першої стадії ускладнений хронічним обструктивним захворювання легень першої стадії, група А. Легенева недостатність першого-другого ступеня. Захворювання виявлено під час медичного огляду у відокремленому відділенні №4 лікувально-діагностичного центру ТОВ «МЕДИКОМ КРИВБАС», остаточний діагноз встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини 12 вересня 2023 року.
Відповідно до Акту, загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 18 років 5 місяців, з яких за професією, в цеху, в умовах впливу шкідливих факторів - 17 років 8 місяців.
У п. 17 Акту комісія зазначила, що позивач працюючи машиністом екскаватора цеху Кар'єр, виконував роботи з керування одноковшовим екскаватором за різних дорожніх умов. Переміщував гірничу масу, грунт на борт кар'єру або до відвалу. Виконував вимоги правил дорожнього руху, правил перевезень вантажів. Забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. При цьому, внаслідок недосконалості технології збагачення руди протягом тривалої дії підпадав під вплив пилу, загальної вібрації.
У п. 18 Акті причиною виникнення хронічного професійного захворювання визначені: рівень загальної вібрації, аерозоль фіброгенної дії. Рівень яких значно перевищував допустиму норму.
З метою ліквідації та запобігання виникненню хронічних професійних захворювань запропоновано генеральному директору ПрАТ «ІнГЗК» вжити певних заходів. Осіб, які порушили законодавство про охорону праці не встановлено, через тривалу роботу позивача та зміну керівництва структурного підрозділу та підприємства.
Із довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №129952 встановлено, що 19 березня 2024 року ОСОБА_1 пройшов огляд, за результатами якого йому встановлено 40% втрати професійної працездатності: 25% по вібраційній хворобі, 15% по сидеросилікозу з переоглядом 10 лютого 2025 року.
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №233/25/908/В від 16 червня 2025 року ОСОБА_1 повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності: 25% по вібраційній хворобі, 15% по сидеросилікозу на один рік.
Із виписок з історії хвороби, виписних епікризів, виписок із медичних карт стаціонарного хворого вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово, періодично, протягом 2018 - 2025 років знаходився на стаціонарному лікуванні у зв'язку із скаргами на стійкий біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в кінцівки, порушену ходу, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, обмеження рухів та хрускіт в них, заніміння кінцівок, зниження слуху, задишку при фізичному навантаженні, сухий кашель, біль за грудиною, втому, запаморочення.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з нормами Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12 жовтня 2023 року причиною виникнення у позивача професійних захворювань є робота протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів: рівень загальної вібрації, аерозоль фіброгенної дії, що перевищували нормативи.
Отже, роботодавець ПрАТ «ІнГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІнГЗК» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12 жовтня 2023 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.
Крім того, відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомленим про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.
Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями, встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації її життя.
При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, позивачеві ОСОБА_1 , у зв'язку з недотримання роботодавцем вимог чинного законодавства України щодо забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, встановлено наступні професійні захворювання: вібраційна хвороба та сидеросилікоз, які призвели до втрати професійної працездатності, що безумовно завдає позивачеві моральних страждань.
Посилання ж відповідача ПрАТ «ІнГЗК» на ту обставину, що матеріалами справи не підтверджено обставини та причини виникнення у позивача нейросенсорної втрати слуху колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спір виник з приводу відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої внаслідок втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями з діагнозами: вібраційна хвороба та сидеросилікоз.
Слід зазначити, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ІнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивачки професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 270 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача.
Так, судом встановлено, що, у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 40%, з переоглядом через один рік, без встановлення групи інвалідності.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІнГЗК» щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачці у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у справі № 210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Враховуючи викладене, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивачки, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, в шкідливих умовах праці протягом 17 років 8 місяців на ПрАТ «ІнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 40%, що хоч і тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, однак, встановлений не безстроково та може вподальшому зменшитись, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (270 000,00 грн.) не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації, у зв'язку з чим вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 270 000,00 грн. до 200 000,00 грн.
Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІнГЗК» про виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди, то вони колегією суддів не приймаються, з наступних підстав.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чиним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чиним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов?язкових платежів.
При цьому, посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду колегією суддів не приймаються, оскільки вони не є ревалентними до даної справи, адже, в даному випадку позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди саме без утримання податків та інших обов'язкових платежів, а тому на суд покладено обов'язок розглянути ці вимоги та надати їм правову оцінку.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилом пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Тобто, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою вимогою.
Таке розуміння способу відшкодування моральної шкоди відповідає змісту частини третьої статті 23 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції на час подання позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною-особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави та зменшує цей розмірі з 2700,00 грн. до 2 000,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 840,00 грн. має бути компенсований відповідачу виходячи з наступного розрахунку: 3 240,0 грн. (сплачений апелянтом судовий збір) - 2 400,00 грн. (розмір судового збору, який необхідно було сплатити відповідачу за подання апеляційної скарги, з урахуванням зміни рішення суду першої інстанції) = 840,00 грн.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінити, зменшивши цей розмір з 270 000,00 гривень до 200 000 (двохсот тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, змінити, зменшивши цей розмірі з 2 700,00 гривень до 2 000 (двох тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Судовий збір, понесений Приватним акціонерним товариством «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» за подачу апеляційної скарги в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 00 (нуль) копійок компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 17 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: