Житомирський апеляційний суд
Справа №295/13065/23 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.
Категорія 91 Доповідач Коломієць О. С.
08 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
з участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/13065/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання фіктивним розірвання шлюбу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з даним позовом, в якому просила визнати фіктивним розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 10 травня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції в Житомирській області, актовий запис №118.
В обґрунтування позову вказала, що у період з 19.12.1987 року по 10.05.2014 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 .
Після реєстрації шлюбу вони проживали та працювали в с. Рудня Городище Житомирського району Житомирської області. Після працевлаштування чоловіка в Житомирі вони переїхали жити до її батьків та проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що протягом усього часу, починаючи із дня заселення в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та до фактичного дня смерті ОСОБА_4 , вони проживали спільно, вели господарство, проводили час дозвілля та відпочинок із виїздом на санаторно-курортне лікування.
Зазначала, що з метою спільного проживання 16.10.2015 року особами придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , де здійснено ремонт.
Згодом відповідна квартира відчужена, а 04.11.2021 року приватним нотаріусом посвідчено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Додає, що в 2019 році сім'єю придбано транспортний засіб - автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, чорного кольору, для використання ОСОБА_1 .
Звертала увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік. Організацією поховання ОСОБА_4 , оформленням необхідних документів, поминальних обідів та проведення церковних обрядів займалася виключно вона. 20 лютого 2023 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області з заявою про виплату коштів на поховання саме як дружина померлого спадкодавця.
Стверджувала, що протягом часу перебування у шлюбі подружжя мало на меті народження дитини, що, у свою чергу, унеможливлювалось через особливості стану здоров'я чоловіка. Внаслідок відповідних обставин позивач почала цікавитись психологією, нетрадиційною медициною, медитацією, питаннями аналізу свого роду.
За результатом проходження навчання та спілкування із наставниками позивач прийшла до переконання щодо необхідності зміни прізвища за чоловіком на своє дівоче, потреби розірвання шлюбу задля припинення «кармічних вузлів» із родом ОСОБА_5 . Висловлена чоловікову пропозиція останнім була прийнята, подружжям усвідомлювало умови фіктивності таких юридичних наслідків.
Враховуючи вищенаведене, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не повно досліджені обставини справи та взагалі не надано оцінку доказам, які надані позивачем в якості обґрунтування своїх позовних вимог, що призвело до порушення принципу змагальності сторін та неповного з'ясування всіх обставин справи.
Вказує, що обґрунтовуючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції зазначив, що основним заявленим позивачем доводом на підтвердження необхідності припинення юридично закріпленого (зареєстрованого) сімейного союзу як чоловіка та жінки виступала потреба фізико-психологічного стану подружжя. Однак таке твердження є хибним та не відповідає змісту позовних вимог та пояснення позивача, які надавалися нею в ході судового розгляду даної справи.
Зазначає, що в ході судового розгляду даної справи позивач намагалася пояснити та довести суду саме причину прийнятого нею рішення про юридичне розірвання шлюбу, хоча справжнього волевиявлення та наміру припиняти шлюбні відносини у подружжя не було, оскільки насправді подружжя продовжували проживати подружнім життям, мали сімейний бюджет, вели спільне господарство, дбали один про одного, що свідчить про наявність взаємних прав та обов'язків, які притаманні подружжю.
Звертає увагу, що прийняття рішення ОСОБА_1 про фіктивне розірвання шлюбу було обумовлене життєвими обставинами, які терміново вимагали від ОСОБА_1 вжити невідкладних заходів з метою збереження життя та здоров'я чоловіка. Так, пройшовши навчання, поспілкувавшись з наставниками, позивачем було прийнято рішення змінити прізвище чоловіка на своє дівоче прізвище, фіктивно розірвати шлюб задля розірвання кармічних вузлів з родом ОСОБА_5 та відновлення енергетичних зв'язків родини з надією зачати дитину. Повідомивши чоловіка про необхідність юридичного розірвання шлюбу ОСОБА_4 був проти, але згодом погодився, оскільки кохав ОСОБА_1 , підтримував її та чудово розумів, що це лише формальність, адже також вірив та мріяв мати дитину, використовуючи різні методи.
Вважає, що суд не навів та не обґрунтував в оскаржуваному рішенні ряд доказів, які були надані позивачем на підтвердження існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій, а саме подальше спільне проживання в помешканні, в якому подружжя проживало до юридичного розірвання шлюбу так і після, безперервний спільний побут та відпочинок, придбання спільного майна, спільна праця на досягнення фінансової стабільності та матеріального достатку. При цьому, на думку представника позивача, суд обмежився лише оцінкою доказів, які були надані позивачем, а саме чеків на придбання будівельних матеріалів та побутової техніки, виснувавши, що докази на підтвердження закупівлі будівельних матеріалів, а також щодо придбання певних видів побутової техніки не свідчать про фактичне ведення спільного господарства особами в умовах сімейного союзу.
Вказує, що наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують те, що розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійсно було фіктивним. Поза увагою залишилася та обставина, що організація поховання, проведення поминальних обідів здійснювалося ОСОБА_1 саме як дружиною. Всі близькі, знайомі та присутні висловлювали їй слова скорботи та жалю як дружині ОСОБА_4 , а не його подрузі, що підтверджується показами свідків зі сторони позивача та відповідачів.
Зокрема, судом першої інстанції не було взято до уваги надану позивачем виписку з месенджера вайбер з телефону ОСОБА_4 , а саме постійну і безперервну переписку між подружжям та наявність спільних фото.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що належним та допустимим доказом фіктивності розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є скріншоти переписки між ними з телефону ОСОБА_4 та скріншоти переписки з телефону ОСОБА_1 , починаючи з 2014 року, тобто з дати юридичного факту розірвання шлюбу. Як вбачається з переписок, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наявні усталені довготривалі відносини, які притаманні подружжю: а саме проживання в одному і тому ж помешканні, фото ОСОБА_1 в квартирі подружжя та фото ОСОБА_4 в тій же квартирі, турбота один про одного у вигляді зустрічі один одного з роботи, щоденні переписки між ними, обговорення та вирішення питань побутового характеру, спільні фото з відпочинку.
Також, на думку апелянта, належним доказом, який підтверджує фіктивність розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , є копії зі щоденника матері позивача - ОСОБА_6 , починаючи з 2015 року, оскільки матір позивача вела особисті записи в щоденнику з описом всіх подій її життя та життя її доньки, ОСОБА_1 . З даних записів вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ніколи не розлучалися, завжди були разом, разом проживали, їздили до матері позивача, там ночували, святкували разом свята, привозили продукти харчування.
Вважає, що доказом постійного проживання та перебування у шлюбі є факт придбання спільного майна подружжям. Зокрема, всі документи ОСОБА_4 залишилися у ОСОБА_1 як його дружини.
Отже, на думку представника скаржника, надавши оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, можна дійти висновку, що позивачем було доведено факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю після розірвання шлюбу, що мало місце 10 травня 2014 року, що само по собі свідчить про підтримання вказаними особами шлюбних відносин після розлучення та те, що на момент розірвання шлюбу колишнє подружжя не мало наміру припинити шлюбні відносини.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) проти апеляційної скарги заперечила, підтримала оскаржуване судове рішення. На спростування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачем не доведено, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин та не надано доказів, що позивач та її чоловік не мали наміру припиняти шлюбні відносини. Оскільки ОСОБА_4 помер, то вже неможливо встановити його наміри розірвання шлюбу саме на момент такої державної реєстрації. Беручи до уваги, що з моменту державної реєстрації розірвання шлюбу до смерті чоловіка минуло понад дев'ять років, а за життя чоловіка жоден з подружжя не намагався офіційно відновити шлюбні стосунки чи визнати розірвання шлюбу фіктивним, вважає, що і чоловіка, і дружину цілком влаштовував той факт, що їх шлюб офіційно та юридично розірваний.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги.
Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечила, підтримала оскаржуване судове рішення.
Представник Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Скерувала до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Так під час розгляду справи встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 19.12.1987 року укладено шлюб (а.с.7 т.1).
10 травня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, про що складено актовий запис №118 від 10.05.2014 року, вчинений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області та видане свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 10.05.2014 року (а.с.8 т.1).
2 липня 2019 року ОСОБА_4 придбано автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUAREG, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.11 т.1).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, 04.11.2021 року ОСОБА_4 придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.126 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 20 лютого 2023 року (а.с.12 т.1).
Зі заявами про прийняття спадщини звернулись позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (а.с.28, 29 т.1).
Постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Бондарчук Н.В. від 18.09.2023 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя. За висновком нотаріуса заявником на забезпечено подання документів на підтвердження умов закликання до спадкування в порядку належної черговості, а також документів із підтвердженням можливого визначення майна як придбаного подружжям (а.с.32 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела наявності умов, за якими розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання були спрямовані на реалізацію функції сім'ї та мети шлюбних відносин, заснованих на проживанні однією сім'єю як чоловіка та жінки з притаманними для відповідного суспільно визнаного союзу ознаками. При цьому надані позивачем відповідні докази не виключають можливості їх подання в обсязі одностороннього та сприятливого для сторони спору прояву, тобто із виключенням інших даних переписки, особистих записів тощо.
Колегія апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За правилом статті 108 СК України, за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.05.2020 року в справі №461/6692/16-ц (провадження №61-46020св18) зроблено висновок, що «…розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов: розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю; на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин. При цьому для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу. Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши наведені вище положення СК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довела наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, позивач не довела, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин та не надала доказів, що колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини. При цьому суд правильно врахував, що за життя ОСОБА_6 жоден із колишнього подружжя не порушував питання про фіктивність розірвання шлюбу».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п'ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
Колегія суддів, перевіривши доводи позивача та дослідивши надані на їх підтвердження докази дійшла висновку, що ОСОБА_1 не довела факту проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю після розірвання шлюбу.
Позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів щодо наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці.
Крім того, колегія суддів також враховує, що протягом майже дев'яти років після реєстрації розірвання шлюбу жоден із подружжя не оспорював чинність розірвання шлюбу, а питання щодо фіктивності його розірвання постало лише після смерті ОСОБА_4 , що, як видно з матеріалів справи, крім іншого, стосується також і питання спадкування після його смерті.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що розірвання шлюбу їм було необхідно для зміни її прізвища на дівоче та відновлення енергетичних зв'язків родини з надією зачати дитину, оскільки зміна прізвища є окремою процедурою, яку можна здійснити в будь-який час за власним бажанням, навіть перебуваючи у шлюбі, звернувшись до РАЦСу чи ЦНАПу, а для зачаття дитини існують сучасні методи лікування безпліддя, які можуть допомогти у вирішенні даної проблеми.
Доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не мали наміру припиняти шлюбні відносини, позивачем суду не надано.
Проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 разом за адресою: АДРЕСА_1 саме по собі не свідчить про підтримання між ними шлюбних відносин після розірвання шлюбу.
Колегія суддів також погоджується з оцінкою судом першої інстанції показань свідків, які в поясненнях вказували про те, що осіб бачили в одному приміщенні або на вулиці, під час відпочинку, дійсно, можуть підтвердити спільний відпочинок. Однак покази свідків не можуть бути визнані достатніми та належними доказами для підтвердження фіктивності розірвання шлюбу.
Крім того, як було зазначено вище, за життя позивач ОСОБА_1 не ставила питання про фіктивність розірвання шлюбу, що мало місце 10.10.2014 року, а дане питання стало актуальним для ОСОБА_1 тільки після смерті ОСОБА_4 та відкриття спадщини на його майно.
Також не свідчать про існування між особами відносин, заснованих на проживанні однією сім'єю як чоловіка та жінки з притаманними для відповідного суспільно визнаного союзу ознаками подані позивачем фотокартки щодо спільного проведення часу, відпочинку, виписки з месенджера вайбер колишнього подружжя, копії щоденника матері ОСОБА_1 - ОСОБА_6 тощо. Зокрема, подані стороною позивача докази на підтвердження закупівлі будівельних матеріалів, а також щодо придбання певних видів побутової техніки не свідчать про фактичне ведення спільного господарства особами в умовах сімейного союзу, а саме, протягом періоду безпосередньо після розірвання шлюбу, що є необхідним для підтвердження умов визнання розірвання шлюбу фіктивним.
Доводи апеляційної скарги щодо здійснення ОСОБА_1 поховання ОСОБА_4 , здійснення церковних обрядів, організація поминальних обідів, встановлення пам'ятника як дружини, також безумовно не свідчить про існування взаємних прав та обов'язків після розірвання шлюбу між сторонами, як і наявність у позивача документів померлого.
Отже, встановивши під час розгляду справи, що ОСОБА_1 не довела обставин, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім'ї та мети шлюбних відносин, ведення ними спільного господарства та спільної праці, та взявши до уваги, що протягом дев'яти років після розірвання шлюбу за життя ОСОБА_4 жоден із подружжя не оспорював чинність розірвання шлюбу, а питання щодо його фіктивності постало лише після його смерті і стосується, крім іншого, прийняття спадщини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову.
Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про порушення її прав та наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 грудня 2025 року.
Головуючий Судді