Справа № 157/1430/25 Головуючий у 1 інстанції: Антонюк О. В.
Провадження № 22-ц/802/1335/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
11 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Данилюк В. А.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
заявника - ОСОБА_1 ,
представника заінтересованої особи- Карпік В. Ф.,
розглянувши в місті Луцьку у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Приватне акціонерне товариство «Волиньобленерго», Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2025 року,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а також про визнання його законним користувачем та побутовим споживачем житлово-комунальних послуг у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є його мати ОСОБА_2 .
Зазначав, що з 2018 року він постійно та безперервно проживає в цьому будинку, виконуючи всі обов'язки щодо його утримання. Право на його проживання у зазначеному будинку підтверджено рішенням Волинського апеляційного суду від 01.07.2024 у справі №157/648/20, яке набрало законної сили. Вказував, що це рішення є беззаперечним доказом того, що він є законним користувачем даного житлового приміщення та протягом усього часу проживання він фактично користувався комунальними послугами та регулярно сплачував їхню вартість, що підтверджується численними квитанціями, які додаються до цієї заяви.
Зазначав, що звернувся до заінтересованих осіб: ПАТ «Волиньобленерго» та ТОВ «Газорозподільні мережі України» з проханням укласти з ним договори про надання комунальних послуг, але отримав відмову. Постачальники послуг мотивують свою позицію відсутністю у нього права власності на будинок, незважаючи на наявність судового рішення, яке підтверджує його право користування житлом. Ця ситуація створює правову невизначеність і порушує його права як добросовісного споживача.
Заявник стверджував, що оскільки у даному випадку його право підтверджене судовим рішенням, але відсутнє окреме встановлення юридичного факту, тому подав цю заяву до суду. Встановлення факту проживання в будинку як члена сім'ї власника та законного користувача і побутового споживача комунальних послуг має для нього юридичне значення, оскільки це є необхідною передумовою для укладення з ним договорів на постачання житлово-комунальних послуг. Без укладення договорів він та його сім'я позбавлені можливості отримувати необхідні комунальні послуги, що порушує його права, передбачені ст. 405 ЦК України та ст. 156 ЖК України.
Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2025 року заяву залишено без розгляду.
Не погодившись із даною ухвалою суду, заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, оскільки така постановлена судом внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд залишив заяву без розгляду, помилково розцінивши, що обставини справи свідчать про наявний спір про право. Однак, вважає, що у цій справі немає жодного спору про право, тому що право користування вже визнане Волинським апеляційним судом у постанові від 01.07.2024; власниця будинку не заперечує його право користування; постачальники комунальних послуг не заперечують факт його проживання; він не претендує на право власності на будинок, оскільки визнає право власності своєї матері. Суд ігнорував судове рішення Волинського апеляційного суду від 01.07.2024, яке мало бути врахованим.
Стверджує, що у даній справі відсутній спір про право власності, а є лише необхідність у правовому підтвердженні його статусу як користувача, що дозволить йому повноцінно реалізувати його право на отримання комунальних послуг.
Метою цієї заяви є не вирішення спору, а лише встановлення юридичного факту - підтвердження його статусу як користувача, що має конкретне значення: надання йому можливості повноцінно реалізувати його право на отримання комунальних послуг. Це право випливає з його законного проживання, а не з права власності. Встановлення цього факту дозволить йому укласти необхідні договори, що є кінцевою метою, і усуне бюрократичну перешкоду, яку створюють постачальники послуг.
Просить суд скасувати ухвалу Камінь-Каширського районного суду від 16 жовтня 2025 року у даній справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Волиньобленерго» вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки підстави та мотиви, які зазначені в ній, є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і нормам процесуального закону.
У поданому ТОВ «Волиньелектрозбут» відзиві на апеляційну скаргу заінтересована особа вказує, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення та вважає доводи заявника безпідставними та необгрунтованими.
В судовому засіданні ОСОБА_1 , який брав участь у розгляді справи через засоби відеоконференцзв'язку, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник заінтересованої особи ПрАТ «Волиньобленерго» Карпік В. Ф., яка також брала участь у розгляді справи через засоби відеоконференцзв'язку, доводи апеляційної скарги заперечила та просила її залишити без задоволення.
Від ТОВ «Волиньелектрозбут» на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд даної справи у відсутності представника.
Інші учасники справи, які були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явилися, а тому на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів ухвалила проводити судове засідання за їх відсутності.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, заслухавши пояснення заявника ОСОБА_1 та представника заінтересованої особи Карпік В.Ф., колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту постійного проживання та користування житловим будинком і визнання заявника законним користувачем та побутовим споживачем житлово-комунальних послуг у цьому будинку пов'язане з вирішенням спору про право.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Таким чином, відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Як убачається зі змісту заяви ОСОБА_1 та його пояснень у судових засіданнях, встановлення факту його постійного проживання та користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , як члена сім'ї власниці ОСОБА_2 , а також вимога про визнання його законним користувачем та побутовим споживачем житлово-комунальних послуг у цьому будинку необхідно йому для отримання комунальних послуг, а саме послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії.
Також апелянт пояснював, що документальне підтвердження місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , необхідне йому для укладення догорів на постачання та розподіл природного газу, електричної енергії споживачу надати не може, оскільки його місце проживання зареєстроване за іншою адресою, і, крім того, власник цього житлового будинку ОСОБА_2 , яка є його матір'ю, не надасть згоди на реєстрацію його місця проживання за цією адресою.
Наведене свідчить, що заява ОСОБА_1 не може бути розглянута в окремому провадженні, оскільки в даному випадку вбачається спір про право.
Крім того, як слідує з вимог заяви, ОСОБА_3 , окрім встановлення факту, просив також визнати його законним користувачем та побутовим споживачем житлово-комунальних послуг у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з цим ця вимога свідчить про застосування заявником способу захисту, передбаченого ст.16 ЦК України, а саме - визнання права, що відноситься до вимог, які розглядаються в позовному порядку.
Одним із видів цивільного судочинства є окреме провадження, в якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 (справа №320/948/18) зазначила, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Подібний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися питання про факт, але не спір про цивільне право.
Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання, а одним з критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження судова практика визначає саму можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір - є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Подібні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 297/2485/19.
Як видно із матеріалів справи, власниця спірного житла заперечує право користування її майном заявником, а також убачається, що заінтересовані особи також заперечують право ОСОБА_1 на укладення з ним договорів щодо надання комунальних послуг, оскільки договори вже укладені з власницею будинку ОСОБА_4 .
Таким чином, факт про встановлення якого просить заявник, та заявлена ним матеріальна вимога, не підлягає встановленню в порядку окремого провадження, оскільки із наявних матеріалів справи встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно в порядку позовного провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення без розгляду заяву ОСОБА_1 у цій справі на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, правильно встановивши, що вимоги заявника про встановлення факту містять спір про право.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права та не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали суду першої інстанції, та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 150, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді