17.12.2025 Справа № 756/20234/25
Унікальний №756/20234/25
Провадження №2-о/756/667/25
17 грудня 2025 року м. Київ
Суддя Оболонського районного суду м. Києва Луценко О.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей,
15.12.2025 року до Оболонського районного суду м. Києва надійшла заява від ОСОБА_1 , за вимогами якої заявник просить встановити факт, що має юридичне значення, зокрема, щодо самостійного виховання та утримання дітей - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , їхнім батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , як військовозобов'язаним чоловіком, який має дитину (дітей) віком до 18 років.
Заява подана в порядку окремого провадження.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд зазначає таке.
Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Як вбачається з матеріалів заяви ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітніх дітей. В обґрунтування своїх вимог заявник вказує на те, що мати дітей, ОСОБА_2 , участь у вихованні та утриманні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не приймає, проживає окремо від дітей, життям дітей не цікавиться, у створенні необхідних належних та сприятливих умов для проживання і розвитку дітей участі не бере. Відтак, заявник є єдиною особою, що піклується, займається вихованням та повним утриманням неповнолітніх дітей.
При цьому жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо виховання, лікування чи навчання дітей без встановлення цього факту - заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано.
Крім того, суд враховує, що фактично за своїм змістом ця заява є вимогою про визнання у судовому порядку місця проживання дитини з батьком. Чинним Цивільним процесуальним кодексом України для такої категорії справи визначено порядок розгляду справи у порядку загального позовного провадження (стаття 274 Сімейного кодексу України). При цьому чинне законодавством України при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини зобов'язує суд дотримуватися вимог статті 19 Сімейного кодексу України.
Суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Так, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними.
Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Згідно ч.2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тощо.
Окрім того заявником, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви заявником суду не надано.
Отже, вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293,315 ЦПК України.
Як вбачається з ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті провадження по справі в порядку окремого провадження.
Керуючись ст. ст.315,260,261,353 ЦПК України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її вручення через Оболонський районний суд м. Києва;
Суддя О.М. Луценко