04 грудня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 712/14201/24
Провадження № 22-ц/821/1688/25
категорія: 311020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» - адвоката Ткаченка Руслана Юрійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за несвоєчасний розрахунок, виплати середнього заробітку за весь час затримки та відшкодування моральної шкоди, у складі головуючої судді Чапліної Н. М., повний текст рішення складено 07 липня 2025 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом.
Свої вимоги мотивував тим, що 19 грудня 2001 року наказом № 107-вк ОСОБА_1 прийнято до Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу на посаду директора Черкаської філії Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу.
Згідно довідки про науково-педагогічне навантаження та доходи від 01.11.2023 № 2, виданої Черкаською філією Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» у період виконання обов'язків директора, а саме з вересня 2002 року по липень 2022 року, позивач також виконував педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми.
З 07.07.2022 його переведено з посади директора на посаду професора кафедри економіки, фінансів, обліку, математичних та інформаційних дисциплін Черкаської філії Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет».
З 28.08.2024 наказом про звільнення ОСОБА_1 звільнено з посади професора кафедри економіки, фінансів, обліку, математичних та інформаційних дисциплін.
З часу звільнення відповідач, із невідомих причин та мотивів відмовився добровільно сплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, хоча останній неодноразово це вимагав.
28.08.2024 позивач звернувся із листом до відповідача, у якому просив виплатити йому компенсацію за 457 днів невикористаної відпустки за 2002-2022 роки в сумі 140472 грн.
Листом від 15.10.2024 № 1/10-629/РІ, отриманим ОСОБА_1 через месенджер Telegram від юридичного відділу ПВНЗ «Європейський університет» лише 15.11.2024, відповідач не погодився із сумою компенсації та повідомив, що на його думку вона складає 12251,34 грн.
При цьому, відповідач посилається на примітку 1 Додатку 16 наказу Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ», що ставки погодинної оплати включають оплату за дні відпустки. Тому відповідач вважає, що за періоди роботи коли позивач був працевлаштований з погодинною оплатою праці, ставки погодинної оплати включали оплату за дні відпустки. При обчисленні середньої заробітної плати за основним місцем роботи не враховувалась заробітна плата на роботі за сумісництвом, а на посаді за сумісництвом не враховувалась заробітна плата за основним місцем роботи. Із такою позицією відповідача позивач не погоджується виходячи із наступного.
За період з 19.12.2001 по 30.08.2002, коли ОСОБА_1 працював виключно директором Філії і не виконував педагогічної роботи, він мав право на 20 календарних днів відпустки (з розрахунку 28 календарних днів щорічної відпустки, за відпрацьований рік) і за період з 31.08.2002 по 28.08.2024 позивач мав право на 1232 календарних днів щорічної відпустки (з розрахунку 56 календарних днів, за відпрацьований рік). Всього 1260 календарних днів відпустки.
Згідно довідки про навчальне навантаження директора Філії ОСОБА_1 , за період 2001-2022 роки позивачу надано 774 календарних днів щорічної відпустки. Відповідно, при звільненні позивач має право на компенсацію за невикористані 486 днів щорічної відпустки.
Вказує, що ОСОБА_1 звільнено з посади професора кафедри економіки, фінансів, обліку, математичних та інформаційних дисциплін Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» наказом президента Приватного вищого навчального закладу Європейський університет (далі Університет) від 26.08.2024 № 24/08-пф з 28.08.2024 у зв'язку із закінченням строку дії контракту. У наказі відсутня інформація та розпорядження про виплату позивачу компенсації за невикористані 486 днів щорічної відпустки. Відповідно, Університетом компенсація за невикористані дні щорічної відпустки позивачу не виплачена.
Зазначає, що за основу для розрахунку середнього заробітку позивачем отримано індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка Пенсійного фонду України форма ОК-5).
За період лютий - грудень 2023 року позивач мав 118806,28 грн заробітної плати. За вказаний період йому не нараховувалися виплати, що, відповідно до п. 4 Постанови 100, не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Отже, сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить 118806,28:334 х486=172873,81 грн.
Вважає, що відсутність належного нарахування компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є прихованою заборгованістю.
Згідно довідки Пенсійного фонду України форма ОК-5 середньоденна заробітна плата становить 341,23 грн. Відповідно за період 29.08.2024 по 11.11.2024 (дата подання позову) буде становить 341,23 грн х 75 днів = 25592,25 грн.
Крім того, згідно ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» працівникам у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати провадиться компенсація втрати частини відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги.
Таким чином прихована та невиплачена позивачу сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 172873,81 грн помножується на індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу, який визначається шляхом множення місячних індексів за вересень та жовтень 2024 року (включно) : (1,015х1,018 х100)= 103,3% та від цього відсотку віднімається 100%. Тобто сума компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати становить 5704,84 грн (172873,81 грн. х 3,3%).
Такими діями відповідача, позивачу завдано моральних страждань, які полягають у тому, що він, будучи інвалідом ІІ групи більше 20 років поспіль, працював на посаді директора Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет», де мав постійні навантаження без належного відпочинку, що призвели до отримання ОСОБА_1 інфаркту у 2022 році, і як наслідок переведення за станом здоров'я на посаду професора. Стан здоров'я позивача на даний час не дає йому можливості самостійно захищати свої порушені права та охоронювані законом інтереси, адже його участь у судових засіданнях призведете до надмірного хвилювання через несправедливість допущену відповідачем стосовно нього та може стати наслідком суттєвого погіршення його здоров'я. Усе в комплексі завдає позивачу постійних моральних страждань. Свої моральні страждання (моральну шкоду), позивач оцінює в 50000 грн.
Просив суд стягнути із ПВНЗ «Європейський університет» на користь ОСОБА_1 172873,81 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 5704,84 грн компенсації за несвоєчасний розрахунок, розмір середньої заробітної плати за період з 29.08.2024 по день ухвалення судового рішення у цій справі, але не менше 30369,47 грн та 50000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПВНЗ «Європейський університет» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 172873,81 грн з подальшим відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 63127,55 грн з подальшим відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 22066,28 грн, моральну шкоду в сумі 10000 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПВНЗ «Європейський університет» на користь держави судовий збір в сумі 2700,30 грн.
Рішення мотивовано тим, що відповідачем при звільненні компенсація позивачу невикористаних днів основної щорічної відпустки не виплачена.
Суд дійшов висновку, що відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є обґрунтованою, як і вимога позивача про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок та підлягає задоволенню в сумі 22066,28 грн
Щодо моральної шкоди, суд дійшов висновку, що в результаті неправомірної невиплати належних сум при звільненні відповідачем, позивачеві завдано моральних страждань, оскільки позивач тривалий час залишався без належних йому грошових коштів, у зв'язку з невиплатою належної компенсації за невикористану відпустку, змушений був звернутися до суду та вживати додаткових зусиль для організації свого життя.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ПВНЗ «Європейський університет» - адвокат Ткаченко Р. Ю. оскаржив його в апеляційному порядку та просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі було встановлено обставини, які мають значення для справи та досліджено подані відповідачем докази, внаслідок чого таке рішення є необґрунтованим.
Зазначає, що суд першої інстанції недостатнім чином дослідив зарплатні відомості, проігнорував той факт, що позивачу фактично виплачувались відпускні по обом посадам від суми обох окладів, а не окремо, і виплачувались однією сумою, таким чином розмір відпускних фактично збільшувався, що і було встановлено позивачем при службовому розслідуванні.
Вважає, що при стягненні моральної шкоди судом не було встановлено причинно-наслідкового зв'язку, жодних фактів морального страждання позивача, позивач не надав жодного доказу, заяви до відповідача чи іншого звернення, яке б підтверджувало, що він за 20 років мав претензії до роботодавця стосовно кількості днів відпустки.
07.09.2025 від представника ОСОБА_1 - адвоката Архипенка О. А. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ПВНЗ «Європейський університет» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07.07.2025 у справі 712/14201/24 відмовити повністю.
Судові витрати у справі покласти на відповідача.
Позивач погоджується із прийнятим судом рішенням та вважає його законним і обґрунтованим.
Вважає, що суд детально проаналізував кожен доказ, дав їм правову оцінку та зробив обґрунтовані висновки. Загальні посилання на «недослідження доказів» без конкретизації не можуть бути підставою для скасування законного рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Згідно з наказом № 107-вк 19 грудня 2001 року ОСОБА_1 прийнято на роботу директором Черкаської філії Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу з 19.12.2001, з оплатою праці згідно контракту, що підтверджується записом у трудовій книжці ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 12).
Відповідно до записів в трудовій книжці, ОСОБА_1 30.08.2002 призначений на посаду старшого викладача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за сумісництвом, відповідно до Наказу № 37 вп від 30.08.2002; 25.09.2002 переведений на посаду доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за сумісництвом, відповідно до Наказу № 43 вп від 25.09.2002; 01.09.2010 переведений на посаду доцента кафедри фінансів обліку і аудиту за сумісництвом згідно з Наказом № 24/29 пф від 01.09.2005; 08.07.2022 переведений з посади директора Черкаської філії ПВНЗ Європейський університет на посаду професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін відповідно до Наказу № 313 від 07.07.2022; 28.08.2024 позивача звільнено у зв'язку із закінченням строку дії контракту п. 2 ст. 36 КЗпП України згідно з Наказом № 24/08-пф від 26.08.2024 (т. 1 а.с. 9-10).
З контрактів про прийняття на роботу, укладених між ПВНЗ «Європейський університет» та ОСОБА_1 вбачається, що між сторонами укладались контракти про призначення ОСОБА_1 на посаду директора філії з 2001 року по 2021 рік, а у 2022, 2023 роках - професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін. Контракт від 26.10.2001, укладений на строк з 26.10.2001 по 26.10.2002, копії контрактів за 2002-2004 роки не надані, у 2005 році контракт укладений до 19.12.2010, з 2010 по 2021 контракти укладались щорічно, зазначено, що заробітна плата встановлюється згідно кошторису філії, який затверджений ректором Університету (п. 4 Контрактів). У п. 4 контрактів за 2022 та 2023 роки зазначено, що працівнику встановлюється заробітна плата в розмірі не менше, ніж встановлено законодавством України для працівників вищих навчальних закладів. На момент підписання контракту заробітна плата встановлюється в розмірі згідно штатного розпису (т. 1 а.с. 12-24, 130-145).
Згідно з наказами з 2013 року по 2021 рік щорічно виносились накази про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Черкаської філії у зв'язку із закінченням строку дії контракту (п. 2 ст. 36 КЗпП України), зазначена підстава: закінчення строку дії контракту та накази про прийняття на роботу на посаду директора, підстави: заяви ОСОБА_1 , укладений контракт (т. 102-128, 236).
Відповідно до Наказу № 313-п від 07.07.2022 ОСОБА_1 , переведений на посаду професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» з оплатою праці згідно штатного розпису з 08.07.2022 по 27.08.2022. Підстава - заява ОСОБА_1 від 07.07.2022 (т. 1 а. с. 100-101).
Згідно з наказом № 37 вп від 30.08.2002, серед іншого, ОСОБА_1 призначено на посаду старшого викладача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін та юристконсультом за сумісництвом (т.1 а.с. 148-149).
Відповідно до наказу № 43 вп від 25.09.2002 введено в штатний розпис Черкаської філії ЄУФІМБ на 2002/2003 навчальний рік додаткову посаду доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, на яку з 26.09.2002 призначено ОСОБА_1 за сумісництвом з посадовим окладом згідно штатного розпису (т.1 а.с. 150).
Накази про призначення на посади позивача за сумісництвом та дозвіл на сумісництво виносились також у 2005-2009 роках, до трудової книжки окремо не вносились (т. 1 а.с. 151-159).
Наказом № 24/29 пф від 01.09.2010, призначено з 01.09.2010 ОСОБА_1 , кандидата економічних наук, директора Черкаської філії, на посаду завідувача кафедри фінансів з оплатою праці згідно штатного розпису, за сумісництвом (т.1 а.с. 160-161).
У подальшому накази про дозвіл на сумісництво позивачу виносились щорічно: від 01.09.2011 № 24/31-пф, від 31.08.2012 № 24-40-пф, від 02.09.2013 № 24/31-пф, від 29.08.2014 № 24/29-пф, від 31.08.2015 № 24/33-пф, від 01.09.2016 № 24/26-пф, від 01.09.2017 № 24/35-пф, від 03.09.2018 № 24/25пф, від 02.09.2019 № 24/24 пф, від 02.09.2019 № 24/25-пф, від 01.09.2020 № 24/19пф, від 01.09.2020 № 24/19-пф п. 2, від 01.092021 № 24/16 пф, від 01.09.2021 № 24/17 пф, (т.1 а.с. 162-169, 171-177).
Наказом № 338 від 03.09.2018 ОСОБА_1 прийнято на посаду доцента кафедри міжнародного, господарського і цивільного права університету з 03 вересня 2018 по 30 червня 2019 року на умовах погодинної оплати праці згідно з штатним розписом (т.1 а.с. 170).
Згідно з наказом від 25.08.2023 № 24/10, ОСОБА_1 звільнено у зв'язку із закінченням дії контракту, а 28.08.2023 наказом № 24/13-пф прийнято на посаду (т. 1 а.с. 100-101).
Згідно з Наказом від 01.09.2023 № 358, серед іншого, ОСОБА_1 прийнято на посаду доцента кафедри менеджменту та інноваційного провайдингу університету з 01.09.2023 по 30.06.2024 на умовах погодинної оплати праці згідно зі штатним розписом за сумісництвом (т.1 а.с. 178).
Наказом № 24/08-пф від 26.08.2024 ОСОБА_1 звільнено з роботи 28.08.2024 у зв'язку із закінченням дії контракту, внесений відповідний запис до трудової книжки (т. 1 а.с. 41 зворот).
Відповідно до копій Розрахунку навчально-педагогічного навантаження, штатних розписів науково-педагогічного персоналу Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет», Штатних розписів адміністративно-управлінського, допоміжного та технічного персоналу філії ОСОБА_1 займав посади директора та викладача (доцента, зав. кафедри, завідувача) (т.1 а.с. 179-234, т. 2 а.с. 13-30, т. 4 а.с. 10-34).
Відповідно до Довідки про навчальне навантаження директора Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» Шпильового В. А., позивач з 2001 року по 2005 рік працював на посаді директора та ст. викладача, річне педагогічне навантаження відображається починаючи з 2002 року та складало від 0, 35 до 0, 4%, з 2005 по 2009 роки на посаді директора та доцента кафедри фінансів, річне педагогічне навантаження складало від 0, 41 до 0, 95%, з 2010 по 2015 на посаді директора та завідувача кафедри фінансів, річне педагогічне навантаження складало від 0, 33 до 0, 45%, з 2015 по 2022 на посаді директора та професора кафедри економіки (з 2017 директора та доцента кафедри менеджменту), річне педагогічне навантаження складало від 0, 33 до 0, 45% річне педагогічне навантаження складало від 0, 38 до 0, 57% (т. 1 а.с. 30).
У довідці відображені кількість наданих днів основної відпустки з 2001 по 2022 роки за кожен рік роботи, наявні посилання на накази, всього відповідно до довідки надано 687 дні основної та 80 днів додаткової відпустки.
З копій витягів з відомості нарахування заробітної плати, встановлено, що ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, яка відповідно до відомостей до 2022 року складалась із окладу, у відомостях по 2021 рік включно відображена кількість відпрацьованих днів та днів наданої відпустки, та ПВС (внутрішнє сумісництво), оплати відпускних відображаються однією сумою, у відомостях з 2022 року заробітна плата складається з окладу та доплати за вчене звання, відображена сума сплачених відпускних без зазначення кількості наданих днів (т. 2 а.с. 147-249, т. 3 а.с. 1-187).
Порівнянням долучених копій витягів з відомостей нарахування заробітної плати та Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 . Форми ОК-5 Пенсійного фонду України встановлено, що суми, відображені у відомостях відповідають сумам, відображеним у Формі ОК-5 (т. 1 а.с. 25-28, т. 2 а.с. 147-249, т. 3 а.с. 1-187).
З наказів про надання позивачу основних щорічних відпусток з 2002 року по 2024 рік та відомостей, вбачається, що ОСОБА_1 за час роботи надані 774 дні основної щорічної відпустки, а починаючи з 2016 року надавалась додаткова відпустка як інваліду війни, загальна кількість наданих днів 100 (т. 1 а.с. 42-61, т. 2 а.с. 32-105, 109-124).
Згідно з розрахунком відпускних ОСОБА_1 зазначена загальна кількість наданих днів відпустки по основній посаді 871, однак до цих днів включена додаткова відпустка як інваліду війни у кількості 86 днів (14 наданих відповідно наказів днів не відображені у таблиці) та 56 днів основної щорічної відпустки за 2002 рік, хоча долучений наказ про відкликання позивача з відпустки після відбутих 21 дня, тобто 35 днів після відкликання включені не правильно, 24 дні не включені до таблиці, хоча долучені накази та заявлено про їх надання позивачем. Отже, первинними документами копіями наказів про надання відпусток та відомостями відповідача також підтверджено надання ОСОБА_1 за час роботи у філії 774 днів основної відпустки (т. 3 а.с. 188, т. 4 а.с. 82-84).
Відповідно до Протоколу № 1 Комісії з проведення службового розслідування, проведеного згідно з наказом № 135 від 19.12.2024 в результаті перевірки відомостей щодо позову ОСОБА_1 про стягнення з Університету компенсації за невикористану відпустку, виявлено систематичну переплату відпускних ОСОБА_1 у період перебування ним на посаді директора Черкаської філії університету, а також відсутність певної бухгалтерської документації за період перебування ним на посаді. Бухгалтерією університету проведено перевірку нарахування відпускних колишньому директору Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» ОСОБА_1 за весь період його перебування на посаді директора та на посаді за сумісництвом. За результатами проведеного перерахунку встановлено наступне: ОСОБА_1 оплачені 872 дні відпустки згідно розрахунково-платіжної відомості по основній посаді, ОСОБА_1 належить 844 дні відпустки по основній посаді згідно законодавства, ОСОБА_1 сплачено 757 днів відпустки згідно розрахунково-платіжної відомості на посаді за сумісництвом. ОСОБА_1 належать 392 дні відпустки по посаді за сумісництвом згідно законодавства. Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 сплачено відпускні за 1629 дні замість 1236 днів, передбачених законодавством. Таким чином ПВНЗ «Європейський університет» понесені збитки в сумі 14016,25 грн. Вказана переплата виникла у зв'язку з тим, що бухгалтером Черкаської філії ОСОБА_2 , яка перебувала на посаді з 02.04.2001 по 19.05.2024, ймовірно за дорученням директора ОСОБА_1 нараховувались відпускні не по кожній посаді окремо, а від суми обох заробітних плат разом (т. 4 а.с. 74-78).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у ст. 1 ЗУ «Про оплату праці».
Згідно з ч. 1,ч. 3 ст. 2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
З огляду на зміст положень ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.
Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести із звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Роботодавець не несе відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
При вирішенні трудових спорів тягар доведення правомірності вчинення роботодавцем дій або бездіяльності відносно працівника (позивача), якщо такі дії або бездіяльність мають бути вчинені ним відповідно до закону, покладається повною мірою на роботодавця.
Зі змісту поданої ОСОБА_1 позовної заяви вбачається, що спір виник у зв'язку з тим, що позивач не погоджувався із сумою виплаченої йому заробітної плати при звільненні, посилаючись на те, що відповідач не виплатив компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у Черкаській філії ПВНЗ «Європейський університет» з 19.12.2001 по 28.08.2024, зокрема з 19.12.2001 по 07.07.2022 на посаді директора, з 08.07.2022 по 28.08.2024 на посаді професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін, а 28.08.2024 звільнений у зв'язку із закінченням дії контракту.
Встановлено, що у період роботи на посаді директора позивач працював за сумісництвом основної посади з викладацькою діяльністю, обіймаючи посади викладача, професора, доцента, завідувача кафедри.
При вирішенні спору апеляційним судом враховується наступне.
Суміщення професій чи посад - це виконання працівником поряд з основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією чи посадою на тому самому підприємстві, в установі, організації протягом установленої законодавством тривалості робочого дня. Збільшення обсягу виконуваних робіт - це виконання працівником поряд з основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за тією ж професією чи посадою на тому самому підприємстві, в установі, організації протягом установленої законодавством тривалості робочого дня.
Головною передумовою суміщення професій (посад) є наявність вакансії суміщуваної професії (посади) в штатному розписі.
У ст. 105 КЗпП України визначено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 804/3583/17 (провадження № К/9901/5587/17, № К/9901/5602/17) зазначив, що суміщення професій/посад розцінюється як виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою). Водночас, суміщення професій (посад) має такі особливості: робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу; друга посада залишається вакантною; для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення; окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься; порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.
У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 756/12798/18 (провадження № 61-16500св21) зазначено, що суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник. При виконанні робіт за суміщенням працівникові встановлюються доплати до основної заробітної плати.
Частиною 1 ст. 102-1 КЗпП України в редакції чинній на час виникнення та тривання спірних правовідносин було визначено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Водночас у відповідності до чинної на час розгляду справи ст. 102-1 КЗпП України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Отже, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом.
Суміщення професій (посад) - виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією, посадою без звільнення від своєї основної роботи.
Тобто суміщення професій (посад), на відміну від сумісництва, - це виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) без укладення додаткового трудового договору.
Керівники закладів освіти мають право займатися викладацькою діяльністю та виконувати гурткову роботу у своєму закладі освіти.
Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України № 1/1274-23 від 27.01.2023 «Про право працівників закладів освіти займатися викладацькою діяльністю в своєму закладі освіти», виконання викладацької чи гурткової роботи дозволено керівним та іншим працівникам закладів освіти у цьому ж закладі освіти в межах свого робочого часу за основною посадою в межах, визначених пунктом 91 Інструкції № 102, тому така викладацька чи гурткова робота не є сумісництвом.
Відповідно до п. 91 Інструкції, керівні працівники закладів освіти можуть вести викладацьку роботу або заняття з гуртківцями у цьому ж закладі, але не більше 9 годин на тиждень (360 годин на рік), якщо вони по основній роботі отримують повний посадовий оклад (ставку). У сільській місцевості директори і їх заступники при відсутності вчителів або викладачів з відповідних предметів можуть вести викладацьку роботу в обсязі не більше 12 годин на тиждень (480 годин на рік) з дозволу відповідного органу управління освіти.
Згідно з листом Міністерства освіти і науки України № 1/1274-23 від 27.01.2023 зазначено, що Інструкція № 102 на сьогодні чинна і застосовується з 1 вересня 2005 року в частині, що не суперечить умовам оплати праці, визначеним наказом Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557. З огляду на зазначене, ухвалення постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2022 № 1306 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2022 № 1047-р, відповідно до яких втратили чинність постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», не обмежує право на здійснення відповідними працівниками закладів освіти робіт, передбачених пунктом 91 Інструкції № 102.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював за сумісництвом, що відображено у відповідних наказах та в трудовій книжці, а саме ОСОБА_1 30.08.2002 призначений на посаду старшого викладача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за сумісництвом, відповідно до Наказу № 37 вп від 30.08.2002; 25.09.2002 переведений на посаду доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за сумісництвом, відповідно до Наказу № 43 вп від 25.09.2002; 01.09.2010 переведений на посаду доцента кафедри фінансів обліку і аудиту за сумісництвом згідно з Наказом № 24/29 пф від 01.09. 2005; 08.07.2022 переведений з посади директора Черкаської філії ПВНЗ Європейський університет на посаду професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін відповідно до Наказу № 313 від 07.07.2022; 28.08.2024 позивача звільнено у зв'язку із закінченням строку дії контракту на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України згідно з Наказом № 24/08-пф від 26.08.2024.
Робота ОСОБА_1 за сумісництвом відображена також в розрахунку навчально-педагогічного навантаження, штатних розписах науково-педагогічного персоналу Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет», штатних розписах адміністративно-управлінського, допоміжного та технічного персоналу філії ОСОБА_1 , з яких вбачається, що позивач займав посади директора та викладача.
Вказана обставина не спростована відповідачем.
При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що щорічне припинення трудових відносин з позивачем у зв'язку із закінченням строку дії контракту не відповідає записам у трудовій книжці, контракти переукладались щорічно, і хоча щорічно виносились накази про звільнення позивача у зв'язку із закінченням дії контракту, записи у трудову книжку не вносились, відразу укладався наступний контракт та трудові відносини фактично продовжувались.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей та доказів проведення щорічного розрахунку при звільненні позивача, відомості про заробітну плату також підтверджують безперервну трудову діяльність позивача у Черкаській філії ПВНЗ «Європейський університет». Отже, твердження відповідача про щорічне звільнення позивача та необхідність звернення за компенсацією щорічно не відповідає фактичним обставинам справи.
Слід зазначити, що на сумiсника поширюються всi права, гарантiї та обов'язки, передбаченi чинним законодавством, колективним договором i правилами внутрiшнього трудового розпорядку.
Зазвичай сумісники виконують свої трудові обов'язки на умовах неповного робочого часу. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (ч. 3 ст. 56 КЗпП України). А оскільки всі громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, мають право на відпустку (ст. 2 ЗУ «Про відпустки»), сумісники також мають право на щорічну відпустку. Тобто сумісник має право отримати щорічну відпустку і за основним місцем роботи, і за неосновним місцем роботи (сумісництвом). При цьому як щорічна відпустка за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісництвом, підлягає оплаті.
Тривалість відпустки за сумісництвом така сама, як і тривалість відпустки за основним місцем роботи, і не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору за сумісництвом.
Як правило, відпустка на підприємстві, де працівник працює за сумісництвом, надається в той самий час, коли працівник йде у відпустку за основним місцем роботи. Для працівників державних підприємств, установ, організацій така норма є обов'язковою.
У роботодавців недержавної власності працівник-сумісник може використовувати відпустку по-різному: а) одночасно за обома місцями праці; б) лише за основним місцем роботи (за сумісництвом працівник і надалі виконує свої трудові обов'язки, а право на відпустку (щорічну оплачувану) за сумісництвом використає в інший час); в) оплачувана щорічна відпустка береться за основним місцем роботи, а за сумісництвом працівник йде у відпустку без збереження заробітної плати; г) оплачувана щорічна відпустка береться лише за місцем сумісництва. У подальшому, коли працівник йтиме у відпустку за основним місцем роботи, він повинен або й далі виконувати свої обов'язки за сумісництвом, або йти у відпустку без збереження зарплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
За змістом ч. 6 ст. 6 ЗУ «Про відпустки» керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України № 346 від 14.04.1997 затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам.
Розділом ІV вказаного Порядку встановлено тривалість щорічної основної відпустки для працівників закладів вищої освіти, закладів післядипломної освіти, закладів професійної (професійно-технічної освіти).
Так, абзацом третім цього розділу передбачено тривалість щорічної основної відпустки у кількості 56 днів для наступних осіб: ректор, директор, завідувач, директор (завідувач) філіалу; проректор (заступник директора), діяльність якого безпосередньо пов'язана з наввчально-виховним або науковим процесом; вчений секретар, декан факультету, завідувач: відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, що одночасно виконують в цьому закладі вищої освіти, закладі післядипломної освіти, закладі професійної (професійно-технічної) освіти педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми.
Згідно з п. 6 Порядку у разі звільнення керівних працівників закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівники їм виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної основної відпустки.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників закладів освіти та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).
Тобто, враховуючи те, що позивач мав право на щорічну основну відпустку тривалістю 56 днів, за час роботи у філії позивачем використано 774 днів щорічної відпустки, не використаними залишились 486 днів щорічної відпустки.
Доводи відповідача про оплату більшої кількості днів відпустки ніж надавалось за 23 роки роботи позивача і що виплата відпускних по обом посадам здійснювалась однією сумою, виходячи із суми обох окладів не підтверджені доказами, адже відповідач наказів про виплату компенсації за час невикористаної відпустки, відповідних заяв позивача про таку виплату не надав, у відомостях нарахування заробітної плати відображені нарахування відпускних, що відповідають наданим відповідно до наказів дням основної щорічної відпустки або додаткової як інваліду 2 групи.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем при звільненні компенсація позивачу невикористаних днів основної щорічної відпустки не виплачена.
Щодо розміру відповідної компенсації невикористаних днів основної щорічної відпустки суд дійшов наступного висновку.
При вирішенні питання про оплату невикористаних відпусток застосуванню підлягає Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок № 100).
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки (п. 2 в редакції Постанови КМ№ 957 від 08.09.2023).
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки ( п. 7 розділу 5 Порядку).
З довідки Пенсійного фонду України форма ОК-5 вбачається, що у ОСОБА_1 відсутні нарахування заробітної плати за січень 2023 року, у зв'язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати.
На підставі абз. 7 п. 2 Постанови 100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
За період лютий - грудень 2023 року ОСОБА_1 мав 118806,28 грн заробітної плати. За вказаний період, позивачу не нараховувалися виплати, що, відповідно до п. 4 Постанови 100, не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить: 118806,28:334 х486=172873,81 грн.
Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити наступне.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).
Закріплені у ст. ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 зазначила, що виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України по суті є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування, з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки потрібно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Пунктом 8 даного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Згідно з Довідкою Пенсійного фонду України форма ОК-5 середньоденна заробітна плата позивача становить 341,23 грн.
Суд першої інстанції вірно застосував вищевикладені норми права та визначив, що розмір середньої заробітної плати за період з 29.08.2024 по 28.02.2025 (шість місяців) становить 341,23 грн х 185 днів = 63127,55 грн.
Крім того, ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (ч. 1, ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
На основі наведеного можна зробити висновок, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати до складових заробітної плати працівника, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Враховуючи встановлені обставини справи та вищевказані норми права, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок в сумі 22066, 28 грн (172873,81 x 1.12764387 (1,015 x 1,018 x 1,019 x 1,014 x 1,012 x 1,008 x 1,015 x 1,007 x 1,013) - 172873,81).
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставо виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Отже, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення порушених прав позивача, а має самостійне юридичне значення.
Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Доводи скаржника щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними, адже, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції, керуючись при цьому ст. 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач через неправомірні дії відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, та прийшов до цілком правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10000 грн.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення, спрямоване на відновлення порушених трудових прав позивача у визначений ним спосіб.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» - адвоката Ткаченка Руслана Юрійовича - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 16 грудня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков