Справа № 539/5496/24 Номер провадження 22-ц/814/3862/25Головуючий у 1-й інстанції Бєссонова Т. Д. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
09 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,
за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Антіхович Володимир Володимирович, на заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог зазначило, що 27 березня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем укладено Договір №494091-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Бізнес Позика» 27 березня 2024 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір №494091-КС-001 про надання кредиту.
27 березня 2024 року відповідач прийняв пропозицію щодо укладення Договору №494091-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Позивачем направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті, в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.
Тобто, 27 березня 2024 року між сторонами було укладено Договір №494091-КС-001 про надання кредиту.
Відповідно до пункту 1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 50000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним Договором належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти, на загальну суму 21660,00 грн.
Станом на 14 листопада 2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед ТОВ «Бізнес Позика» за Договором №494091-КС-001 про надання кредиту становить 183579,50 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 50000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах 131070,59 грн; суми прострочених платежів за комісією 2508,91 грн.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем кредитних зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за Договором №494091-КС-001 про надання кредиту в сумі 183579,50 грн та судовий збір.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року позов ТОВ «Бізнес Позики» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за Договором №494091-КС-001 про надання кредиту від 27 березня 2024 року у розмірі 183579,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судові витрати у виді судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - Антіховича В.В. про перегляд заочного рішення по цивільній справі №539/5496/24 за позовною заявою ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
З заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року не погодився відповідач, в інтересах якого діє представник - адвокат Антіхович В.В., та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, прохала суд скасувати заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позиції учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачем не підтверджено факту підписання кредитного договору та отримання кредиту відповідачем.
Звертає увагу на неспівмірність нарахованих відсотків відносно суми кредиту та зазначає, що стягнення комісії за користування кредитом порушує вимоги Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Зауважує, що факт укладення договору підтверджується наданими доказами, в тому числі, і частковим виконанням договору відповідачем.
Також звертає увагу, що сторони в договорі погодили розмір процентів та комісію за користування, відповідно, вимога позивача в цій частині також правомірна.
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача - адвокат Антіхович В.В. апеляційну скаргу підтримав та просив скасувати рішення суду першої інстанції.
Інші учасники процесу були належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду у справі в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що 27 березня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №494091-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», через Особистий кабінет Позичальника на сайті Кредитодавця. Укладення договору підтверджується візуальною формою послідовності дій Клієнта щодо укладення електронного Договору про надання кредиту №494091-КС-001 від 27 березня 2024 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті www.my.bizpozyka.com (а.с. 15-22).
Відповідно до пункту 2.1 Договору, Кредитодавець надає Позичальникові кредит у розмірі 50000,00 грн строком на 24 тижнів.
Термін дії Договору до 11 вересня 2024 року. Стандартна процентна ставки за кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,14957034, фіксована. Комісія за надання кредиту: 7500,00 грн. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 129960,00 грн. Орієнтована реальна річна процентна ставка 9151,89 процентів. Кредит надається на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».
Позиція апеляційного суду
Щодо укладення договору
Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, відповідно статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно вимог частини першої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що Договір №494091-КС-001 від 27 березня 2024 року був вчинений сторонами в електронній формі (а.с.18-22). Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження укладення Договору №494091-КС-001 позивачем надано послідовність укладення цього договору, з якої вбачається, що 27 березня 2024 року о 16:33:00 год клієнт, використовуючи номер телефону НОМЕР_2 , зайшов у особистий кабінет на сайті www.my.bizpozyka.com, підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами кредитного договору, з паспортом споживчого кредиту, здійснив акцептування кредитного договору шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором. (а.с. 33).
Одноразовий ідентифікатор UA-8151 було направлено відповідачу шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер НОМЕР_2 , який вказувався ним при реєстрації на сайті.
Кредитний Договір був підписаний відповідачем 27 березня 2024 року об 17:50:46 год шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-8151 в особистому кабінеті на сайті www.my.bizpozyka.com (а.с. 33 зворот).
Перерахунок кредитних коштів на виконання договору підтверджується інформаційною довідкою директора ТОВ «Платежі Онлайн» (а.с.35), з якої вбачається факт перерахунку коштів на картковий рахунок відповідача, який останній вказав в анкеті клієнта (а.с.34) та відображено у договорі (а.с.32 зворот).
З урахуванням наведеного, а саме, що Кредитний Договір 27 березня 2024 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а також, наявності достатніх доказів, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), не який належить відповідачеві, апеляційний суд вважає доведеним факт його укладання. Аналогічного висновку дійшов і суд першої інстанції.
Таке ґрунтується на правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).
Щодо нарахування процентів та комісії
Заявник в апеляційній скарзі зазначає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості) за користування коштами та дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до 25000 грн.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 ЦК України).
Сторони у справі, яка переглядається, досягли домовленості щодо розміру процентної ставки та порядку нарахування процентів, як плати за користування отриманими позичальником кредитними коштами.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення з відповідача нарахованої позивачем заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, дійшов правильного висновку про її стягнення.
Згідно пункту 2.4. Договору стандартна процентна ставка в день становить 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка в день становить 1,14957034, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Відповідно до пункту 4.2.3 Договору Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені Договором, до закінчення (терміну) дії Договору.
Позичальник свої зобов'язання виконав частково, сплативши позивачеві за Договором 21660,00 грн, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Звертаючись з позовом, ТОВ «Бізнес Позика» просило про стягнення з Позичальника, в тому числі, і заборгованість за простроченими процентами - 131070,59 грн
При цьому, на підтвердження заявленої до стягнення суми процентів за Договором додано розрахунок заборгованості (а.с. 12-13).
Зі змісту Договору і розрахунку заборгованості суд установив, що заявлені до стягнення проценти позивач нарахував за фіксованою стандартною процентною ставкою за весь період кредитування, тобто, з дня укладення Договору - 27 березня 2024 року по 11 вересня 2024 року - дати повернення кредиту.
На переконання суду апеляційної інстанції, у цьому випадку, обґрунтованим є нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 131070,59 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що існують підстави для їх зменшення через те, що проценти за користування кредитом за вказаним Договором перевищують 50% суми основного зобов'язання, що свідчить про їх несправедливість та наявність підстав для зменшення колегія суддів відхиляє.
Так, апелянт в обґрунтування своєї позиції послався на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, на висновки постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, однак зазначені в них правові висновки не є застосовними до вирішення спору у справі, яка переглядається, про стягнення процентів за користування кредитом.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, відповідно до пункту 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, в частині твердження: «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання».
У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» зазначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Однак, у даному випадку, спірними є нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов'язань за договором, чого помилково не врахував апелянт.
При цьому Позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надав оцінку запропонованим умовам кредитування, зважив на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та, на час укладення договору, вважав їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.
Тобто, за обставин даної справи, не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах.
Оскільки відповідач не дотримувалася графіку погашення заборгованості, вказане призвело до збільшення суми нарахованих процентів відносно орієнтовної суми, що зазначена у графіку погашення заборгованості.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою нараховані позивачем в межах дії договору, а саме з 27 березня 2024 року по 11 вересня 2024 року. Загальна сума нарахованих відсотків становить 131070,59 грн і зазначена сума після закінчення строку дії договору (11 вересня 2024 року) не змінювалася.
Також сторони Договору передбачили сплату позичальником комісії за надання кредиту в сумі 7500 грн (пункт 2.5).
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про безпідставність нарахування позивачем комісії, колегія суддів враховує нижче наведене.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Виходячи з аналізу вимог пункту 4 частини першої статті 1, частини другої статті 8, частини першої статті 1, статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача, як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і, в подальшому, нараховувати її, а також, витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем одноразово комісії за надання кредиту у розмірі 7500 грн, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Аналізуючи умови кредитного договору у цій справі та Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», суд апеляційної інстанції приходить висновку про правомірність дій Товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає.
За такого, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення несплаченої суми комісії за надання кредиту є правильним.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відтак, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, як такого, що ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження і є безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, відповідно, заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Антіхович Володимир Володимирович - залишити без задоволення.
Заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
О.О. Панченко