Справа № 204/11526/25
Провадження № 2/204/5264/25 р.
10 грудня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі головуючої судді Самсонової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,-
У жовтні 2025 року позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій просила стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» на її користь 222 854,00 грн. - заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі; 71 879,94 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, 25 214,80 грн. - компенсація втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків її виплати та судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка вказала на те, що перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова», займаючи посаду провідного інженера-технолога. Щомісячно відповідач здійснював їй нарахування сум заробітної плати, проте не виплачувалась їй. Згідно отриманої позивачем інформації, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становить 222854,00 грн. У зв'язку з чим, з відповідача також, підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2025 року по 30.10.2025 року у розмірі 71879,94 грн. та компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку порушенням строків її виплати у розмірі 25214,80 грн.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовної заяви. Крім того, вказує, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. Звертають увагу, що на протязі 2019-2023 рр. та на даний час підприємство працює в одноденному режимі роботи, що підтверджується наказом по підприємству про режим роботи. З 28.02.2022 року і до 01.09.2023 року підприємство знаходилось на простої, що підтверджується відповідними наказами. З січня 2023 року підприємство працює в одноденному режимі роботи. Вказує, що позивач знав про наявність заборгованості з 2021 року до суду звернувся лише 30.10.2025 року, то Відповідно строки в які Позивач міг звернутися до суду про вирішення трудового спору пройшли.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого підтримано позовні вимоги.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню по наступним підставам.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працювала на Державному підприємстві «Виробниче об'єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова», що підтверджується копією трудової книжки.
31 липня 2023 року позивачка звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
Згідно довідки Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» від 17 листопада 2025 року №87/100, позивачу за період з лютий 2022 року по липень 2025 року не виплачена заробітна плата у сумі 222 854,00 грн.
Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно ст.115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Судом враховуються роз'яснення викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем складає 222 854,00 грн.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням предмету та підстави позову, суд дійшов висновку, що ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права позивача, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням, буде стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 222 854,00 грн.
Зазначену суму заробітної плати позивачу станом на час розгляду справи судом не виплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом враховується наступне.
Згідно статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно довідки відповідача №97/101 від 17 листопада 2025, середньоденна заробітна плата позивача становить 638,62 грн.
Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 01 серпня 2025 року і по 30 жовтня 2025 року (включно). Таким чином, оскільки відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок, середній заробіток має бути розрахований за вказаний в позовних вимогах період з 01 серпня 2025 року і по 30 жовтня 2025 року (включно). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 01 серпня 2025 року і по 30 жовтня 2025 року (включно) складає: 66 днів х 638,62 грн = 42 148,92 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42 148,92 грн.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати судом враховується наступне.
Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Стаття 34 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно ст.2 Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
На підставі положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок).
Пунктом 2.2 рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 визначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
За змістом наведених норм права компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому суд бере розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплат, наведений позивачем, відповідно до якого сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати становить 25 214,80 грн.
Наведений розрахунок відповідачем не спростовано.
Зазначена сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180,18, 162.1.3,168 Податкового кодексу України є обов'язком податкового агента, яким є відповідач.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Розподіляючи судові витрати судом враховується наступне.
Згідно частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем до позовної заяви додані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію договору №358 про надання правничої допомоги, здійснення захисту та представництва від 29 жовтня 2025 року; копію Акта приймання-передачі виконаних та підготовлених до виконання послуг від 29 жовтня 2025 року, відповідно до якого вартість послуг становить 3500 грн; копію ордера та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та врахувавши зміст та обсяг наданих робіт, а також фактичний об'єм виконаної роботи, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у розмірі 3000 грн обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, а також критеріям розумності та справедливості.
Крім того, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 115, 116, 117, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 1, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355,416, 430 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 222 854 грн. 00 коп. (сума без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42 148 грн. 92 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 25 214 грн. 80 коп., судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп., судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. 00 коп.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівельний завод ім. О.М. Макарова», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14308368, місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, 1.
Суддя В.В. Самсонова