Єдиний унікальний номер 341/1824/25
Номер провадження 2/341/989/25
16 грудня 2025 року місто Галич
Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Мергеля М. Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Представник Бачинський О. М. в інтересах ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф»» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У позові просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26.11.2019 № 288261 (далі - Кредитний договір, Договір) у загальному розмірі 11756,18 грн та судові витрати.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідачка не виконує взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором від 26.11.2019 № 288261, у зв'язку з чим у неї виникла загальна заборгованість на суму 11756,18 грн, з яких: 3100,0 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6789,0 грн - заборгованість за процентами, 1867,18 грн - інфляційне збільшення.
Ухвалою суду від 05.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження. Судове засідання призначено на 20.11.2025, яке відкладено на 11.12.2025.
24.11.2025 відповідачка надіслала до суду відзив на позов, у якому зазначила, що позовні вимоги визнає частково, а саме суму заборгованості за кредитом. У задоволенні решти позовних вимог просить відмовити. Заперечуючи проти стягнення процентів, зазначила, що сума нарахованих відсотків та накладених штрафних санкцій є непропорційною до суми зобов'язання. Зазначила, що встановлення сторонами у договорі розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить значно менше нарахованих відсотків.
02.12.2025 представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що відповідачкою не надано жодного доказу невідповідності укладеного договору від 26.11.2019 № 288261 Закону України «Про захист прав споживачів», а доводи, наведені нею у відзиві, є виключно її домислами, які не відповідають ні умовам договору, укладеного між сторонами, ні нормам закону.
У судове засідання 11.12.2025 сторони не з'явились, хоча повідомлені належним чином відповідно до норм статті 128 ЦПК України.
Представник позивача у позові просить справу розглядати без його участі.
Відповідачка у судове засідання не з'явилась, хоча належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, в установленому законом порядку. Копію ухвали про відкриття провадження із супровідним листом від 20.11.2025, де зазначено час розгляду справи, надіслано на адресу зареєстрованого місця проживання відповідачки, яку вона отримала 25.11.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки, є день вручення судової повістки під розписку.
Таким чином, відповідачка належним чином повідомлена. У судове засідання не прибула.
Положеннями частини першої статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частина третя статті 223 ЦПК України).
Таким чином, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних матеріалів, оскільки такі повідомлені належним чином про судове засідання, причини неявки суду не повідомили, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
26.11.2019 між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_2 укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту № 288261 (а. с. 7-9).
Відповідно до пункту 1.1 Договору товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 3100,0 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.
Згідно з п. 1.2 Договору позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором.
Відповідно до пункту 1.3 Договору сторони погодили наступну процентну ставку за користування позикою:
п. 1.3.1 акційна процентна ставка становить 1,90 % від суми позики за кожен день користування позикою (693.50 процентів річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору;
п. 1.3.2 стандартна процента ставка складає 1,90 % від суми позики за кожний день користування позикою (693,50 процентів річних);
п. 1.3.3 у випадку прострочення клієнтом виконання зобов'язань за Договором чи неможливості виконання зобов'язань у повному обсязі, застосовується стандартна процентна ставка, відповідно до п. 3.4 та п. 3.5 цього Договору.
Відповідно до пункту 1.7 Договору у випадку неможливості виконання зобов'язань за Договором у повному обсязі у встановлений термін, клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати повернення позики у порядку, передбаченому в Правилах. Товариство залишає за собою право відмовити клієнту у продовженні строку користування позикою.
Згідно з п. 3. Договору у разі порушення клієнтом строків виконання зобов'язань за Договором:
п. 3.4.1 з 1-го до 3-го дня прострочення виконання зобов'язань клієнта, нарахування процентів не здійснюється;
п. 3.4.2 у разі прострочення виконання зобов'язань за Договором більше ніж три календарних дні, клієнт зобов'язаний сплатити товариству процент за користування позикою у розмірі стандартної процентної ставки від суми позики за кожен день користування позикою, починаючи з першого дня користування позикою у межах строку надання позики, зазначеного в п. 1.2 цього Договору;
п. 3.4.3 з 4-го дня прострочення заборгованості товариство визнає заборгованість за позикою проблемною, розпочинає роботу зі стягнення заборгованості та відновлює щоденне нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, таке нарахування здійснюється до дня повернення позики, але не більше, ніж до 90-го дня прострочення.
Договір підписаний від імені ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Згідно з Додатком № 1 до Договору сторони погодили графік платежів, який підписаний від імені відповідачки електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а. с. 10).
03.01.2020 між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_2 укладено Додатковий договір № 378757 до Договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 26.11.2019 № 288261 (далі - Додатковий договір) (а. с. 11-9).
Відповідно до п. 1.1 Додаткового договору у зв'язку із неможливістю виконання клієнтом зобов'язань за Договором від 26.11 2019 № 288261 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту у повному обсязі та у встановлений строк, клієнт звернувся до товариства із проханням продовження строку користування позикою, Сторони домовились про наступне:
п. 1.1 продовжити строк користування позикою на строк, що дорівнює установленому п. 1.2 Договору строку користування позикою;
п. 1.2 встановити нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 26.12.2019;
п. 1.3 сторони погодили наступну процентну ставку за користування позикою: процентна ставка становить 1,60 % від суми позики за кожен день користування позикою (584,00 процентів річних) у межах строку повернення позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору
Згідно з п. 2 Додаткового договору клієнт зобов'язується забезпечити своєчасне погашення суми позики на умовах, узгоджених сторонами в Додатковому договорі, у тому числі з можливістю дострокового виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 3 Додаткового договору всі інші умови Договору, не вказані в цьому Додатковому договорі, залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними свої зобов'язання.
Додатковий договір підписаний від імені ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до копії листа ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕР» від 17.09.2025 № 5942-ВП відповідно до договору від 23.01.2019 ВП-2301199-2, за дорученням ТзОВ «Лінеура Україна», здійснено успішні перекази коштів на картки клієнтів, зокрема, 26.11.2019 на суму 3100,0 грн, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 348724, номер транзакції в системі WayForPay-Credit7-288261-4 (а. с. 30).
22.02.2021 між ТзОВ «Лінеура Україна» (далі - Клієнт) та ТзОВ «Сіроко фінанс» (далі - Фактор) укладено договір факторингу № 015-220221 (а. с. 12-14).
Відповідно до п. 1.3 договору факторингу за цим Договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в погоджені відповідно до умов цього Договору сумі в розпорядження Клієнта за плату, на передбачених цим Договором умовах, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові свої права грошової вимоги до боржників за зобов'язаннями, що визначені в Реєстрі прав грошових вимог, погодженому сторонами за цим Договором за формою згідно з Додатком № 2.
Згідно з Додатковою угодою № 02 до Договору факторингу від 22.02.2021 № 015-220221 сума фінансування відповідно до узгоджених сторонами умов складає 1760928,99 грн (а. с. 18).
Відповідно до витягу з акта прийому-прийняття реєстру прав вимог від 22.02.2021 № 015-220221 до ТзОВ «Сіроко фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором у загальному розмірі 9889,0 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3100,0 грн, заборгованість за процентами - 6789,0 грн (а. с. 25-26).
Також, надано копію платіжної інструкцій про перерахування коштів ТзОВ «Сіроко фінанс» на користь ТзОВ «Лінеура Україна» у межах виконання договору факторингу від 22.02.2021 № 015-220221 (а. с. 18 зворот).
21.10.2024 між ТзОВ «Сіроко фінанс» (далі - Клієнт) та ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» (далі - Фактор) укладено договір факторингу № 20241021/2 (а. с. 19-23).
Відповідно до п. 1.1 договору факторингу за цим Договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату у передбачений договором спосіб, а Клієнт відступає Фактору належні йому права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Згідно з витягом з реєстру прав вимог від 21.10.2024 № 20241021/2 від 17.12.2024 до ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором у загальному розмірі 9889,0 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 3100,0 грн, заборгованість за процентами - 6789,0 грн (а. с. 29).
Згідно з копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів підтверджується перерахування коштів ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» на користь ТзОВ «Сіроко фінанс» у межах виконання договору факторингу від 21.10.2024 № 20241021/2 (а. с. 24).
Згідно з детальним розрахунком заборгованості ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» від 23.10.2025 за Договором сума виданого кредиту - 3100,0 грн, сума здійснених платежів - 2039,80 грн, дата останнього платежу 03.01.2020. Станом на 23.10.2025 у ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 11756,18 грн, яка складається з: 3100,0 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6789,0 грн - заборгованість за процентами, 1867,18 грн - інфляційне збільшення. Період нарахування інфляційних витрат: дата виникнення заборгованості - 27.12.2019, кінцева дата нарахування інфляційних витрат - 23.02.2022. Період прострочення грошового зобов'язання 790 днів (а. с. 31).
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором від 26.11.2019 3 № 288261, виконаним первісним кредитором ТзОВ «Лінеура Україна» станом на 21.02.2021 заборгованість нарахована у розмірі 8094,10 грн, з яких: за тілом кредиту - 3100,0 грн, за процентами - 3255,0 грн, штрафні санкції - 1739,10 грн. Сплачено заборгованості: за тілом кредиту - 0,0 грн, за процентами - 1767,0 грн, штрафні санкції - 272,80 грн. Залишається до сплати: за тілом кредиту - 3100,0 грн, за процентами - 1488,0 грн, штрафні санкції - 1466,30 грн (а. с. 32-33).
Указаний розрахунок відображає нарахування зобов'язань за Договором до 17.03.2020 та не відображає обґрунтованості заявлених у позові до стягнення процентів за користування кредитними коштами в сумі 6789,0 грн, не відображає ставок нарахування процентів, погоджених сторонами у Договорі та Додатковому договорі.
Позивач надіслав відповідачці повідомлення про відступлення прав вимоги за Договором (а. с. 35) та досудову вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань за Договором, відповідно до якої станом на 13.03.2025 сума боргу перед новим кредитором становить 9889,0 грн (а. с. 34).
Дані щодо виконання боржником вказаної вимоги відсутні.
Надаючи правову оцінку установленим у справі обставинам та спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з приписами статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
У частині 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що свідчить про укладання між ТзОВ «Лінеура Україна» і відповідачкою правочину. Без отримання на мобільний номер телефону відповідачкою коду, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без вчинення передбачених Договором і законодавством дій з боку ОСОБА_1 . Договір не був би укладеним.
У своєму відзиві відповідачка не заперечує факту укладення Договору та Додаткової угоди, отримання тіла кредиту у розмірі 3100,0 грн та визнає позовні вимоги у цій частині.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 514 ЦК України установлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, право вимоги за Договором від ТзОВ «Лінеура Україна» перейшло до ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» на підставі договорів факторингу 22.02.2021 № 015-220221 та 21.10.2024 № 20241021/2.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 3100,0 грн.
Заявляючи до стягнення заборгованості за процентами у розмірі 6789,0 грн, представник позивача у позові не зазначив ні, відсоткових ставок, а ні періоду, за який нараховано відповідні проценти. Не містять указаної інформації і долучені до позовної заяви розрахунки. В одному з яких (а. с. 31) просто констатовано наявність заборгованості зі сплати процентів у розмірі 6789,0 грн, а в іншому (а. с. 32-33) лише відображено наявність заборгованості зі сплати процентів за користування у розмірі 1488,0 грн станом на 17.03.2020.
Дослідивши розрахунок первісного кредитора ТзОВ «Лінеура Україна», проаналізувавши зміст Договору та Додаткового договору, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з частиною першою та другою статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Так, у Договорі містяться конкретні умови використання коштів, зокрема відсоткові ставки, з якими відповідачка ОСОБА_1 ознайомилась і які прийняла шляхом підписання відповідного Договору.
Отже, суд установив, що відповідачка була ознайомлена з указаними у вищевказаному Договорі та Додатковому договорі умовами користування кредитними коштами і на них погодилась, частково їх виконувала шляхом погашення заборгованості.
Так, 26.11.2019 видано кредит у сумі 3100,0 грн.
Протягом перших 30-ти днів нараховувались проценти за користування кредитом у розмірі по 58,90 грн на день, тобто 1,9 % на день від суми кредиту відповідно до п. 1.2 Договору та їх розмір становив 1767,0 грн (3100 ? 1,9 % ? 30).
Як убачається з розрахунку, відповідачка 03.01.2020 сплатила повністю нараховані проценти у розмірі 1767,0 грн. У зв'язку з цим 03.01.2025 між ТзОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою укладено Додатковий договір.
Таким чином, і це вбачається із розрахунку, з 04.01.2020 до 02.02.2020 (протягом 30-ти днів) проценти нараховувались у розмірі по 49,60 грн на день, тобто 1,6 % на день від суми кредиту відповідно до п. 1.3 Додаткового договору та їх розмір становить 1488,0 грн (3100 ? 1,6 % ? 30).
Надалі, оскільки відповідачка не сплатила нараховані проценти та не повернула кредит, у кредитодавця на підставі пункту п. 3.4.3 Договору виникло право визнати заборгованість за Договором проблемною (простроченою) і нараховувати щоденно проценти за стандартною ставкою 1,9 % від тіла кредиту на день, тобто по 58,9 грн на день, але не більше, ніж до 90-го дня прострочення.
Отже, з 03.02.2020 до 02.05.2020, тобто 90 днів, проценти за користування кредитними коштами у сумі 3100,0 грн підлягають нарахуванню за ставкою 1,9 % за день і, відповідно, їх розмір становить 5301,0 грн (3100 ? 1,9 % ? 90).
Отже, загальна заборгованість за процентами, які має право вимагати від позичальника кредитодавець згідно з узгодженими умовами Договору та Додаткового договору дійсно становить 6789,0 грн (1488,0 + 5301,0).
Підсумовуючи викладене, суд установив, що станом на 02.05.2020 у відповідачки сформовано загальну заборгованість за Договором у розмірі 9889,0 грн, з яких: 3100,0 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6789,0 грн - заборгованість за процентами за період з 04.01.2020 до 02.05.2020 (120 днів).
З огляду на викладене, суд установив, що сформована і заявлена у позові до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3100,0 грн та заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 6789,0 грн відповідає погодженим сторонами умовам Договору та Додаткового договору та підлягають задоволенню.
При цьому суд вважає необгрунтованими доводи відповідачки з покликанням на положення чинного цивільного законодавства, прийняті після виникнення спірних відносин у листопаді 2019 року, зокрема після введення воєнного стану.
Суд звертає увагу на те, що заявлені до стягнення кошти у розмірі 6789,0 грн є процентами за користування кредитом, нарахування яких обумовлено умовами Договору, на які відповідачка погодилась.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Своєю чергою указані кошти не є неустойкою (штрафом, пенею) і не є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, тобто процентами у розумінні ч. 2 статті 625 ЦК України.
Так само, з огляду на викладене вище, суд вважає необґрунтованими розрахунки наявної у відповідачки заборгованості зі сплати процентів, наведені представником позивача у відповіді на відзив.
Зокрема, представник позивача не врахував, що згідно з розрахунком первісного кредитора проценти за користування кредитом за перші 30 днів відповідачка сплатила 03.01.2020 у розмірі 1767,0 грн, у результаті чого й було укладено Додатковий договір.
Також, представник позивача, на думку суду, безпідставно покликається у своїх розрахунках на приписи ч. 2 статті 625 ЦК України, оскільки умовами Договору, зокрема у пунктах 3.4.3, 1.3.2, 1.3.3, не міститься покликань на вказану норму. Тоді як після укладання Додаткового договору з 03.01.2020, фактично, було продовжено строк користування позикою у розмірі 3100,0 грн на умовах нарахування процентів за ставкою 1,6% на день перші 30 днів і подальшого нарахування процентів за ставкою 1,9% на день наступні 90 днів, у випадку неповернення коштів після перших 30 днів користування кредитом.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки інфляційного збільшення на суму 1867,18 грн, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з розрахунком нарахування інфляційних витрат позивач нараховує такі витрати з січня 2020 року до лютого 2022 року на всю суму заборгованості за Договором у розмірі 9889,0 грн.
Водночас, як установлено судом, вказана сума заборгованості за Договором сформована станом на 02.05.2020. Таким чином, обґрунтованим є нарахування інфляційних втрат на всю суму заборгованості у розмірі 9889,0 грн за період з 02.05.2020 до 23.02.2022 і їх розмір становить 1692,97 грн.
Підсумовуючи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у цій частині і стягнення з відповідачки на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 1692,97 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідачки на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,0 грн, суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124 св 20) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу позивач обгрунтовує; копією договору про надання правничої допомоги від 22.10.2025 № 211100188, укладеним між ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» та адвокатом Бачинським О. М; копією розрахунку суми судових витрат; копією акта приймання-передачі наданих послуг від 22.10.2025 згідно з Договором надання правничої допомоги від 22.10.2025 № 211100188, відповідно до якого перелік виконаних робіт (наданих юридичних послуг) становить: підготовка позову, збирання доказів, підготовка процесуальних заяв для справи, усні консультації з питань застосування чинного законодавства, що становить 7000,0 грн; платіжною інструкцією від 24.10.2025 № 2108 про оплату за надані послуги за договором про надання правничої допомоги від 22.10.2025 № 2111001884; копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 37-40).
Відповідно до частин 4-6 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вирішуючи питання про стягнення витрат позивача на правничу допомогу, суд ураховує складність справи, яка є типовою. Відсутні будь-які дані збирання доказів, підготовки процесуальних заяв для справи станом на 22.10.2025. Також, суд ураховує неспівмірність між ціною позову (11756,18 грн) та заявленою до стягнення сумою витрат на правничу допомогу (7000,0 грн).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи складність справи, об'єктивно наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, критерій реальності таких витрат та пропорційність складності справи вартості послуг адвоката, не співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із ціною позову, на переконання суду, заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,0 грн є необгрунтованою і не співмірною, а тому підлягає зменшенню до 4000,0 грн. Така сума, на думку суду, буде відповідати принципу справедливості, співмірності і є доведеною стороною позивача.
Отже, суд вважає за доцільне стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3940,73 грн.
Таким чином, вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволено частково.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписами частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» установлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, оскільки позивач подав до суду позовну заяву в електронній формі, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір у розмірі 2386,50 грн (а. с. 42).
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, суд, з дотриманням положень ч. 6 ст. 259, ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п'яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання. На виконання вимог ч. 4 статті 268 ЦПК України підписав судове рішення без його проголошення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 128, 141, 178, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272-274, 279, 284, 354, 355 ЦПК України, суд
ухвалив
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» кошти в сумі 11581,97 грн, з яких:
заборгованість за Кредитним договором від 26.11.2019 № 288261 у розмірі 9889,0 грн, де 3100,0 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6789,0 грн - заборгованість за процентами;
1692,97 грн - інфляційні втрати.
У іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3940,73 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2386,50 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16 грудня 2025 року.
Учасники:
позивач - товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»», код ЄДРПОУ 42655697, місцезнаходження: вул. С. Бандери, 87, офіс 54, м. Львів;
відповідачка - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
СуддяМикола МЕРГЕЛЬ