Справа № 369/15161/24
Провадження № 2/369/3490/25
Іменем України
17.12.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В. за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу № 369/15161/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,
Позивач ОСОБА_4 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати право власності на частину квартири загальною площею 43,2 метри квадратних, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2504781632080, та частину легкового автомобіля NISSAN SENTRA 2015 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в березні 2016 року між Сторонами розпочалися стосунки, а з вересня 2016 року вони розпочали спільне проживання в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . У березні 2018 року Сторони спільно переїхали у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Як зазначає Позивач, за цією адресою вони проживали до липня 2024 року.
Під час спільного проживання побут сторін був побудований таким чином, що Позивач займалася домашнім господарством, а Відповідач займався роботою та будував власну кар?єру. За час спільного проживання Сторін ними було набуто наступне майно:
-Квартира загальною площею 43,2 метри квадратних, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 2504781632080. Як зазначає Позивач, вказану квартиру було придбано за спільні кошти, переважну частину яких надав Відповідач, однак частину коштів Позивач отримала від своїх батьків (орієнтовна вартість 1928142,08 грн.);
-Легковий автомобіль NISSAN SENTRA 2015 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 (орієнтовна вартість 410330,30 грн.)
Відповідач вважає вищезазначене майно особистою приватною власністю. За цих обставин позивач звернулась до суду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в якій останній зазначає про те, що він не заперечує факту знайомства з позивачем, спільного проведення дозвілля та наявності інтимних відносин. При цьому, зареєстрованого шлюбу, спільних дітей, побуту відповідач і позивач не планували, не мали, спільного господарства не здійснювали. Відповідач має лише власний дохід, займається власним побутом, здійснює купівлю речей і предметів за рахунок власних заощаджень, самостійно підтримує своє майно у належному стані, не мав спільного бюджету з позивачем та не мав жодних притаманних подружжю взаємних прав та обов'язків перед позивачем.
Більше того, як зазначає відповідач, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , придбано за особисті кошти матері Відповідача - ОСОБА_5 , що підтверджується попереднім договором купівлі-продажу квартири віл 25.07.2018 року за реєстр. № 2432.
Представник позивача підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі, просив його задовольнити, з обставин, зазначених в позовній заяві.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, окремо звертаючи увагу на той факт, що Позивач протягом усього строку перебування в романтичних стосунках із Відповідачем не працювала і жодної участі в придбанні як квартири, так і автомобіля не приймала. Будь-які грошові перекази від її батьків спрямовувалися на задоволення її власних потреб і аж ніяк не набуття спільного майна. Більше того, Позивач жила на два міста - Київ та Суми, і приїздила до Відповідача для спільного проведення дозвілля, а не побудови сімейних відносин.
У судовому засіданні також була допитана свідок - ОСОБА_6 , яка пояснила, що познайомилися з відповідачем у липні 2023 року, коли влаштувалася на роботу в ту саму установу, в якій працював і відповідач. На початку знайомства стосунки між ними мали дружній характер і багато вечорів вони проводила разом у компанії друзів-співробітників. Під час таких зустрічей відповідач завжди був один, про перебування у серйозних стосунках ніколи не згадував і додому не поспішав. Пізніше, стосунки набули ознак романтичних і з весни 2024 року вони почали проживати разом. Ніколи, коли свідок перебувала в квартирі відповідача, вона не бачила жіночих речей і ознак того, що там проживає жінка. Про існування позивачки, свідок дізналася лише після подання позовної заяви. У серпні 2025 року свідок і відповідач одружилися.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду, позивач просить встановити факт проживання її з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з вересня 2016 року по червень 2024 року.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки .
За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі N 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12.12.2019 року у справі N 466/3769/16 (провадження N 61-5296св19), від 27.02.2019 року у справі N 522/25049/16-ц (провадження N 61-11607св18), від 11.12.2019 року в справі N 712/14547/16-ц (провадження N 61-44641св18), від 24.01.2020 року в справі N 490/10757/16-ц (провадження N 61-42601св18), від 08.12.2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071 св 21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду, викладену від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40). Для того щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них (пункт 61).
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Позивачем до позовної заяви додано в якості доказу фотосвітлини, які, як стверджує позивач, зроблені у період з вересня 2016 року по червень 2024 року та якими підтверджується спільне проживання з відповідачем у квартирі Позивача, ведення спільного побуту, господарства, проведення спільного відпочинку, спільне користування автомобілем.
Проте, із даних світлин неможливо встановити, коли саме вони були зроблені, більше того, на всіх фото фігурують лише позивач і відповідач, лише на одному фото присутній батько позивача. Однак не має жодного фото з сімейних свят або з квартири, яка є предметом спору, що могло б підтвердити проживання сторін однією сім?єю чи постійного проживання позивача в цій квартирі.
Згідно з відомостями з відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби (витяг з реєстру територіальної громади № 2024/011434425 від 20.09.2024) відповідачем 08.02.2022 зареєстровано місце проживання за адресою АДРЕСА_1 .
23.09.2024 відповідачем зареєстроване інше місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2024/011496282 від 23.09.2024.
Крім відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , інших осіб зареєстровано не було, що підтверджується довідкою Відділу реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 23.09.2024 № 20-05/2373.
Докази того, що позивач мала зареєстроване місце проживання (постійно проживала) з березня 2018 року по червень 2024 року за однією адресою з Відповідачем, до суду надано не було.
Більше того, з наданої позивачем копії паспорту вбачається, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , вказане місце реєстрації не змінювалось позивачем у період з 2016 по 2024 роки включно.
Відповідач протягом 2016 року та у період з 2021 по 2024 рік є посадовою особою юридичної особи публічного права, у зв'язку з чим у зазначені періоди подавав декларацію про майновий стан і доходи. Крім того, відповідачем при вступі на посади в юридичних особах публічного права заповнювались особові картки, в яких відповідачем в полі “Родинний стан» у полі “Члени родини» відомості про Позивача також відсутні.
У позовній заяві позивач зазначає, що спірну квартиру було придбано за спільні кошти, проте, як вбачається з попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного 25.07.2018 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , та посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ракул О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2432, сторони зобов?язуються в майбутньому, на умовах і в порядку, визначеному цим Договором укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу Квартири зазначеної в пункті «Визначення термінів» (надалі - Основний договір) в строк, вказаний у п.3.8. цього Договору.
У Розділі «Визначення термінів» Попереднього договору визначено, що будинок - житловий будинок із наступними характеристиками: Будівельна адреса - АДРЕСА_5 (сто двадцять шість дріб дев?ятнадцять); Будівельний номер - 126/19. Кількість поверхів - 10; Запланований строк здачі Будинку в експлуатацію - третій квартал 2018 року. Квартира - ізольоване житлове приміщення у Будинку із наступними характеристиками: Будівельний номер - 124 (сто двадцять чотири).
Частиною 2 п.2.1.Попереднього договору визначеного, що купівля-продаж за Основним договором має бути вчинена за загальну вартість Квартири, визначену в українських гривнях - 651 300 (шістсот п?ятдесят одна тисяча триста) гривень 00 копійок, яка є еквівалентом загальної вартості Квартири, визначеної у доларах США - 24 670 (двадцять чотири тисячі шістсот сімдесят) доларів США 45 (сорок п?ять) центів, але не менше вказаного еквівалента доларів США.
Як вбачається з пункту 4.3. Попереднього договору, сума, що залишається несплаченою, а саме 492 900 (чотириста дев?яносто дві тисячі дев?ятсот) гривень 00 копійок, що є еквівалентом 18670 (вісімсот тисяч шістсот сімдесят) доларів США 45 (сорок п?ять) центів, на день укладення цього Договору, але не менше вказаного еквівалента доларів США, сплачується Покупцем рівними частинами щомісячно за 48 (сорок вісім) місяців без відсотків на залишок суми, та повинна бути виплаченою не пізніше 25.07.2022 (двадцять п?ятого липня дві тисячі двадцять другого) року.
Зазначене кореспондується з пунктом 5 основного договору купівлі-продажу квартири від 21.12.2021, укладеного відповідачем, який було оглянуто судом у судовому засіданні, в якому зазначається, що розрахунки між сторонами здійснено до підписання даного договору, що свідчить про те, що квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , придбано за особисті кошти матері відповідача - ОСОБА_5 .
Окрім того, особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг також зареєстровані на ім'я матері відповідача - ОСОБА_5 , що підтверджується відповідними довідками про звірку взаєморозрахунків. Ремонтні роботи, купівля побутової техніки в квартиру здійснювались за кошти матері відповідача - ОСОБА_5 та відповідача, що підтверджується відповідними доказами, долученими до цього відзиву. Будь-яких доказів на підтвердження своєї участі у відповідних витратах позивачем надано не було.
Також суд критично ставиться до заяви позивача про початок проживання в спірній квартирі з березня 2018 року, оскільки попередній договір купівлі-продажу було укладено матір?ю відповідача лише у липні 2018 року, а акт про надання дозволу на здійснення ремонтних, оздоблювальних робіт датовано 13 грудня 2018 року.
Легковий автомобіль NISSAN SENTRA 2015 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_3 по праву власності належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 19.08.2023 (серія НОМЕР_4 ).
У позовній заяві відсутні будь-які згадки та докази на підтвердження того, що позивач будь-яким чином приймала участь у купівлі легкового автомобіля, надавала кошти, а також будь-які заперечення щодо того, що цей транспортний засіб куплений за власні кошти відповідача.
Враховуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про її спільне проживання з відповідачем, як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї у спірний період, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що між нею та відповідачем виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.
Відомості про спільні поїздки не може підтверджувати факт спільного проживання протягом заявленого позивачем періоду, оскільки проведення спільно відпочинку не є беззаперечним підтвердженням проживання сторін і ведення ними спільного господарства.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд також бере до уваги, що протягом усього періоду, на який посилається Позивач як на період спільного проживання однією сім'єю, остання не здійснювала трудової діяльності та не мала самостійного постійного доходу. Доказів офіційного чи неофіційного працевлаштування, отримання доходів або інших регулярних надходжень, які могли б свідчити про участь Позивача у формуванні спільного бюджету, матеріалами справи не підтверджено.
Посилання позивача на те, що частина коштів на придбання спірного майна нібито надавалась її батьками, суд оцінює критично, оскільки такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами. Зокрема, відсутні відомості щодо цільового призначення відповідних грошових коштів, часу та розміру їх надання, а також доказів того, що такі кошти були спрямовані саме на придбання спірного майна або включені до спільного бюджету сторін. Сам по собі факт отримання грошових коштів від батьків не свідчить про їх використання в інтересах сім'ї або для набуття майна у спільну сумісну власність.
Крім того, позивачем не наведено та не доведено обставин, які б свідчили про виконання нею функцій, притаманних подружжю, у вигляді ведення спільного господарства чи побуту. Сторони не мали спільних дітей, а будь-які докази, що підтверджують здійснення Позивачем витрат на утримання житла, оплату житлово-комунальних послуг, придбання продуктів харчування, побутових речей або участь у ремонті спірної квартири, матеріали справи не містять.
За таких обставин суд доходить висновку, що твердження позивача про її участь у формуванні спільного бюджету та веденні спільного господарства ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені жодними об'єктивними доказами. Відсутність у позивача власного доходу, доказів спільних витрат, а також чіткого визначення джерел і обсягу її нібито фінансової участі виключає можливість визнання спірного майна набутим унаслідок спільної праці та за спільні кошти сторін.
Суд враховує, що сам факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з відповідачем, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період часу з вересня 2016 року по червень 2024 року.
Враховуючи вищевикладене та те, що належних та достатніх доказів в обґрунтування позову не надано, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача, а тому у задоволенні позову треба відмовити повністю.
Витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 141, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено: 17.12.2025 року.
Суддя А.В. Янченко