ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/12636/24
провадження № 2-др/753/278/25
16 грудня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва під головуванням судді Осіпенко Л.М.
за участю:
секретаря судового засідання - Петрової Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Винокурова Олександра Вікторовича про ухвалення додаткового рішення
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
В провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа.
05.08.2025 року за результатом розгляду справи по суті, ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 (однієї другої) частини автомобіля маки «MAZDA» моделі «CX-5 Black Edition», номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , у розмірі 404 691,00 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 954,95 грн.
Разом з тим, судом не було вирішено питання про розподіл витрат, які пов'язані з розглядом справи.
Окрім того, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Винокуров О.В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення експертизи про оцінку вартості майна, що підлягало поділу. Зазначає, що позивач поніс витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 39 250,00 грн. (де 6 500,00 грн. - витрати на проведення експертного дослідження, 32 750,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу). З огляду на викладене, а також з врахуванням того, що позовні вимоги були задоволені частково, просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 30 944,70 грн. (з яких 5 124,60 грн. - витрати на експертизу, 25 820,10 грн. - витрати на професійну правничу допомогу) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Тесля С.М. звернувся до суду із запереченнями на заяву про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування заперечень зазначає, що заявлена сума витрат є завищеною, неспівмірною зі складністю справи та недостатньо обґрунтованою. За таких підстав, просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу із заявлених 25 820,10 грн.до 3 000,00 грн.
Ухвалою суду від 03.12.2025 року заяву про ухвалення додаткового рішення призначено до розгляду.
Сторони та їх представники в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду, звернулися до суду з клопотаннями про розгляд заяви без їх участі.
Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви, відповідно до вимог ч. 4 ст. 270 ЦПК України.
Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів фіксації судового процесу не здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, заяви та клопотання сторін, суд вважає необхідним ухвалити додаткове рішення у справі, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства .
Згідно із п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із проведенням експертизи.
Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.
Так, в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19.
Таким чином, суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У позовній заяві, на виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позивачем зазначено, що він очікує понести витрати у зв'язку із розглядом справи, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
У відзиві на позов, на виконання вимог п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України, відповідачкою зазначено, що вона очікує понести витрати у зв'язку із розглядом справи, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 37 000,00 грн.
На підтвердження витрат, які поніс позивач, до суду надано: договір про надання правничої допомоги № 256-24 ЦС від 11.04.2024 року, укладений між адвокатом Винокуровим Олександром Вікторовичем та ОСОБА_1 (а.с. 61 т. 2), додаткова угода від 07.08.2025 року до договору про надання правничої допомоги № 256-24 ЦС від 11.04.2024 року (а.с. 62 т. 2), розрахунком робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги від 07.08.2025 року на суму 32 750,00 грн. (а.с. 63 т. 2), рахунок № 475.24 СЕ від 18.04.2024 року на суму 6 500,00 грн. (а.с. 59 т. 2), платіжна інструкція № 0.0.3599127866.1 від 19.04.2024 року на суму 6 500,00 грн. (а.с. 60 т. 2).
З огляду на викладене, суд вважає доведеними витрати позивача, пов'язані з розглядом справи у розміріналежними та допустимими доказами у розмірі 39 250,00 грн. (з розрахунку: 6 500,00 грн. + 32 750,00 грн., де 6 500,00 грн. - витрати на проведення експертного дослідження, 32 750,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу).
На підтвердження витрат, які понесла відповідачка, до суду доказів не надано.
Приймаючи додаткове рішення в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивачу, суд враховує предмет та складність спору, ціну позову, кількість сторін спору, кількість проведених судових засідань, в яких приймав участь представник позивача, кількість процесуальних документів, наданих до суду, заяв по суті спору, поведінку сторони під час розгляду справи, а також те, що стягнення додаткових витрат не повинно становити надмірний тягар для іншої сторони.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, суд не бере до уваги заперечення представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Теслі С.М., оскільки вони є загальними та не підтверджені належними і допустимими доказами.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, у разі заперечення розміру витрат на професійну правничу допомогу, сторона, яка заперечує проти їх стягнення, зобов'язана навести відповідні доводи та докази, що свідчать про їх неспівмірність, необґрунтованість чи надмірність.
Представником відповідачки не конкретизовано, які саме дії адвоката позивача є надмірними або невиправданими, не подано власного розрахунку витрат, які, на думку відповідачки, були б розумними у цьому спорі, не здійснено порівняльного аналізу тривалості та характеру здійснених дій із заявленою сумою.
Саме по собі посилання представника відповідачки на неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження таких тверджень, не може свідчити про неспівмірність чи необґрунтованість таких витрат.
З урахуванням викладеного, а також того, що позивачем надано договір про надання правничої допомоги, розрахунок робіт та документи, що підтверджують сплату витрат на проведення експертного дослідження, суд доходить висновку, що заявлені витрати позивача є підтвердженими та обґрунтованими.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, а також те, що позовні вимоги були задоволені судом частково, суд дійшов до висновку, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 30 944,70 грн. (з розрахунку: 39 250,00 грн. х 78,84 %, де 6 500,00 грн. - витрати на проведення експертного дослідження, 32 750,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу).
Оскільки представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Теслею С.М. суду не надано належних та допустимих доказів понесення витрат, пов'язаних із розглядом справи, підстави для їх відшкодування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 137, 141, 270 ЦПК України, -
Заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Винокурова Олександра Вікторовича про ухвалення додаткового рішення - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з розглядом справи у загальному розмірі 30 944 (тридцять тисяч дев'ятсот сорок чотири) гривні 70 копійок.
Додаткове рішення суду набирає законної сили через тридцять днів з моменту його підписання.
Додаткове рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його підписання.
Учасник справи, якому копію додаткового рішення суду не було вручено в день його підписання, має право на поновлення строку для апеляційного оскарження, якщо скаргу подано протягом тридцяти днів з моменту отримання його копії.
У разі апеляційного оскарження, додаткове рішення суду набирає законної сили з моменту прийняття апеляційним судом судового рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, закриття апеляційного провадження, залишення апеляційної скарги без розгляду або без задоволення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя: Л.М. Осіпенко