Справа № 761/4725/25
Провадження № 2/761/5100/2025
(заочне)
17 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.
за участі:
представника позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
У січні 2025р. позивач ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-4) до відповідача ОСОБА_3 , в якому просив суд, з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 62, 63):
- стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти (борг) у розмірі 4000,0 дол. США; судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 лютого 2024р. між позивачем, як позикодавцем та відповідачем, як позичальником було укладено договір позики, у вигляді боргової розписки, яка була підписана особисто відповідачем, відповідно до якого відповідач взяв у позивача 5000,0 дол. США, які зобов'язується повернути до 25 серпня 2024р.
Однак, в досудовому порядку відповідач відмовляється повернути позивачу суму позики. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, відповідач не повернув всієї суми позики, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх прав.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, та призначено справу в підготовче засідання.
27 травня 2025р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з частковим поверненням відповідачем суми позики, після відкриття провадження по справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи, наголошуючи, що після відкриття провадження по справі, відповідачем було сплачено позивачу на виконання зобов'язань, за укладеним між сторонами договором позики: 28 березня 2025р. - 1000,0 дол. США; 28 серпня, 03 жовтня 2025р. по 500,0 дол. США, кожного разу.
Відповідач, про час та місце розгляду справи оповіщався в установленому законом порядку, в судове засідання не з'явився, поважності причин неявки суду не повідомив, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження строк, відповідач відзив на позов не подавав.
Оскільки, сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ст. ст. 280, 282 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 25 лютого 2024р. між сторонами було укладено договір позики (а.с. 14), у вигляді боргової розписки, наступного змісту: «.. Росписка
25.02.2024 смт. Макарів
Я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 0071683 виданий органом 8037 01.12.2021 проживаю за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 .
25.02.2024 одержав в борг від ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 паспорт серія НОМЕР_2 виданий Макарівським РОГУ МВД України в Київській області 4 липня 1995р. реєстраційний номер облікової карти НОМЕР_3 зареєстрований та проживаю за адресою АДРЕСА_3, грошові кошти в сумі 5000,00 5 (п'ять) тисяч доларів США
Зобов'язуюсь повернути отримані кошти в повному обсязі своєчасно до 25.08.2024 року без відсотків. У разі недотримання цього обов'язку зобов'язуюсь виплатити пеню в розмірі одного відсотка від запозиченої суми за кожен день просроченої виплати.
Передані грошові кошти за цією роспискою мають статус позики згідно чинного законодавства України.
Після повернення грошових коштів ОСОБА_2 повертає ОСОБА_3 розписку.
25.02.2024 підпис ОСОБА_3 ».
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013р. у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014р. у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017р. у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020р. у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020р. у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021р. у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане. Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013р. у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014р. у справі № 6-79цс14.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Надаючи оцінку наведеній вище розписці, з урахуванням наведених норм матеріального права та висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах суд вважає доведеним факт укладання між сторонами договору позики, у вигляді боргової розписки.
За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Судом встановлено, що у строк визначений договором позики, відповідач не повернув позивачу суму позики.
В судовому засіданні представник позивача зазначав, що після звернення позивача до суду з вказаним позовом, та відкриття судом провадження по справі, відповідачем було частково повернуто суму позики, а саме: 28 березня 2025р. - 1000,0 дол. США; 28 серпня 2025р. - 500,0 дол. США; 03 жовтня 2025р. - 500,0 дол. США.
Протягом всього часу розгляду справи в суді, зазначені факти часткової сплати стороною відповідача суми позику, на виконання укладеного між сторонами договору позики від 25 лютого 2024р. спростовані не були.
Протягом всього часу розгляду справи в суді, судом не встановлено даних, які б свідчили про повернення відповідачем всіє всієї суми заборгованості за укладеним між сторонами договором позики від 25 лютого 2024р., при цьому в судовому засіданні судом було оглянуто, наданий стороною позивача оригінал боргової розписки.
Згідно правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума позики у розмірі 3000,0 дол. США.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2091,0 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,0 грн., при цьому судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц).
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Також, у пункті 154 рішення Європейський суд з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за договором позики, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони відповідача коштів.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 525, 526, 545, 610, 612, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 25 лютого 2024р., в розмірі 3000,0 /три тисячі/ дол. США; судовий збір у розмірі 2091,0 /дві тисячі дев'яносто одна/ грн.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,0 /дванадцять тисяч/ грн.
В решті позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 17 грудня 2025р.
Суддя: