Справа № 638/1686/25
Провадження № 1-кп/638/1327/25
17 грудня 2025 року м. Харків
Суддя Шевченківського районного суду м. Харкова ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221070000698 від 05.06.2025, №12025221070000099 від 18.01.2025, № 12024221070001456 від 04.11.2024 за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України,
На розгляді Шевченківського районного суду м. Харкова перебувають матеріали об'єднаного кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України стосовно ОСОБА_5 .
У судовому засіданні прокурор Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 звернулася до суду з письмовими клопотаннями про продовження стосовно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів із визначенням застави в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Клопотання обґрунтоване тим, що метою і підставами застосування запобіжного заходу, згідно з п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування або суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Під час досудового розслідування встановлено, що вище перелічені ризики обґрунтовані, наявні та продовжують існувати, оскільки:
По-перше, наявність зазначених ризиків обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 , перебуваючи на свободі, усвідомлюючи, що ним скоєно тяжкі злочини, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від слідства та суду на території України, чим унеможливить досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Ризик втечі в даному випадку має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин .
По-друге, зважаючи, що причетність ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується у тому числі і показами свідків, перебуваючи на волі, останній буде мати можливість здійснювати на них незаконний вплив, чим перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні. Не зважаючи на те, що в ході досудового розслідування свідки вже були допитані, однак суд відповідно до ст. 23, 95 КПК України сприймає докази безпосередньо (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, врахована встановлена КПК процедура отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК). Незважаючи на те, що в ході судового розгляду свідки вже були допитані, однак існує ризик впливу обвинуваченим на свідків з метою зміни їх показів.
По-третє, враховуючи обставини інкримінованого злочину, беручи до уваги, що ОСОБА_5 неодноразово судимий, наявні підстави вважати, що ОСОБА_5 схильний до вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Територія м. Ізюм та Ізюмського району Харківської області, де фактично проживає ОСОБА_5 , та територія смт. Дробишеве Лиманького району Донецької області, де зареєстрований ОСОБА_5 , включена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, що ускладнює контроль за процесуальною поведінкою ОСОБА_5 та значно збільшує зазначені в клопотання ризики.
Зважаючи на викладене вище, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні.
Прокурор у судовому засіданні підтримала дане клопотання, посилаючись на наведені в ньому доводи.
Захисник та обвинувачений просили обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, доказів ухилення обвинуваченого від слідства не надано, ОСОБА_5 має ампутацію стопи.
Щодо застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту прокурор зазначила, що обвинувачений не має підтвердження постійного проживання у м. Ізюм, власники помешкання також факт постійного проживання ОСОБА_5 не підтверджують.
Суд, заслухавши пояснення учасників провадження та оцінивши обґрунтованість заявленого клопотання, дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, продовжити, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
За висновком Конституційного Суду України, викладеним в рішенні від 23.11.2017 № 1-р/2017, продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить вимогам обов'язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність (ч. 2 ст. 29 Конституції України).
Крім того, Конституційний Суд України також зазначив, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов'язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 10.11.2025 ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 08 січня 2026 року включно, з можливістю застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у розмірі, визначеному в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року, а саме в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121120 гривень 00 коп.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддя, з урахуванням вимог ст. 177 КПК України, виходив з наявності підстав для застосування вказаного запобіжного заходу, а саме наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень, а також наявності ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений міг здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
На даний час у кримінальному провадженні здійснюється судовий розгляд.
На думку прокурора, на стадії судового провадження по справі лише запобіжний захід у виді тримання під вартою здатний забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків під час розгляду справи, в іншому випадку цілком ймовірно, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню в спосіб незаконного впливу на свідків, переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 199, ч. 3 ст. 315 КПК України, суд при вирішенні питання про продовження строку тримання особи під вартою перевіряє наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують необхідність продовження такого запобіжного заходу.
При наданні оцінки наявності та ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що згідно з п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яжинський проти Польщі» ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків, потерпілих може бути визнано на початкових стадіях процесу.
Обвинувальні акти у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 перебувають на стадії судового провадження, а тому суд вважає, що ризик прийняття обвинуваченим спроб незаконного впливу на свідків, які безпосередньо перед судом не допитані, з метою переконання або змушення останніх надати показання в вигідному для нього аспекті є реальним.
Також, суд дійшов висновку, що прокурором доведено існування ризиків, визначених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень та переховування від суду, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні, зокрема тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК України. Обвинувачений раніше неодноразово судимий, в Україні продовжується дія воєнного стану, частина території країни знаходиться під окупацією, частина державного кордону не контролюється, що об'єктивно може надати можливість обвинуваченому, як переховуватися від суду, так й вчинити інше кримінальне правопорушення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
При цьому, згідно зі ст. 7-9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України, при оцінці відповідних ризиків (перелічених у ч. 1 ст. 177 КПК) слід враховувати й, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною в інкримінованому правопорушенні.
Отже, суд вважає доведеним, що ризики, які стали підставою для обрання щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час продовжують існувати та не зменшилися.
Перевіряючи наявність законних підстав вважати, що застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою буде достатнім для запобігання встановленим ризикам у кримінальному провадженні, судом, відповідно до ст. 178 КПК України, оцінено в сукупності фактори, пов'язані з характером особи обвинуваченого, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставини його життя, сімейними зв'язками та зв'язками із суспільством. За станом здоров'я обвинуваченого відсутні відомості про такий його стан, який би унеможливлював застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що заявлений прокурором вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідає характеру та тяжкості інкримінованих діянь, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Згідно з матеріалами кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність та обумовлює необхідність дотримання судом такої міри суворості, щоб вона була здатна забезпечити охорону загальносуспільних прав та інтересів.
Рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Отже, застосування до ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, є неможливим та доводи сторони захисту не спростовують вищевказані висновки суду.
Керуючись ст. 183, 197, 199, 331, 369-372 КПК України, суд
Клопотання прокурора Ізюмської окружної прокуратури Харківської області про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із визначенням застави у розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» з можливістю застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121120 грн.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_5 з-під варти - звільнити.
У разі внесення застави, на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки:
1) прибувати до прокурора чи суду за першою вимогою;
2) не відлучатися із Харківської області без дозволу прокурора або суду;
3) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Визначити 2-місячний термін дії обов'язків, покладених судом у разі внесення застави, з моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави має бути наданий уповноваженій службовій особі Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, яка не може тривати більше одного робочого дня, уповноважена службова особа Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення з-під варти ОСОБА_5 та повідомити усно і письмово прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, та Шевченківський районний суд м. Харкова.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Роз'яснити обвинуваченому, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Строк дії ухвали до 13 лютого 2026 року включно.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги і може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1